Справа № 293/2683/20
Провадження № 2/293/429/2021
21 січня 2021 рокусмт Черняхів
Суддя Черняхівського районного суду Житомирської області Лось Л..В., розглядаючи позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про розірвання шлюбу
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 за змістом якого просить розірвати шлюб з відповідачем, зареєстрований 24.03.1994 року Виноградівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області.
17.12.2020 суд у порядку ч.6 ст. 187 ЦПК України звернувся до Староосотської сільської ради з метою отримання інформації щодо зареєстрованого місця проживання ОСОБА_2 .
15.01.2021 на адресу суду від Черняхівської селищної ради Черняхівського району Житомирської області надійшов лист, згідно якого гр. ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до ч.2 ст. 28 ЦПК України, позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача.
Позивач подала кдопотання про розгляд справи за місцем її проживання, мотивуючи, що являється інвалідок, що унеможливлює виїзд до місця проживання відповідача.
Суд, дослідивши клопотання позивача дійшов висновку про його задоволення та можливість розгляду справи за альтернативною підсудністю у порядку ч.2 ст 28 ЦПК України.
Оглянувши позовні матеріали на предмет відповідності їх нормам Цивільного процесуального кодексу України, які регулюють порядок дотримання заявником вимог щодо подачі та форми позовної заяви суд дійшов висновку про залишення позовної заяви без руху з наступних підстав.
Частиною 4 ст. 177 ЦПК України визначено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
При звернені до суду позитвач не надала доказів сплати судового збору.
Натомість, позивач подала клопотання, згідно якого просить звільнити її від сплати судового збору.
Обґрунтовуючи клопотання, позивач зазначає, що вона є інвалідом 3-ї групи та має скрутне матеріальне становище, що не дає їй можливості сплатити судовий збір.
Крім того позивачка зазначає що перебувала на лікуванні, має ряд захворювань та перенесла операцію,згідно медичних довідок хворіє та потребує подальшого лікування, на лікування витрачає значні кошти.
Водночас зазначає, що є непрацюючою, інших джерел доходу, окрім пенсії, яка є меншою за прожитковий мінімум не має.
На підтвердження викладених обставин позивач надала довідку з Пенсійного фонду України, в якій відсутні відомості про отриману позивачкою пенсії, копію довідки МСЕК, що підтверджує інвалідність 3-ї групи та медичні довідки.
Дослідивши клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, суд дійшов висновку про відмову в задоволені такого клопотання з огляду на наступне.
За приписами ч.2 ст.133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України "Про судовий збір".
Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За приписами частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб .
Таким чином при звернен до суду позивач мала сплатити судовий збір у розмірі 840,00грн.
У ст. 8 Закону України "Про судовий збір" визначені умови щодо відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати.
Так ч. 1. ст. 8 Закону України "Про судовий збір", встановлено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (ч.2 ст. 8 ЗУ "Про судовий збір").
Правовий аналіз вищенаведених норм закону дає підстави стверджувати, що законодавцем встановлено чіткий і вичерпний перелік умов, а також суб'єктних та предметних критеріїв, за яких, з огляду на майновий стан сторони, суд може, звільнити від сплати судового збору або відстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.
Належних та допустимих доказів наявності підстав, визначених у ч.1 ст. 8 ЗУ "Про судовий збір" для звільнення від сплати судового збору або відстрочення сплати судового збору позивач при звернені до суду не подала.
Водночас суд звертає увагу позивача, що довідка сформована засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України від 24.11.2020, не являється доказом річного доходу позивача за попередній рік та не є належним доказом, який дає підстави звільнити позивача від сплати судвоого збору.
Статтею 129 Конституції України передбачено, що здійснюючи свої конституційні обов'язки, суди повинні дотримуватися принципів здійснення правосуддя, зокрема, принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Враховуючи положення ст.129 Конституції України, а також положення Закону України "Про судовий збір", суд позбавлений права надавати перевагу будь-якій стороні в тому числі й у питанні відстрочення чи звільнення від сплати судового збору.
Той факт, що позивач лише зареєстрована в реєстрі застрахованих осіб в Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування та має захворювання не є підставою для звільнення від сплати судового збору чи відстрочення сплати судового збору.
Таким чином, за відсутності визначених законом умов для звільнення позивача від сплати судового збору або відстрочення судового збору з огляду на майновий стан сторони, суд відмовив у задоволені поданого позивачем клопотання.
В силу положень ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішеннях від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" встановив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами в зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.
З огляду на викладене позивач при звернені до суду в порушення норм ст. 133 ЦПК України до позовної заяви не додав доказів сплати судового збору.
Згідно з ч. 1ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Зважаючи на викладені вище обставини суд дійшов висновку про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху з наданням позивачу строку для усунення вказаних в ухвалі недоліків.
Керуючись ст.ст.81, 83, 136, 175, 177 ЦПК України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу залишити без руху.
Надати позивачу 10-денний строк з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків заяви, вказаних у мотивувальній частині ухвали, надавши суду докази сплати судового збору у розмірі та порядку, встановленому законом.
Роз'яснити позивачу, що у випадку не усунення недоліків позовної заяви, позовна заява буде вважатись неподаною і повернута заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя: Л.В. Лось