Справа № 372/3333/20
Провадження № 2-284/21
18 січня 2021 року м. Обухів
Обухівський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Зінченко О.М.
при секретарях Денисенко Ю.С., Тищенко І.Д.
представників ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони, Національної академії внутрішніх справ про визнання незаконним та скасування наказу, зобов'язання вчинення дій та стягнення заробітної плати,
29 вересня 2020 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого з урахуванням уточнення зазначив, що Наказом Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони України від 26 грудня 2019 року №87 о/с, позивач був призначений на посаду головного наукового співробітника відділу з вивчення проблем протидії організованій злочинності у сфері державної безпеки із розрахунку посадового окладу 7 561 грн. (тарифний розряд 20,коефіцієнт - 3,64) з 02 січня 2020 року, із встановленням йому: надбавки за складність, напруженість у роботі в розмірі 50% встановленого посадового окладу; надбавки за науковий ступінь доктора юридичних наук у розмірі 25% встановленого посадового окладу; надбавки за вчене звання професора у розмірі 33% від встановленого посадового окладу; надбавки за почесне звання «Заслужений юрист України» у розмірі 20% встановленого посадового окладу. Однак Наказом Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони України від 01.09.2020 року №64 о/с, з 01.09.2020 року позивачу було знижено посадовий оклад з 7651 грн. до 6675 грн.; знижено тарифний розряд з 20 до 17; знижено коефіцієнт з 3,64 до 3,00; знижено надбавку за складність, напруженість у роботі в розмірі з 50% до 10% встановленого посадового окладу; скасовано надбавку за вчене звання професора у розмірі 33% від встановленого посадового окладу, тоді як, позивач стверджує, що він є єдиним штатним співробітником Центу, який має вчене звання - професор (по кафедрі управління безпекою, правоохоронної та антикорупційної діяльності - отримане у 2017 році) та значний практичний і теоретичний досвід боротьби з організованою злочинністю та корупцією (докторська дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за темою «Концепція адміністративно-правового забезпечення протидії корупції в Україні» захищена у 2016 році), є за боротьбу з організованою злочинністю та корупцією відомчі та державні нагороди, у тому числі орден за Заслуги III ступеню. Відтак позивач вважає Наказом Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони України від 01.09.2020 року №64 о/с незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Крім того керівник центру ОСОБА_2 був звільнений з посади 26.12.2019 року, відповідно до розпорядження Президента України №579/2019 року, нового керівника на час подання позовної заяви відповідно до положення Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони України затвердженого Указом Президента України від 26.02.2007 року № 144/2007 Президентом України не призначено, однак заступник Керівника центру Семенюк Олександр Георгійович, самовільно призначив себе тимчасово виконуючим обов'язки Керівника Центру та видав оскаржуваний наказ.
Ухвалою судді від 30.09.2020 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав з підстав викладених в позовній заяві та уточнення до неї, та повідомив, що відповідач порушив норми трудового законодавства, винесений наказ був безпідставним та не законним.
Представник позивача в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві та уточнення до неї, крім того повідомив, що вказаним оскаржуваним наказом фактично змінено умови оплати праці без повідомлення працівника. 01.12.2020 року призначеним новим керівництво Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони України позивачу було повернуто надбавки, які встановлені позивачу відповідно до наказу Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони України від 26 грудня 2019 року №87 о/с, відтак було подано уточнену позовну заяву.
Представник відповідача Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБО України в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив, надав до суду відзив, та зазначив, що Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБО України є не належним відповідачем, так як центр не є юридичною особою, відсутність статусу юридичної особи унеможливила відкриття окремого банківського рахунку, відтак розпорядником бюджетних коштів, які виділяються для фінансування центру ( в тому числі й для виплати заробітної плати) є Національна академія внутрішніх справ, на території якої знаходиться центр. Крім того представник зазначив, що позивачу постійно здійснювалось преміювання, позивач не згідний лише з одним наказом, однак інші накази які винесені цим же керівником позивач не оспорює, погоджується на їх зміст. З 20 березня 2020 року по даний час позивач перебуває на дистанційному режимі праці на підставі наказу підписаного тим же керівничок, що й підписав наказ від 01.09.2020 року №64 о/с, відтак в межах центру позивач не здійснює викладацьку роботу тому й не було надбавки за вчене звання професора.
Представник відповідача Національної академії внутрішніх справ в судове засідання не з'явився, надав до суду клопотання про розгляд справи у його відсутність, проти задоволення заявлених вимог заперечив.
Суд, заслухавши представника позивача, позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи та оцінивши їх у сукупності, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.ч.1,5,6ст.81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.
За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу законів про працю України).
Судом встановлено, що Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони України був створений на підставі Указу Президента України від 1 грудня 1994 року №714/1994. Указом Президента України від 26 лютого 2007 року №144/2007 було затверджено Положення про Міжвідомчий
науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю.
Відповідно до вказаних нормативних актів, Центр є робочим органом при Раді
національної безпеки і оборони України, який здійснює опрацювання питань боротьби
з організованою злочинністю, що мають міжгалузевий характер, забезпечує науково-
аналітичне та прогнозне супроводження діяльності Ради національної безпеки і оборони
України з проблем боротьби з організованою злочинністю.
Наказом Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони України від 26 грудня 2019 року №87 о/с, позивач був призначений на посаду головного наукового співробітника відділу з вивчення проблем протидії організованій злочинності у сфері державної безпеки із розрахунку посадового окладу 7 561 грн. (тарифний розряд 20,коефіцієнт - 3,64) з 02 січня 2020 року, із встановленням йому: надбавки за складність, напруженість у роботі в розмірі 50% встановленого посадового окладу; надбавки за науковий ступінь доктора юридичних наук у розмірі 25% встановленого посадового окладу; надбавки за вчене звання професора у розмірі 33% від встановленого посадового окладу; надбавки за почесне звання «Заслужений юрист України» у розмірі 20% встановленого посадового окладу.
Наказом Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони України від 01.09.2020 року №64 о/с, з 01.09.2020 року позивачу було знижено посадовий оклад з 7651 грн. до 6675 грн.; знижено тарифний розряд з 20 до 17; знижено коефіцієнт з 3,64 до 3,00; знижено надбавку за складність, напруженість у роботі в розмірі з 50% до 10% встановленого посадового окладу; скасовано надбавку за вчене звання професора у розмірі 33% від встановленого посадового окладу.
З матеріалів справи встановлено та не оскаржується сторонами, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з Міжвідомчим науково-дослідним центром з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони України.
Відповідно до п.п. 7-10 Положення про Міжвідомчий науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю, затвердженого Указом Президента України від 26 лютого 2007 року № 144/2007, центр очолює Керівник, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України за поданням Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, погодженим із членом Ради національної безпеки і оборони України, через якого здійснюється загальна координація та спрямування діяльності центру.
Керівник Центру: здійснює безпосереднє керівництво його роботою, забезпечує контроль за виконанням покладених на Центр завдань, представляє Центр в органах державної влади, підприємствах, установах, організаціях; забезпечує комплектування Центру кваліфікованими кадрами, керує їх підготовкою та затверджує посадові інструкції працівників Центру; затверджує правила внутрішнього розпорядку, організує контрольований режим доступу в службові приміщення Центру, спеціальний захист цих приміщень та інформаційної системи Центру від несанкціонованого доступу; організовує та контролює здійснення у Центрі заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці та інформації з обмеженим доступом; здійснює інші повноваження відповідно до законодавства.
Керівник Центру має першого заступника та заступника, які призначаються на посади та звільняються з посад Керівником Центру за погодженням із членом Ради національної безпеки і оборони України, через якого здійснюється загальна координація та спрямування діяльності Центру.
Обов'язки першого заступника та заступника Керівника Центру визначає Керівник Центру.
Інші працівники Центру призначаються на посади та звільняються з посад Керівником Центру.
Організаційну структуру Центру затверджує Секретар Ради національної безпеки і оборони України за поданням Керівника Центру, погодженим із членом Ради національної безпеки і оборони України, через якого здійснюється загальна координація та спрямування діяльності Центру, а штатний розпис - Керівник Центру.
Розпорядженням Президента України від 26.12.2019 № 597/2019-рп. Керівника Центру ОСОБА_2 було звільнено. Нового Керівника Центру або особи, яка б тимчасово викопувала його обов'язки, не було призначено.
Посада Керівника Центру, відповідно до Переліку посад, що заміщуються військовослужбовцями Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення у державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних навчальних закладах, та граничних військових звань за цими посадами, затвердженого Указом Президента України від 3 травня 2017 року № 126, заміщується тільки військовослужбовцем Служби безпеки України на підставі відповідного розпорядження Президента України.
Згідно з пунктом 2 цього ж Указу, посада Керівника Центру може буди тимчасово, до часу її заміщення військовослужбовцем, заміщена цивільною особою за погодженням зі Службою безпеки України.
03.01.2020 на ім'я Голови СБУ було надіслано листа з пропозицією тимчасового покладання обов'язків Керівника Центру на першого заступника Керівника Центру ОСОБА_3 .
Головою Служби безпеки України 22.01.2020 було надано згоду на тимчасове заміщення посади Керівника Центру першим заступником Керівника Центру ОСОБА_3 .
На виконання цього рішення Голови Служби безпеки України, першим заступником Керівника Центру ОСОБА_3 було видано наказ від 25.02.2020 №5 о/с про покладання на себе тимчасово виконуючого обов'язки Керівника Центру на період до призначення нового Керівника Центру на умовах трудового договору у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до п.3.1. Посадової інструкції першого заступника Керівника Центру, затвердженої 10.04.2017 року, ОСОБА_3 має право «підпису та візування документів з питань кадрового, організаційного, фінансового, бухгалтерського, технічного забезпечення, господарської діяльності Центру».
Погодження Службою безпеки України кандидатури щодо тимчасового, до часу заміщення військовослужбовцем, заміщення посади Керівника Центру, жодним чином не наділяє таку кандидатуру повноваженнями Керівника Центру.
Видаючи оскаржуваний наказ від 01.09.2020 року №64 о/с ОСОБА_3 діяв не як перший заступник Керівника Центру, а як тимчасово виконуючий обов'язки Керівника Центру, відповідно в такому випадку, останній не міг керуватись інструкцією першого заступника Керівника Центру, затвердженої 10.04.2017 року.
Вказана інструкція не передбачає повноважень першого заступника Керівника Центру вирішення питань відносно оплати праці працівників Центру.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» та ст. 94 Кодексу Законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець - виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оплату праці» та ч.1 ст.96 КЗпП України, системами оплати праці є тарифна та інші системи, що формуються на оцінках складності виконуваних робіт і кваліфікації працівників.
Згідно ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оплату праці» та ч. 2 ст. 97 КЗпП України визначено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», визначено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
ЄСПЛ неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 Конвенції є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про оплату праці» та ч. 4 ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має право в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
П. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 року, з наступними змінами та доповненнями, роз'яснено, що судам слід мати на увазі що відповідно до статей 21,22 закону (108/95ВР) роботодавець не може в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, які погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективним договором. Розмір заробітної плати за працю може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати тільки в разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилась браком, та з інших передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.
Відповідно до ч.2 ст. 29 Закону України «Про оплату праці» про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.
Відповідно до статті 103 КЗпП, про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.
Пунктом 31 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», судам роз'яснено, що згідно з частиною третьою статті 32 КЗпП України в межах спеціальності, кваліфікації і посади, обумовленої трудовим договором, зміна істотних умов праці: систем і розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміни розрядів і найменування посад та інших - допускається за умови, що це викликано змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за 2 місяці. Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов'язку поновити працівникові попередні умови праці.
Суд критично ставиться до посилання представника відповідача на те, що заробітна плата позивача зменшилась внаслідок того, що позивач не здійснює викладацьку роботу в Центрі відтак і не отримує надбавки за вчене звання професора.
Зменшення педагогічного навантаження тягне за собою зміну режиму роботи викладача, і як внаслідок - відповідне зменшення заробітної плати, що в силу вимог пункту 3 статті 32 КЗпП України є зміною істотних умов праці.
На підставі зазначеного вище суд дійшов висновку, що відбулась саме зміна істотних умов праці без дотримання вимог ст. 32 КЗпП України
Оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про попередження позивача не менш як за два місяці про зміну істотних умов праці, крім того, що позивач самостійно звернувся до Першого заступника Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони України з приводу надання інформації про зниження посадового окладу, тарифного розряду,коефіцієнта, надбавки за складність, напруженість у роботі, скасування надбавки за вчене звання, суд приходить до висновку про порушення відповідачем трудових прав ОСОБА_1 ..
Відповідно до ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено ст.15 ЦК України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.
Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений ст.16 ЦК України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці закріплено Кодексом законів про працю України.
Згідно з пунктом 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Враховуючи,що ОСОБА_1 не було повідомлено у встановлений ст.32КЗпП України двомісячний строк про зміну істотних умов праці, суд дійшов висновку про те, що слід визнати не законним з моменту прийняття та скасувати наказ Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони від 01.09.2020 року № 64 о/с «Про впорядкування посадового окладу та надбавок ОСОБА_1 », зобов'язати Національну академію внутрішніх справ здійснити перерахунок та виплату заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01.09.2020 року по 01.12.2020 року, відповідно до наказу Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю від 26 грудня 2019 року №87 о/с «Про призначення ОСОБА_1 на посаду головного наукового співробітника».
За таких обставин суд приходить до висновку про задоволення позову.
У відповідності до п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.4, 10, 76, 81,141 259, 264-265, 268, 273 ЦПК України, ст.ст. 94,97 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», суд -,
Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати не законним з моменту прийняття та скасувати наказ Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони від 01.09.2020 року № 64 о/с «Про впорядкування посадового окладу та надбавок ОСОБА_1 ».
Зобов'язати Національну академію внутрішніх справ здійснити перерахунок та виплату заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01.09.2020 року по 01.12.2020 року, відповідно до наказу Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю від 26 грудня 2019 року №87 о/с «Про призначення ОСОБА_1 на посаду головного наукового співробітника».
Стягнути з Національної академії внутрішніх справ , судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп. на користь Державної судової адміністрації України.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М.Зінченко