19 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/2021/20 пров. № А/857/15028/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді Ніколіна В.В.
суддів Курильця А.Р., Пліша М.А.
за участі секретаря судового засідання Кітраль Х.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року (суддя - Микитюк Р.В., м. Івано-Франківськ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Першої кадрової комісії з добору на вакантні посади прокурорів Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дію,-
ОСОБА_1 в серпні 2020 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, Першої кадрової комісії з добору на вакантні посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора, у якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Першої кадрової комісії з добору на вакантні посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора від 13.03.2020 №2 щодо неуспішного проходження кандидатом добору позивачем; зобов'язати Першу кадрову комісію з добору на вакантні посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора прийняти рішення про успішне проходження ОСОБА_1 добору на вакантні посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора. В обґрунтування позовних вимог вказує, що оскаржуване рішення не відповідає критеріям, встановленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки не містить жодної інформації про підстави прийняття такого, і в сукупності з успішним проходженням позивачем всіх попередніх етапів добору, а також відсутністю обставин, які б вказували на не доброчесність кандидата безперечно свідчить про незаконність прийнятого рішення та наявність підстав для його скасування. Відтак, позивач вважає, що єдиним рішенням, яке могла прийняти комісія в даній ситуації враховуючи незаконність оскаржуваного рішення Першої кадрової комісії з добору на вакантні посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора від 13.03.2020 №2 щодо неуспішного проходження кандидатом добору позивачем, є рішення про успішне проходження останнім добору на вакантні посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року у справі №300/2021/20 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано рішення Першої кадрової комісії з добору на вакантні посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора від 13.03.2020 №2 щодо неуспішного проходження кандидатом добору на вакантні посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора ОСОБА_1 . Зобов'язано Першу кадрову комісію з добору на вакантні посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора за результатами співбесіди з кандидатом на зайняття вакантної посади прокурора в Офісі Генерального прокурора ОСОБА_1 прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду.У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив Офіс Генеральногопрокурора, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити. В доводах апеляційної скарги вказує, що за результатами проведення співбесіди з ОСОБА_1 згідно з протоколом засідання Першої кадрової комісії з добору на вакантні посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора, дослідження матеріалів щодо кандидата стосовно його доброчесності, а також рівня професійної компетентності, відповідно до пунктів 7, 46-53 «Порядку проведення добору на зайняття вакантної посади прокурора», затвердженого наказом Генерального прокурора від 10.01.2020 №11 (далі - Порядок №11), комісією правомірно ухвалено рішення про неуспішне проходження добору кандидатом. При цьому, апелянт наголошує, що додатком 1 до Порядку №11 визначений зразок рішення «Про неуспішне проходження кандидатом добору», який визначає форму та структуру цього рішення, що складається, зокрема, з вступної частини, де зазначені правові підстави прийняття рішення та вказано про з'ясування комісією обставин, які свідчать про невідповідність кандидатів вимогам професійної компетентності або доброчесності і списку кандидатів, щодо яких такі обставини було з'ясовано. Проте у структурі рішення не передбачено жодної додаткової інформації про мотиви, обґрунтування чи обставини, які вплинули на прийняття кадровою комісією такого рішення, з огляду на що відсутність переліку обставин у рішенні про неуспішне проходження кандидатом добору не суперечить чинному законодавству та не підлягає скасуванню із таких підстав. Крім того, покликається на дискреційність повноважень кадрової комісії щодо прийняття рішень про неуспішне проходження кандидатами добору на вакантні посади прокурорів та відсутність в суду повноважень здійснювати переоцінку висновку комісії щодо невідповідності кандидата вимогам професійної компетентності та/або доброчесності.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду першої інстанції, яке просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника сторони, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що наказом Генерального прокурора від 10.01.2020 №13 «Про створення першої кадрової комісії з добору на вакантні посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора», з метою здійснення добору на вакантні посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора наказано створити першу кадрову комісію у відповідному складі.
ОСОБА_1 26.01.2020 звернувся до першої кадрової комісії з добору на вакантні посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора з заявою про участь у доборі кандидата на посаду прокурора. У відповідності до відомостей про результати тестування на знання та вміння у застосуванні закону на відповідність здійснювати повноваження прокурора позивач отримав 77 балів.
Відповідно до відомості про результати тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки ОСОБА_1 отримав 110 балів (вербальний блок), 94 бали (абстрактно-логічний блок) та 102 бали (середній арифметичній бал).
Згідно протоколу № 8 засідання першої кадрової комісії з добору на вакантні посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора від 13.03.2020, відповідно до пункту 53 Порядку №11, поставлено на голосування пропозицію щодо ухвалення рішення про успішне проходження добору кандидатом ОСОБА_1 .. Результати голосування: «за» - 0, «проти» - 4. Вирішили: ухвалити рішення про неуспішне проходження добору кандидатом ОСОБА_1 . Протокол підписаний всіма членами комісії.
Відповідно до рішення Першої кадрової комісії з добору на вакантні посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора №2 «Про неуспішне проходження кандидатом добору» від 13.03.2020, керуючись пунктом 20 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та пунктами 7, 53 Порядку №11, під час проведення співбесіди комісія з'ясувала обставини, які свідчать про невідповідність вимогам професійної компетентності та доброчесності кандидатів, у т.ч. ОСОБА_1 . Рішення підписано всіма членами комісії.
Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив із того, що відсутність в оскаржуваному рішенні кадрової комісії мотивів його прийняття, посилань на конкретні обставини і підстави, а також відсутність у відповідачів будь-яких доказових доводів, які б слугували і стали підставою для висновків про невідповідність позивача законодавчо визначеним критеріям для зайняття посади прокурора, перевірка на наявність яких здійснюється в межах процедури добору на вакантні посади прокурорів, є достатнім та самостійним підґрунтям для визнання його протиправним та скасування. Однак, суд першої інстанції вважав, що Перша кадрова комісія з добору на вакантні посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора не є суб'єктом владних повноважень до компетенції якого належить проведення співбесіди та надання оцінки рівня професійної компетентності кандидата та прийняття рішення про успішне чи неуспішне проходження кандидатом добору, з огляду на що необґрунтованою є вимога позивача щодо зобов'язання Першої кадрової комісії з добору на вакантні посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора прийняти рішення про успішне проходження позивачем добору на вакантні посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора. Разом з тим, з метою захисту та відновлення порушених прав позивача, суд першої інстанції прийшов до висновку, що для повного забезпечення захисту прав позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та зобов'язати першу кадрову комісію з добору на вакантні посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора за результатами співбесіди з кандидатом на зайняття вакантної посади прокурора в Офісі Генерального прокурора ОСОБА_1 прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» запроваджено реформування системи органів прокуратури.
Наказом Генерального прокурора від 16.01.2020 №30 визначено розпочати з 20.01.2020 проведення добору на зайняття вакантної посади прокурора в Офісі Генерального прокурора.
Так, відповідно до пункту 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
У пункті 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» передбачено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
Відповідно до підпункту 8 пункту 22 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» Генеральний прокурор визначає перелік, склад і порядок роботи кадрових комісій Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур.
Наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 №233 затверджено «Порядок роботи кадрових комісій» (далі - Порядок №33), у якому зазначено, що кадрові комісії здійснюють свої повноваження на підставі пункту 11, підпункту 7 пункту 22 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та Закону України «Про прокуратуру».
Згідно пункту 3 Порядку № 33 комісії забезпечують: проведення атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів та слідчих Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур; здійснення добору на посади прокурорів; розгляд дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів.
Пунктом 3 цього ж Порядку передбачено, що для здійснення повноважень, передбачених абзацами другим і третім пункту 2 цього Порядку, утворюються комісії у складі шести осіб, з яких не менше трьох - особи, делеговані міжнародними і неурядовими організаціями, проектами міжнародної технічної допомоги, дипломатичними місіями.Членами комісії можуть бути особи, які є політично нейтральними, мають бездоганну ділову репутацію, високі професійні та моральні якості, суспільний авторитет, а також стаж роботи в галузі права.
Наказом Генерального прокурора від 10.01.2020 №13, який був оприлюднений на веб-сайті Генеральної прокуратури України, створено Першу кадрову комісію з добору на вакантні посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора й визначено її персональний склад.
Добір на зайняття вакантної посади прокурора - це встановлена пунктом 20 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та Порядком №11 процедура проведення добору кандидатів на посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах.
У відповідності до пункту 20 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» особи, які не займали посаду прокурора на день набрання чинності цим Законом, мають право, за умови відповідності вимогам, визначеним статтею 27 Закону України «Про прокуратуру», взяти участь у доборі на вакантні посади прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, які з'явилися після звільнення прокурорів за власним бажанням, неуспішного проходження прокурорами атестації або з інших підстав. Порядок проведення добору затверджується Генеральним прокурором.
Цим же пунктом розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» встановлено етапи проведення добору кандидатів на вакантні посади прокурора та зазначено, що добір може включати інші етапи, які визначаються у Порядку проведення добору на зайняття вакантної посади прокурора.
Пунктом 5 Порядку №11 визначено, що добір включає етапи складення іспитів у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, проведення співбесіди з метою виявлення відповідності кандидата вимогам професійної компетентності та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками кандидати виконують письмове практичне завдання.
Згідно пункту 7 Порядку №11 за результатами добору відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: рішення про успішне проходження кандидатом добору; рішення про неуспішне проходження кандидатом добору. Зразки рішень кадрової комісії визначені у додатку 1 до цього Порядку.
Згідно із пунктами 46-53 Порядку №11 співбесіда проводиться кадровою комісією з кандидатами в усній формі державною мовою. Співбесіда з кандидатом може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання.
До проведення співбесіди фізичні та юридичні особи мають право подавати до Офісу Генерального прокурора будь-яку інформацію, яка може свідчити про невідповідність кандидата критеріям доброчесності, шляхом надсилання такої інформації відповідній кадровій комісії, у тому числі на визначену кадровою комісією адресу електронної пошти.
Дослідження вказаної та іншої інформації щодо кандидата, який проходить співбесіду, а також документів, які кандидат подав для участі у доборі відповідно до статті 30 Закону України «Про прокуратуру», здійснюється членами кадрової комісії.
Перед проведенням співбесіди члени кадрової комісії можуть надіслати на адресу електронної пошти кандидата, зазначену в його заяві про участь у доборі кандидата на посаду прокурора, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов'язаних із матеріалами щодо кандидата. У цьому випадку протягом трьох календарних днів із дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, кандидат може подати кадровій комісії електронною поштою письмові пояснення (за необхідності - електронні копії (фотокопії) документів).
Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами кадрової комісії матеріалів щодо кандидата стосовно його доброчесності, а також рівня професійної компетентності кандидата, зокрема з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.
Співбесіда кандидата складається з таких етапів: 1) дослідження членами кадрової комісії матеріалів щодо кандидата; 2) послідовне обговорення з кандидатом відповідних матеріалів, у тому числі у формі запитань і відповідей, а також обговорення результатів виконання ним практичного завдання.
Згідно пункту 51 Порядку члени кадрової комісії мають право ставити запитання кандидату, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, доброчесності, а також із приводу іншої інформації, яка міститься у матеріалах щодо кандидата.
Залежно від результатів голосування кадрова комісія ухвалює рішення про успішне чи неуспішне проходження кандидатом добору.
Рішення про успішне проходження кандидатом добору за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження кандидатом добору за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження кандидатом добору.
Відповідно положень пунктів 54-56 Порядку №11 кандидати, які пройшли співбесіду, запрошуються на оголошення ухваленого кадровою комісією рішення. Результати проведення співбесіди оприлюднюються на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора протягом одного дня з моменту її завершення.
За результатами проведення співбесід формується загальний рейтинг кандидатів, які успішно пройшли добір, шляхом додавання балів, отриманих кандидатами за результатами складення іспитів. До рейтингу входять кандидати, які набрали найбільшу кількість балів із розрахунку не більше як один кандидат на одну вакантну посаду, оприлюднену в оголошенні про добір. У разі отримання останнім кандидатом та наступними за ним кандидатами однакової кількості балів до рейтингу входить кандидат із більшим стажем роботи в галузі права, що визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про прокуратуру».
Загальний рейтинг кандидатів, які успішно пройшли добір, оприлюднюється на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж через п'ять днів із моменту завершення співбесід. Кандидат вважається повідомленим про результати добору з моменту оприлюднення рейтингу.
Із змісту оскаржуваного рішення Першої кадрової комісії з добору на вакантні посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора від 13.03.2020 №2 щодо неуспішного проходження кандидатом добору позивачем видно, що посилаючись на «обставини, які свідчать про невідповідність вимогам професійної компетентності та доброчесності» позивача членами кадрової комісії не надано жодних пояснень, на підставі яких документів та розрахунків такий висновок сформовано.
Протокол засідання кадрової комісії від 13.03.2020 №8 також не містить жодних посилань на обставини, що мають значення для прийняття оскаржуваного рішення.
Разом з тим, без наведення у такому рішенні аргументів, які б засвідчували правомірність такого висновку, позиції позивача з наведеного питання, аналізу наявної інформації та встановлених під час добору обставин з посиланням на належні та допустимі докази, на підставі яких ці обставини встановлено, робить зазначене рішення протиправним з огляду на наступне.
У контексті наведеного слід додати, що згідно з пунктами 169-170 рішення ЄСПЛ від 09.04.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11), «вислів «згідно із законом» вимагає, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права (див., серед інших джерел, рішення від 25.03.1998 у справі «Копп проти Швейцарії», п.55, ReportsofJudgments and Decisions 1998-II).
Отже, відповідність закону передбачає, що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку стосовно обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. також рішення від 24.04.2008 у справі «C. G. та інші проти Болгарії», заява №1365/07, п. 39).
Окрім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (див. рішення у справі «P. G. та J. H. проти Сполученого Королівства», заява №44787/98, п. 46, 2001-IX).
У пункті 49 рішення ЄСПЛ від 02.11.2006 у справі «Волохи проти України» (заява №23543/02) зазначено, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку.
Обґрунтований сумнів за замовчуванням повинен містити достатні підстави для його виникнення.
За висновком суду, рішення, підставою для якого може бути обґрунтований сумнів, повинно містити пояснення всіх обставин, що мають значення для вирішення відповідного питання.
Презюмування оціночного поняття, яким є обґрунтований сумнів, як на підставу прийняття рішення, не лише спотворює його обґрунтованість, а й суперечить принципу правової визначеності, однією зі складових якого є чітке встановлення меж та порядку реалізації владних повноважень спеціальним суб'єктом.
Судом не заперечується факт того, що проведення добору на вакантні посади прокурорів є дискреційними повноваженнями кадрової комісії. Водночас, обсяг цієї дискреції не може бути необмеженим і повинен підлягати зовнішньому/публічному контролю, в тому числі судовому. Процес та результат добору повинен бути зрозумілим як безпосереднім учасникам цих відносин, зокрема кандидату, так і суспільству загалом, адже коли йдеться про необхідність сформувати якісний прокурорський корпус, якому довіряло б це суспільство, то обґрунтованість/умотивованість рішень щодо добору кожного прокурора є необхідною для цього умовою та гарантією.
Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура добору і чи була дотримана процедура його прийняття. Її обсяг і ступінь залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення кандидата взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася кадрова комісія, коли оцінювала кандидата, тобто які мотиви ухваленого рішення.
Зокрема, рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку №11 питань, які мають бути дослідженні в рамках добору на вакантні посади прокурорів; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, яка приймає участь у процедурі добору; є посилання на норми права, якими керувалася кадрова комісія. Таке рішення повинно містити судження комісії щодо професійної, особистої, соціальної компетентності кандидата, його доброчесності та професійної етики, відтак його здатності на належному рівні здійснювати покладені на нього законом обов'язки на займаній посаді.
Наведені вище висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, напрацьованою в межах розгляду справи №9901/831/18 (постанова від 09 жовтня 2019 року).
У спірному ж рішенні кадрова комісія обмежилася лише стислим (загальним, невизначеним) посиланням на наявність окремих начебто «обставин, які свідчать про невідповідність вимогам професійної компетентності та доброчесності» щодо відповідності позивача вимогам доброчесності, що жодним чином не дає змоги встановити дійсні підстави/мотиви, з яких виходила комісія під час ухвалення такого рішення.
Крім того, такий підхід до добору на вакантні посади прокурорів певною мірою підриває авторитет до системи прокуратури загалом.
Відсутність в оскаржуваному рішенні кадрової комісії мотивів його прийняття, посилань на конкретні обставини і підстави, а також відсутність у відповідачів будь-яких доказових доводів, які б слугували і стали підставою для висновків, за яких позивач не відповідає законодавчо визначеним критеріям для зайняття посади прокурора, перевірка на наявність яких здійснюється в межах процедури добору на вакантні посади прокурорів, є достатнім та самостійним підґрунтям для визнання його протиправним та скасування.
На переконання апеляційного суду, оскаржуване рішення кадрової комісії стосовно позивача не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачем не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, достовірність даних, які були взяті кадровою комісією до уваги, а зміст оскаржуваного рішення фактично є констатацією сумніву у професійній компетентності та доброчесності кандидата без наведеного обґрунтування такого висновку.
Так, пунктом 49 рішення Європейського Суду з прав людини від 02.11.2006 у справі «Волохи проти України» (заява №23543/02) зазначено, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку.
Формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення Європейського Суду з прав людини від 24.04.2008 у справі «C. G. та інші проти Болгарії», заява №1365/07, п.39).
Разом з тим, визначення поняття «доброчесність прокурора» у законодавстві України відсутнє, з огляду на, що суд критично сприймає висновок шостої кадрової комісії щодо невідповідності позивача вимогам доброчесності, оскільки останній не ґрунтується на положеннях законодавства.
Наведене узгоджується із Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) та практикою Європейського Суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський Суд з прав людини наголосив, що «... Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001)».
Суд зауважує, що в частині судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейським Судом з прав людини висловлено правову позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі «Дружстевнізаложнапріа та інші проти Чеської Республіки» від 31.07.2008, рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» від 22.11.1995, рішення у справі «Сігма радіо телевіжнлтд проти Кіпру» від 21.07.2011, рішення у справі «Путтер проти Болгарії» від 02.12.2010).
Крім того, виходячи з практики Європейського Суду з прав людини, надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення у справі «Волохи проти України» від 02.11.2006, рішення у справі «Malone v. United Kindom» від 02.08.1984).
Відтак, оскільки оскаржуване рішення не містить жодної інформації про підстави прийняття такого, апеляційний суд вважає. що в сукупності з успішним проходженням позивачем всіх попередніх етапів добору, а також відсутністю обставин, які б вказували на не доброчесність кандидата, вказане безперечно свідчить про незаконність прийнятого рішення та наявність підстав для його скасування.
Таким чином, оскільки оспорюване рішення Першої кадрової комісії не містить мотивів, з яких комісія дійшла висновку про не відповідність позивача вимогам професійної компетентності та доброчесності, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування даного рішення і задоволення позовних вимог в цій частині.
Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовна вимога про визнання протиправним і скасування рішення Першої кадрової комісії з добору на вакантні посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора від 13.02.2020 №2 щодо неуспішного проходження кандидатом добору на вакантні посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора ОСОБА_1 обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо заявленої позовної вимоги про зобов'язання Першої кадрової комісії з добору на вакантні посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора прийняти рішення про успішне проходження позивачем добору на вакантні посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
У відповідності до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини першої та другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Дійсно, суд не є суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого належить проведення співбесіди та надання оцінки рівня професійної компетентності кандидата та прийняття рішення про успішне чи неуспішне проходження кандидатом добору.
При цьому, саме конкурсна комісія наділена сукупністю прав та обов'язків, що надають можливість на власний розсуд визначитися з оцінкою учасника конкурсу та за результатами співбесіди має можливість на власний розсуд шляхом голосування прийняти відповідне рішення.
Такі повноваження конкурсної комісії є дискреційними, тому щодо даних повноважень суд не має права впливу чи зобов'язання комісію висловити іншу оцінку, ніж та яка висловлена колегіальним органом, а лише може перевірити дотримання процедури та порядку проведення конкурсу, відповідальність прийнятого рішення вимогам закону.
Відтак, враховуючи вищенаведене, суд вважає необґрунтованою вимогу позивача щодо зобов'язання першої кадрової комісії з добору на вакантні посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора прийняти рішення про успішне проходження позивачем добору на вакантні посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора.
У той же час, відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, як суд прийшов до висновку про визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення, позивач знаходиться на етапі конкурсу, який передував проведенню співбесіди.
Разом з цим, судом встановлено, що позивачем успішно пройдено тестування на знання та вміння у застосуванні закону на відповідність здійснювати повноваження прокурора та тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, з метою захисту та відновлення порушених прав позивача, суд приходить до висновку, що для повного забезпечення захисту прав позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Першу кадрову комісію з добору на вакантні посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора за результатами співбесіди з кандидатом на зайняття вакантної посади прокурора в Офісі Генерального прокурора ОСОБА_1 прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду.
Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів.
Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Беручи до уваги встановлені фактичні обставини справи, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач вказані вимоги щодо обов'язку довести правомірність своїх дій та рішень не виконав.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Міркування і твердження відповідача не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв'язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Згідно з частиною другою статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ, як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись частиною третьою статті 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді А. Р. Курилець
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 21 січня 2021 року