12 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/4303/20 пров. № А/857/12099/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.
суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.
з участю секретаря судового засідання Хітрень О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року у справі №380/4303/20 (суддя Братичак У.В., м. Львів) за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У червні 2020 року Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд із адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в якому просило стягнути борг в сумі 23 167,22 грн.
Рішенням від 25 серпня 2020 року Львівського окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує на те, що відповідно до Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.
Також зазначає, що ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення» встановлює, що роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Належним інформуванням базового центру зайнятості щодо необхідності працевлаштування осіб з інвалідністю є форма звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансій.
В підсумку вказує на те, що суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
З огляду на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що 19 лютого 2020 року ФОП ОСОБА_1 подала Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік (форма №10-ПІ), відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників у 2019 році у ФОП ОСОБА_1 (код рядка 01) становила 12 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 0 осіб (код рядка 02). Норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (код рядка 03) у 2019 році для відповідача становив 1 особу.
Середньорічна заробітна плата штатного працівника за 2019 рік у відповідача становила 46 031,00 грн.
Останнім днем сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році було 15 квітня 2020 року. Сума пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій за період з 16.04.2020 по 07.05.2020 (22 дні) складає 151, 80 грн.
Оскільки відповідач у встановлений термін не сплатив вищезазначені суми, заборгованість перед відділенням Фонду за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році становить 23 167,22 грн. (АГС - 23 015,42 грн., пеня - 151,80 грн).
Вказані санкції відповідачем в добровільному порядку не сплачено, що стало причиною звернення позивача до суду для стягнення вказаних сум в примусовому порядку.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що ФОП ОСОБА_1 здійснила всі заходи для працевлаштування особи з інвалідністю, зокрема, повідомила центр зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю, проінформувала позивача про вказані дії та надала Звітність про попит на робочу силу, а тому застосування до неї адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно з статтею 18 Закону України ,,Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” (далі - Закон №875-ХІІ), забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (ч.1).
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи (ч.2).
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 3).
Згідно ч.1-3 ст.19 Закону №875-ХІІ, для підприємств установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості 1 (одного) робочого місця. При цьому, підприємства самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст.18 цього Закону.
Частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другої вказаної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
До того ж, слід зазначити, що за змістом ст.18-1 Закону №875-ХІІ, пошук підходящої роботи безпосередньо здійснює державна служба зайнятості.
Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком займатися пошуком таких осіб для працевлаштування.
На підприємство покладається обов'язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування.
Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємство, наявність протипоказань за станом здоров'я особи для роботи на відповідній посаді, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.
Зазначене відповідає правовій позиції викладеній у постановах Верховного Суду від 28.04.2020 у справі № 824/643/18-а та від 21.05.2020 у справі № 520/3919/19.
Матеріалами справи підтверджується, що у відповідача у спірний період працювало 12 штатних працівників, отже кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, відповідно до 4% нормативу, становить 1 особа. Середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становила 0 осіб.
Поряд з цим встановлено, що відповідачем 15.01.2019 та 26.09.2019 до Червоноградської міської філії Львівського обласного центру зайнятості було подано дві звітності за формою 3-ПН ,,Інформація про попит - на робочу силу (вакансії)” про потребу у кадрах для працевлаштування осіб, котрі належать до категорії ,,особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України ,,Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, а саме: Звітність №3-ПН за професією ,,кухар”, кількість вакансій - 1, із розміром заробітної плати - 4300,00 грн та Звітність №3-ПН за професіями ,,кухар”, кількість вакансій - 1, із розміром заробітної плати - 4200,00 грн та ,,офіціант” кількість вакансій - 1, із розміром заробітної плати - 4200,00 грн.
Згідно листа Червоноградської міської філії Львівського обласного центру зайнятості від 04.02.2020 року №05-161/20 слідує, що вакансія відповідача за професією ,,кухар” згідно звітності №3-ПН від 15.01.2019 року у стані актуальна була упродовж 2019 року. 03.01.2020 року до даної вакансії подано уточнення, змінено розмір заробітної плати на 4861,00 грн. і станом на 04.02.2020 вона залишалася актуальною. У період актуальності вакансії Червоноградською МФ ЛОЗ скерування на працевлаштування не видавались у зв'язку з відсутністю претендентів, котрі відповідають вимогам у звіті 3-ПН. Відповідно випадків щодо відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю не було. Вакансія відповідача за професією ,,офіціант” згідно звітності №3-ПН від 26.09.2019 року у стані актуальна була упродовж 2019 року. 03.01.2020 року до даної вакансії подано уточнення, змінено розмір заробітної плати на 4750,00 грн. і станом на 04.02.2020 вона залишалася актуальною. У період актуальності вакансії Червоноградською МФ ЛОЗ скерування на працевлаштування не видавались у зв'язку з відсутністю претендентів, котрі відповідають вимогам у звіті 3-ПН. Відповідно випадків щодо відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю не було. Вакансія відповідача за професією ,,кухар” згідно звітності №3-ПН від 26.09.2019 року у стані актуальна була упродовж 2019 року. 03.01.2020 року до даної вакансії подано уточнення, змінено розмір заробітної плати на 4861,00 грн. і станом на 04.02.2020 вона залишалася актуальною. У період актуальності вакансії Червоноградською МФ ЛОЗ скерування на працевлаштування не видавались у зв'язку з відсутністю претендентів, котрі відповідають вимогам у звіті 3-ПН. Відповідно випадків щодо відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю не було.
Крім цього, доказів безпідставної відмови особам з інвалідністю, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування позивачем не надано та судом не встановлено.
Враховуючи встановленні обставини справи колегія суддів констатує про протиправність застосування до ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарських санкцій в розмірі 23 167, 22 грн, оскільки нею не вчинялося правопорушення у сфері господарювання та вжило усіх залежних від неї заходів для недопущення правопорушення.
Також, ФОП ОСОБА_1 сумлінно виконувало вимоги законодавства, виділяло робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, надавало державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю та працевлаштування осіб з інвалідністю та звітувало Фонд соціального захисту інвалідів про зайнятість.
З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому на неї не може бути покладена відповідальність за невиконання нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю.
Наведені вище обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року у справі №380/4303/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В. В. Святецький
судді Л. Я. Гудим
О. М. Довгополов
Повне судове рішення складено 21.01.2021.