21 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/627/20 пров. № А/857/12214/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Шевчук С.М.,
суддів Онишкевича Т.В., Шинкар Т.І.,
за участі секретаря судового засідання Чопко Ю.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року (рішення ухвалене у м. Тернопіль судом у складі головуючого судді Мірінович У.А., повний текст рішення суду складено 25 серпня 2020 року) у справі № 500/627/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити дії, суд-
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
В березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким просив:
визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.02.2020 № Ф-30760-17;
зобов'язати відповідача виключити з облікових даних його, як особу, яка провадить незалежну професійну діяльність з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 18270 грн 96 коп.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Тернопільській області від 10.02.2020 № Ф-30760-17.
У задоволені позовних вимог про зобов'язання Головного управління ДПС у Тернопільській області виключити з облікових даних ОСОБА_1 , як особу, яка провадить незалежну професійну діяльність по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 18270 грн 96 коп., - відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області судові витрати на суму 420 (чотириста двадцять) гривень 40 коп. сплаченого судового збору.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
На обґрунтування апеляційних вимог відповідач посилається на те, що позивач є платником єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, перебуває в реєстрі страхувальників. Вказує, що позивачем станом на 31.01.2020 не сплачено єдиний внесок у сумі 18270,96 грн: за 3, 4 квартали 2018 року як особою, яка провадить незалежну професійну та підприємницьку діяльність та за 1, 2 , 3, 4 квартали 2019 року. Відтак, контролюючий орган на підставі облікових даних з інформаційної системи контролюючого органу доходів і зборів сформував та надіслав позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.02.2020 №Ф-30760-17. Отже на дату винесення оскаржуваної вимоги позивач не перебував в процесі припинення підприємницької діяльності, а здійснював її, в тому числі займався незалежною професійною діяльністю - адвокатською діяльністю, та перебуває на обліку в контролюючого органу, як фізична яка провадить незалежну професійну та підприємницьку діяльність. З урахуванням викладеного, не зважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем, платник єдиного внеску визначений пунктами 4, 5 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI, перебуваючи на обліку у контролюючого органі, зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок відповідно до визначеної бази нарахування єдиного внеску, оскільки даним законом не передбачено звільнення даного платника від сплати єдиного внеску, який одночасно є найманим працівником на підприємстві, адже даний закон визначає роботодавців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність (адвокатську) та фізичних осіб-підприємців, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, як окремі платники єдиного внеску.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
У зв'язку з критичною ситуацією, що склалася із фінансовим забезпеченням діяльності судів, зокрема, відсутністю асигнувань на оплату послуг з пересилання поштової кореспонденції, повістки-повідомлення скеровано за допомогою електронних засобів зв'язку на офіційну електронну адресу учасників справи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 127 КАС України часом вручення повістки вважається день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи.
Учасники справи були повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги у відповідності до вимог ст.124 КАС України, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. В судове засідання не прибули, про причини неприбуття не повідомили. Клопотань про відкладення слухання справи не направляли.
В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи обставини, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець 08.04.2010, перебуває на обліку в контролюючому органі як платник податків з 12.04.2010 та з 08.04.2010 взятий на облік як платник єдиного внеску, реєстраційний номер 19180801863, про що свідчить також витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а.с. 55-57).
Відповідно до відомостей з Реєстру страхувальників, позивач 08.04.2010 (без подання ним заяви за формою 1-ЄСВ), взятий на облік як платник єдиного внеску, реєстраційний номер 19180801863, код КВЕД, по якому призначений клас ризику: 74.11.1 - адвокатська діяльність (а.с. 60).
Витягом з Єдиного реєстру адвокатів України підтверджується й те, що позивач на підставі рішення № 25 від 17.04.2010 має право на заняття адвокатською діяльністю, про що Тернопільською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури видано відповідне свідоцтво № 587 від 17.04.2010 та провадить індивідуальну адвокатську діяльність (а.с. 58-59).
Також, згідно довідки, виданої відповідно до Порядку обліку платників податків і зборів, від 24.12.2013 № 1319180700310 форми № 4-ОПП про взяття на облік платника податків, позивач перебуває на обліку в контролюючому органі, як ФОП та фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю - адвокат (а.с. 61).
З 01.01.2016 позивач є платником єдиного податку третьої групи за ставкою 5%.
Відповідач 10.02.2020 виніс вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-30760-17, якою зобов'язано позивача сплатити заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 18270,96 грн відповідно до статті 25 Закону № 2464-VI.
Сума заборгованості виникла у зв'язку з несплатою позивачем станом на 31.01.2020 єдиного внеску в сумі 18270,96 грн: за ІІІ-ІV квартал 2018 року як особою, яка провадить незалежну професійну діяльність та фізичною особою - підприємцем, яка обрала спрощену систему оподаткування та за І-ІV квартал 2019 року як фізичною особою - підприємцем, яка обрала спрощену систему оподаткування.
Водночас, суд встановив, що позивач перебуває у трудових відносинах з ТОВ "Повшам-КЛ" та платником єдиного внеску за нього є його роботодавець, про що свідчить індивідуальна відомість про застраховану особу форми ОК-7 (а.с. 18-19).
Вважаючи вимогу контролюючого органу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернувся із даним позовом до суду.
ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач перебуває у трудових відносинах з ТОВ "Повшам-КЛ" та платником єдиного внеску за нього є його роботодавець, про що свідчить індивідуальна відомість про застраховану особу форми ОК-7. Таким чином, оскільки позивач сплачував єдиний внесок за здійснення адвокатської діяльності, то в такому випадку мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягнута за рахунок сплати позивачем єдиного внеску як самозайнятою особою, що виключає його обов'язок по сплаті єдиного внеску як фізичної особи-підприємця. Інше ж застосування відповідачем норм Закону №2464-VI спричиняє подвійну сплату єдиного внеску позивачем, що в свою чергу суперечить меті запровадження державою консолідованого страхового внеску. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Тернопільській області від 10.02.2020 № Ф-30760-17 підлягають задоволенню.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Постанова в частині відмови в задоволенні позову не оскаржена, тому відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України в апеляційному порядку не переглядається.
Відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Згідно із п. 2 ч. 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Аналізуючи вищенаведені норми, суд апеляційної інстанції зазначає, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється ст. 178 ПК України, за умов, якщо така особа не є найманим працівником та не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.
Статтею 178 ПК України передбачено, що особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі ЄСВ), умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку регулюються Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №2464).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI, дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються : принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 та 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
У той же час, відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, ФОП. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску ФОП, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 у справі № 160/3114/19, у постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19, а також у постанові від 23.01.2020 у справі № 480/4656/18, а тому відповідно до статті 242 КАС суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що під час розгляду даної справи судом не здобуто, а відповідачем не надано доказів того, що позивач здійснював підприємницьку та незалежну професійну діяльність згідно із видами діяльності зазначеними у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та доказів отримання позивачем доходів від провадження такої господарської діяльності.
Крім того, факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює зазначених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі фізичних осіб-підприємців або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
При цьому єдиною метою збору єдиного внеску є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як встановлено судом, позивач перебуває у трудових відносинах з ТОВ "Повшам-КЛ" та платником єдиного внеску за нього є його роботодавець, про що свідчить індивідуальна відомість про застраховану особу форми ОК-7 (а.с. 18-19).
Таким чином, оскільки позивач сплачував єдиний внесок за здійснення адвокатської діяльності, то в такому випадку мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягнута за рахунок сплати позивачем єдиного внеску як самозайнятою особою, що виключає його обов'язок по сплаті єдиного внеску як фізичної особи-підприємця.
Інше ж застосування відповідачем норм Закону №2464-VI спричиняє подвійну сплату єдиного внеску ОСОБА_1 , що в свою чергу суперечить меті запровадження державою консолідованого страхового внеску.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що винесена відповідачем оскаржена вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідають критерію "пропорційності", адже у такий спосіб не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, а тому відповідач протиправно виніс оскаржену вимогу про сплату боргу (недоїмки).
Крім того, судом встановлено, що позивачу виставлялася, зокрема вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-30760-17 від 05.11.2019, якою було зобов'язано позивача сплатити заборгованість зі сплати ЄСВ в розмірі 18270,96 грн, станом на 31.10.2019, тобто за період, який охоплюється оскарженою вимогою у даній справі.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.02.2020 у справі № 500/2781/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019 №Ф-30760-17 відмовлено.
Однак, як слідує з КП "Діловодство спеціалізованого суду" постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2020 у справі № 500/2781/19 визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30760-17 від 05.11.2019.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи те, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2020 у справі № 500/2781/19 встановлено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-30760-17 від 05.11.2019 винесена відповідачем в порушення вимог частини другої статті 2 КАС, а також те, що зазначена постанова суду набрала законної сили, суд дійшов висновку, що ці обставини не підлягають доказуванню.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Тернопільській області від 10.02.2020 № Ф-30760-17 підлягають задоволенню.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Доводи апеляційної скарги, в силу викладеного вище, висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 12 КАС України, вказана справа відноситься до справ незначної складності, а відтак на неї поширюються положення п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Керуючись ст. 308, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року у справі № 500/627/20 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Т. В. Онишкевич
Т. І. Шинкар
Повне судове рішення складено 21 січня 2021 року.