Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
"12" січня 2021 р. м. Житомир Справа № 906/1244/20
Господарський суд Житомирської області у складі: судді Сікорської Н.А.
секретар судового засідання: Макарчук В.І.
за участю представників сторін:
від позивача: Мельничук А.В., довіреність № 001000-19699-від 21.08.2020
від відповідача: Губерт О.М. ордер серія ЖТ054372 від 07.05.2020,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" Філія АТ "Укрексімбанк" в м. Житомирі
до Закритого акціонерного товариства "Житомирські ласощі"
про визнання наказу недійсним
Процесуальні дії по справі.
Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" подало позов до Закритого акціонерного товариства "Житомирські ласощі", в якому просить визнати недійсним наказ №1 від 27 листопада 2015 року Закритого акціонерного товариства "Житомирські ласощі" "Про призначення виконуючого обов'язки Голови правління", відповідно до якого ОСОБА_1 , на виконання протоколу засідання Наглядової ради ЗАТ "Житомирські ласощі" від 2010р., приступає до виконання обов'язків виконуючого обов'язків голови правління ЗАТ "Житомирські ласощі" 27 листопада 2015 року.
В позовній заяві позивач просив залучити ОСОБА_1 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
Ухвалою господарського суду від 19.10.2020р. суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначив на 17.11.2020р.
17.11.2020р. до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.71-74).
Також, 17.11.2020р. відповідачем подано клопотання про поновлення строку подання відзиву (а.с.78).
В судовому засіданні судом задоволено клопотання відповідача про продовження строку подання відзиву, про що зазначено в протоколі судового засідання від 17.11.2020р.
Ухвалою суду від 17.11.2020р. відкладено розгляд справи на 03.12.2020р.
26.11.2020р. від позивача надійшла відповідь на відзив (а.с.86-91).
10.12.2020р. на адресу господарського суду від позивача надійшло клопотання №0520300/28007-20 від 07.12.2020р. про зобов'язання відповідача надати суду докази наявності певних подій (а.с.108-109).
14.12.2020р. до суду від відповідача надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив (а.с.115-118).
В судовому засіданні 14.12.2020р. судом розглянуто клопотання позивача про залучення до участі у справі ОСОБА_1 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
За результатами розгляду вказаного клопотання судом, в порядку ч.5 ст.233 ГПК України, постановлено ухвалу про відмову у задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі ОСОБА_1 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, про що занесено запис до протоколу судового засіданні від 14.12.2020р.
Також в судовому засіданні розглянуто клопотання позивача №00520300/28007-20 від 07.12.2020р. про зобов'язання відповідача надати суду докази наявності певних подій.
Розглянувши вищевказане клопотання, судом, в порядку ч.5 ст.233 ГПК України, постановлено ухвалу про відмову в його задоволенні, про що занесено запис до протоколу судового засіданні від 14.12.2020р.
Ухвалою суду від 17.11.2020р. відкладено підготовче засідання на 03.12.2020р.
В судовому засіданні 03.12.2020р. оголошено перерву до 14.12.2020р.
В судовому засіданні 14.12.2020р. підготовче засідання завершено. Розгляд справи призначено по суті на 12.01.2021р.
У судовому засіданні 12.01.2021р., відповідно до ст.240 ГПК України, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
Позивач зазначає, що під час розгляду справи №819/3419/15 позивачем було отримано копію наказу ЗАТ "Житомирські ласощі" №1 від 27 листопада 2015 року "Про призначення виконуючого обов'язки Голови правління", відповідно до якого ОСОБА_1 , на виконання протоколу засідання Наглядової ради ЗАТ "Житомирські ласощі" від 2010р., приступив до виконання обов'язків в.о.голови правління ЗАТ "Житомирські ласощі" 27 листопада 2015 року.
Однак, під час ознайомлення з матеріалами судової справи №906/994/16 позивачем було з'ясовано, що матеріали реєстраційної справи ЗАТ "Житомирські ласощі" не містять документів, які б підтверджували факт обрання/призначення ОСОБА_1 в.о. голови правління товариства.
Позивач вказує, що загальні збори акціонерів та наглядова рада ЗАТ "Житомирські ласощі" ніколи не приймали рішення про обрання ОСОБА_1 в.о. голови правління товариства.
Тобто, видання наказу від 27.11.2015р. було здійснено безпідставно, як і безпідставно було надано даний наказ державному реєстратору для реєстрації ОСОБА_1 як керівника ЗАТ "Житомирські ласощі".
Обґрунтовуючи порушення своїх прав, позивач зазначає, що 20.12.2013р. між АТ "Укрексімбанк" та ТДВ "ЖЛ" було укладено генеральну кредитну угоду, з метою забезпечення виконання якої 11.12.2014р. було здійснено реєстрацію приватного обтяження нерухомого майна ТДВ "ЖЛ" іпотекою.
Однак, відповідач, від імені якого діє ОСОБА_1 , незаконно обмежує та унеможливлює реалізацію прав банку здійснювати передбачені умовами іпотечного договору дії щодо перевірки наявності, стану, умов збереження та користування предметом іпотеки.
ЗАТ "Житомирські ласощі" в особі ОСОБА_1 не надано належного доступу та можливості проводити обміри досліджуваних об'єктів на місцевості, мотивуваши необхідністю обґрунтування юридичної позиції товариства, про що судовими експертами складено акт, що підтверджується ухвалою господарського суду Житомирської області від 02.03.2018р. у справі №906/994/16, якою було зобов'язано ЗАТ "Житомирські ласощі" забезпечити безперешкодний доступ представників АТ "Укрексімбанк" до об'єктів дослідження.
Однак, листом №276 від 25.04.2017р., за підписом ОСОБА_1 , не погоджено проведення огляду, з підстав наявності кримінальних проваджень та судових справ, в рамках яких встановлюються обставини щодо права власності на спірне рухоме та нерухоме майно.
Надалі відповідачем неодноразово було відмовлено у наданні банку доступу до перевірки заставного майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема, на звернення позивача (листи від 02.05.2019р., 10.09.2019р., 08.01.2020р.).
Відповідач продовжує дану протиправну бездіяльність і на сьогоднішній день.
Визнання наказу №1 від 27 листопада 2015 року недійсним є способом захисту прав та інтересів позивача, виходячи з прямого причинного-наслідкового зв'язку між видачею вказаного наказу та наслідками у вигляді вчинення неодноразово відповідачем дій, направлених на порушення прав та законних інтересів АТ "Укрексімбанк".
Заявляючи позовні вимоги до ЗАТ "Житомирські ласощі", позивач вказує, що ОСОБА_1 , підписуючи оскаржений наказ, взяв на себе повноваження посадової особи товариства і діяв у цьому випадку не від свого імені, а від імені і в інтересах відповідача.
Тому, оскільки обраний спосіб захисту направлений на визнання недійсним акта, виданого юридичною особою, то відповідачем у цьому спорі є особа яка порушує права - ЗАТ "Житомирські ласощі".
Відповідач у письмовому відзиві на позовну заяву заперечив проти доводів та вимог позивача.
Вказує, що наказ про вступ на посаду є внутрішнім розпорядчим документом посадової особи товариства, виданим на підставі протокольного рішення компетентного органу ЗАТ "Житомирські ласощі", а саме протокольне рішення про призначення директора є актом (дією) органу товариства, на підставі якого вносяться зміни до ЄДРПОУ та видається відповідний наказ про призначення керівника.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 17.06.2016р. у справі №906/379/16 було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання недійсним рішень, прийнятих загальними зборами та наглядовою радою ЗАТ "Житомирські ласощі", якими ОСОБА_1 призначено/обрано керівником ЗАТ "Житомирські ласощі".
Отже, законні підстави для скасування наказу №1 від 27 листопада 2015 року відсутні.
Оскільки, наказ №1 від 27 листопада 2015 року не є за своєю суттю актом (рішенням) товариства, а лише наслідком виконання рішення органу управління, як внутрішній розпорядчий документ, він не підлягає оскарженню в розрізі норм господарського процесуального законодавства.
Станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду не існує жодного встановленого факту відсутності рішень уповноваженого органу про призначення ОСОБА_1 в.о. голови правління ЗАТ "Житомирські ласощі" або судових рішень про визнання недійсними рішень наглядової ради чи загальних зборів ЗАТ "Житомирські ласощі".
Щодо обгрунтування в позовній заяві порушення прав позивача зазначає, що ЗАТ "Житомирські ласощі", як власник нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 , не має зобов'язань іпотекодавця перед позивачем щодо забезпечення безперешкодного доступу до огляду нерухомого майна, що свідчить про відсутність порушення прав АТ "Укрексімбанк", передбачених нормами Закону України "Про іпотеку", у відносинах з ЗАТ "Житомирські ласощі".
Оскарження наказу №1 від 27 листопада 2015 року є втручанням в господарську діяльність товариства, що впливає не тільки на права товариства, але й акціонерів та членів органів управління, відповідно, позивач не може бути суб'єктом оскарження за даними позовними вимогами, оскільки не перебуває з відповідачем у корпоративних чи трудових відносинах.
Позивачем обраний невірний спосіб захисту, оскільки скасування наказу не призведе до відновлення прав позивача та не змінить факту призначення ОСОБА_1 керівником товариства, оскільки повноваження директора припиняються з моменту прийняття відповідного рішення засновниками товариства та внесення відповідних змін до ЄДРПОУ.
Також, відповідач вказує, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, оскільки остаточне рішення у справі №819/3419/15 було прийняте судом апеляційної інстанції 03.03.2016р., а про існування наказу позивачу стало відомо ще до моменту винесення вказаного рішення, хоча точної дати він в позові не зазначає.
Позивач зловживає своїм процесуальним становищем, оскільки Корольовським районним судом м.Житомира розглядалася справа №296/8402/19 за позовом банку до ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу №1 від 27.11.2015 року. Рішенням суду від 28.07.2020р. в задоволенні вказаного позову відмовлено.
У відповіді на відзив позивач вказав, що заперечення відповідача є безпідставними та неправильними, підставами даного позову є безпідставність та незаконність оскаржуваного наказу, та порушення прав банку внаслідок видання такого наказу.
Оскільки оспорений наказ є єдиним існуючим актом товариства, згідно з яким ОСОБА_1 від імені відповідача вчиняє юридично-значущі дії, які, зокрема, порушують права банку, то він підлягає оскарженню в межах господарського судочинства.
Відповідач не довів належними та допустимими доказами власні припущення про існування рішень органів управління ЗАТ "Житомирські ласощі" про обрання ОСОБА_1 в.о. голови правління товариства.
Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив зазначив, що оригінал документу, яким було оформлено прийняте загальними зборами та наглядовою радою товариства рішення про призначення ОСОБА_1 керівником товариства, був поданий державному реєстратору для здійснення реєстраційних дій про внесення змін про керівника.
З рештою доводів позивача також не погодився, вважає, що вони не обґрунтовані жодними належними доказами.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти доводів та вимог позовної заяви.
Відповідно до ст. 42 ГПК України, учасники справи, серед іншого, мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
В ході розгляду справи господарським судом Житомирської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст.13 ГПК України, сторонам було створено всі умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Наказом №1 від 27.11.2015р. "Про призначення виконуючим обов'язки голови правління" Рогаль Олександр Костянтинович, на виконання протоколу засідання Наглядової ради Закритого акціонерного товариства "Житомирські ласощі" від 2010р., приступив до виконання обов'язків виконуючого обов'язки голови правління Закритого акціонерного товариства "Житомирські ласощі" з 27.11.2015р. (а.с.17).
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 03.12.2020р., отриманого на запит суду, 27.11.2015р. була проведена державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу - зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи. Зміна фізичних осіб або зміна відомостей про фізичних осіб - платників податків, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо. Керівником Закритого акціонерного товариства "Житомирські ласощі" вказано ОСОБА_1 (а.с.99-104)
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.06.2017р., 12.12.2014р. приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу накладено заборону відчуження та арешт на нерухоме майно та земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , належні ТДВ "ЖЛ" на праві власності, на підставі договору про внесення змін та доповнень до іпотечного договору №5214Z18 від 12.12.2014р., укладеного з Акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (а.с.45-64).
Банк зазначає, що ЗАТ "Житомирські ласощі", від імені якого діє ОСОБА_1 , незаконно обмежує та унеможливлює реалізацію прав банку як іпотекодержателя. Листами №52-00/39/ від 20.04.2017р., №0520200/19-121973 від 02.05.2019р. та №0520200/329-20/295453 від 08.01.2020р. АТ "Укрексімбанк" зверталося до товариства з вимогою забезпечити доступ до всіх адміністративних, виробничих, складських та допоміжних будівель фабрики з метою перевірки предмета іпотеки (а.с.37, 39, 41, 43).
ЗАТ "Житомирські ласощі" листами №276 від 25.04.2017р., №267 від 06.05.2019р., №550 від 16.09.2019р., підписаними ОСОБА_1 , відмовляло у допущенні на територію фабрики представників банку для перевірки стану заставного майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.38, 40, 42, 44). Листи мотивовані тим, що ЗАТ "Житомирські ласощі" не є стороною кредитних договорів, які підтверджують права банку як іпотекодержателя. Крім того, господарським судом Житомирської області розглядається справа №906/1036/19 про визнання недійсними відповідних іпотечних договорів. Вказує, що питання визначення компетенції ЗАТ "Житомирські ласощі" щодо розпорядження майном за адресою: АДРЕСА_1 є предметом кримінальних проваджень та судових справ.
АТ "Укрексімбанк" вважає, що наказ №1 від 27.11.2015р. "Про призначення виконуючим обов'язки голови правління" є незаконним, оскільки відсутні документи - рішення уповноваженого органу товариства про зміну керівника, що підтверджується актом про відсутність документів в реєстраційній справі №1_305_001658_07 від 16.05.2016р., складеним комісією у складі голови департаменту реєстрації міської ради та державними реєстраторами відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців департаменту реєстрації Житомирської міської ради (а.с.34).
За вказаних обставин, вважаючи, що наказ №1 від 27 листопада 2015 року "Про призначення виконуючим обов'язки голови правління" порушує права та законні інтереси АТ "Укрексімбанк", останнє звернулося до суду з позовом про визнання його недійсним.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком їх у ст. 16 ЦК, що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.
Частинами 1, 2 ст.5 ГПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, необхідно зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У п.145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Таким чином, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.
У даній справі для визнання обраного АТ "Укрексімбанк" способу захисту належним необхідна наявність таких обставин:
1) права і законні інтереси позивача безпосередньо порушені оспореним наказом;
2) у результаті визнання наказу недійсним права та інтереси позивача будуть відновлені.
Частиною 2 ст.4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.
Відтак, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004р. поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
У мотивувальній частині наведеного рішення Конституційний Суд України зазначив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", як правило, не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.
Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.
Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, у зв'язку з чим таке право підлягає захисту.
Порушення права чи охоронюваного законом інтересу повинне мати об'єктивний характер і виражатися в позбавленні або зменшенні обсягу певних благ особи, права чи інтереси якої порушено, певних благ, які вона мала до порушення або справедливо очікувала набути у майбутньому.
З метою захисту своїх прав, позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним наказу №1 від 27.11.2015 року ЗАТ "Житомирські ласощі" "Про призначення виконуючого обов'язки Голови правління", відповідно до якого ОСОБА_1 , на виконання протоколу засідання Наглядової ради ЗАТ "Житомирські ласощі" від 2010р., приступає до виконання обов'язків виконуючого обов'язків голови правління ЗАТ "Житомирські ласощі" 27 листопада 2015 року.
Слід зазначити, що наказ - це розпорядчий документ, який видається керівником установи (структурного підрозділу) на правах єдиноначальності та в межах своєї компетенції, обов'язковий для виконання підлеглими.
Наказ набуває чинності з моменту його підписання, якщо інший термін не вказано в його тексті. Право підписання наказів визначається законодавством та установчими документами юридичної особи: зазвичай це право мають керівники установ, їхні перші заступники, а також деякі посадові особи відповідно до їх повноважень і компетенції.
Накази бувають індивідуальними й нормативними.
Індивідуальні накази пов'язані з вирішенням питань трудової діяльності конкретних осіб (заохочення й стягнення, переведення на іншу роботу тощо).
Розрізняють два види наказів:
- за особовим складом;
- з питань основної діяльності.
Накази щодо особового складу (це, як правило, індивідуальні накази) пов'язані з вирішенням питань трудової діяльності окремих працівників (зарахування на посаду, звільнення, преміювання тощо).
Слід вказати, що наказ індивідуальної дії, який стосується окремої особи (осіб), розрахований на персональне (індивідуальне) застосування, тому після реалізації вичерпує свою дію, тобто застосовується одноразово.
Позивач вказує, що визнання наказу №1 від 27.11.2015 року недійсним є способом захисту його прав та інтересів, виходячи з прямого причинного-наслідкового зв'язку між видачею вказаного наказу та наслідками у вигляді вчинення неодноразово відповідачем дій, направлених на порушення прав та законних інтересів АТ "Укрексімбанк", а саме ненадання доступу представникам банку до заставного майна, що знаходиться за адресою м.Житомир, вул.Щорса (вул.Покровська), 67.
Відповідач, від імені якого діє ОСОБА_1 , незаконно обмежує та унеможливлює реалізацію прав банку здійснювати передбачені умовами іпотечного договору дії щодо перевірки наявності, стану, умов збереження та користування предметом іпотеки.
Позивач вважає, що ОСОБА_1 , діючи він імені товариства, перешкоджає банку у проведенні перевірки на території відповідача.
Проте, суд не погоджується з таким твердженням, оскільки Рогаль О.К. діє від імені і в інтересах ЗАТ "Житомирські ласощі" та висловлює позицію товариства, а тому відсутні підстави вважати, що навіть у випадку зміни голови правління позиція товариства відносно проведення перевірки нерухомого майна буде іншою.
Суд приходить до висновку, що позивачем не доведено достатніми та допустимими доказами факту порушення його прав чи інтересів з боку відповідача прийняттям оспореного наказу.
Згідно п. 8.10.11 Статуту ЗАТ "Житомирські ласощі" виконавчий орган акціонерного товариства є колегіальним - правління. Голова правління очолює правління та:
- забезпечує виконання рішень загальних зборів акціонерів і Наглядової ради товариства;
- в межах своїх повноважень несе безпосередньо відповідальність перед акціонерами за результати виробництва та фінансової діяльності товариства;
- керує поточними справами і роботою товариства;
- розподіляє обов'язки між членами правління, керує роботою правління;
- затверджує виробничу структуру, положення про виробничі структурні підрозділи, штатний розпис та проектно-кошторисні документи товариства, посадові оклади, тарифні ставки працівників;
- формує апарат управління товариства;
- затверджує і уточнює функції працівників, відділів, служб, здійснює повсякденне керівництво їх діяльністю;
- видає доручення і направляє у відрядження працівників для вирішення питань, що відносяться до діяльності товариства;
- встановлює показники, розміри та строки преміювання працівників;
- видає накази, розпорядження по всіх питаннях, що відносяться до діяльності товариства, які є обов'язковими для виконання працівниками товариства; застосовує до членів трудового колективу міри заохочення і накладає дисциплінарні стягнення на тих, що порушують Правила внутрішнього трудового розпорядку, технологічні режими, норми охорони праці, техніки безпеки, санітарії, інше, та стягує з винних працівників, інших осіб у встановленому порядку спричинені товариству збитки; розпоряджається майном товариства в цілях визначеного цим Статутом предмету діяльності товариства, за винятком майна вартість якого перевищує половину розміру статутного капіталу; здійснює оперативне розпорядження коштами товариства; здійснює прийом на роботу і звільнення з роботи працівників товариства, встановлює розподіл обов'язків, затверджує штати, кваліфікаційні вимоги, розмір та порядок оплати; приймає рішення про одержання кредитів; укладає від імені товариства угоди, договори, контракти, в тому числі трудові; організує ведення бухгалтерського обліку та звітності товариства; відкриває та закриває розрахункові, валютні, депозитні та інші рахунки; затверджує кошторис поточних та представницьких витрат товариства; затверджує внутрішні положення, інструкції та акти, що регулюють поточну діяльність товариства, режим праці та відпочинку і правила внутрішнього трудового розпорядку; укладає і підписує колективний договір з профспілковою організацією товариства або з іншим уповноваженим трудовим колективом органом; визначає перелік відомостей (інформації), що складають виробничу або комерційну таємницю, та визначає порядок користування ними; подає пропозиції наглядовій раді про відкриття, ліквідацію філій, представництв товариства; звітує перед загальними зборами акціонерів, наглядовою радою та трудовим колективом про свою діяльність; організовує ведення протоколів засідань правління; забезпечує виконання цього статуту, вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, які цим статутом та рішенням загальних зборів акціонерів, віднесені до компетенції іншого органу товариства.
Згідно п. 8.10.12 голова правління перебуває з товариством у трудових відносинах на умовах трудового договору , у відповідності з вимогами Кодексу законів про працю України, без доручення діє від імені товариства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування перед усіма вітчизняними та зарубіжними органами, у відносинах з юридичними особами усіх форм власності та громадянами, перед установами, судами, організаціями України, так і за її межами, вирішує питання , пов'язанні з укладенням виконанням договорів (контрактів, угод), розпоряджається коштами товариства, вчиняє фінансові, юридичні та інші дії і правочини від імені товариства у відповідності з чинним законодавством та цим статутом.
Голова правління зобов'язаний добросовісно і розумно діяти в інтересах товариства, забезпечувати досягнення цілей діяльності усіма можливими законними засобами і охороняти інтереси Товариства, не перевищувати своїх повноважень ( п. 8.10.13 Статуту).
Як зазначив сам позивач в позовній заяві, Рогаль О.К., підписуючи оскаржений наказ, взяв на себе повноваження посадової особи товариства і діяв у цьому випадку не від свого імені, а від імені і в інтересах відповідача.
Відтак, твердження про порушення прав позивача фактом існування оспорюваного наказу є суб'єктивною думкою позивача, яка не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Суд також звертає увагу, що за змістом частини 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
У пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» відзначалося, що «суди не покликані вирішувати будь-які питання, які виникають з усіх можливих правовідносин (наприклад, з політичних правовідносин). Функцією суду є розгляд і вирішення юридичних конфліктів, тобто юридичних спорів».
Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Отже, суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору.
Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення.
Аналогічна позиція з даного питання висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі №369/10789/14-ц.
Враховуючи, що між сторонами існує конфлікт з приводу нерухомого майна, розташованого за адресою: м.Житомир, вул.Щорса (вул.Покровська), 67, навіть у випадку скасування наказу №1 від 27.11.2015р. "Про призначення виконуючого обов'язки Голови правління", такий конфлікт вичерпано не буде.
Виходячи з положень як національного законодавства, так і змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Наслідком прийняття судового рішення має бути реальне поновлення прав та/або інтересів особи, які були порушені.
Дана правова позиція наведена в Рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003.
У даному випадку позивачем не доведено факт порушення його прав, не вказано які саме права чи інтереси порушено внаслідок прийняття оскарженого наказу №1 від 27.11.2015р., та яким чином такі права чи інтереси можуть бути поновлені внаслідок прийняття судового рішення.
Тому, позовна вимога про скасування наказу №1 від 27.11.2015р. "Про призначення виконуючого обов'язки Голови правління" є неналежним способом захисту, оскільки такий спосіб захисту реально не відновлює жодних прав позивача.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
В даному випадку, позивач згідно ст.74 ГПК України не довів обґрунтованість позову та відповідність обраного ним способу захисту нормам чинного законодавства, які регулюють спірні відносини.
Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Оскільки, за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про невірно обраний позивачем спосіб захисту, суд не з'ясовує обставини законності/незаконності прийняття оспореного наказу, викладені позивачем, як підстави визнання його недійсним.
Щодо заяви відповідача про пропущення позивачем строків позовної давності для звернення до суду з вимогою про скасування наказу №1 від 27.11.2015р. слід вказати, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Оскільки суд відмовляє в позові з підстав обрання позивачем невірного спосіб захисту та недоведеності наявності порушених прав та інтересів, у суду відсутня необхідність застосування інституту позовної давності.
Згідно із ч.ч.2, 3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст.13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.
Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст.81 ГПК України сторонами доказів.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судові витрати за результатами розгляду справи
Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.129 ГПК України судовий збір покладається:
1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;
2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що судом відмовлено в задоволенні позову в повному обсязі, на підставі ст.129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
Відмовити в задоволенні позову.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 22.01.02
Суддя Сікорська Н.А.
Віддрукувати:
1 - до справи
2,3 - сторонам (рек.)