19 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/2956/20 пров. № А/857/14920/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді Ніколіна В.В.
суддів Затолочного В.С., Пліша М.А.
за участі секретаря судового засідання Кітраль Х.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року (суддя - Дору Ю.Ю., м. Ужгород, повний текст рішення складено 03 листопада 2020 року) у справі № 260/2956/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання дій протиправними, скасування наказу та поновлення на посаді,-
ОСОБА_1 у вересні 2020 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Закарпатській області, у якому просив визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 13 серпня 2020 року за №73-о про призначення ОСОБА_1 на посаду оперуповноваженого оперативно-технічного сектору управління оперативної підтримки Головного управління ДФС у Закарпатській області; зобов'язати відповідача призначити ОСОБА_1 на рівнозначну на момент попередження про вивільнення посаду, або посаду, що відповідатиме грошовому забезпеченню попередньо зайнятій посаді, стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення з 29 липня 2020 року.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що дії відповідача про призначення його на нижчестоящу посаду, а також дії, які виразились у затримці пропозиції про призначення на вакантні посади, суперечать вимогам законодавства, є протиправними та такими, що порушують його конституційне право на працю.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року позов у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідно до норм КЗпП України та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року №114 одночасно з попередженням про наступне вивільнення відповідач повинен був запропонувати позивачу рівнозначні посади, які були вакантними у новому штатному розписі, що затверджений 07.05.2020. Однак відповідач запропонував позивачеві вільні посади лише через майже два місяці, коли решта альтернативних посад вже були зайняті іншими працівниками, які призначались на ці посади без врахування його переважного права на залишення на посаді, як це передбачено ч. 2 та 3 ст. 49-2 КЗпП України.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому покликається на правильність висновків суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Учасники справи, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби», постанови КМУ від 25.09.2019 №846 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів КМУ», наказу ДФС України, від 30.03.2020 №39 «Про введення в дію структури головних управлінь ДФС в областях та м. Києві» зі змінами, внесеними наказом ДФС України від 02.04.2020 №46 «Про внесення змін до наказу ДФС від 30.03.2020 №39», наказу ГУ ДФС у Закарпатській області від 07.05.2020 року №32, «Про введення в дію Організаційної структури та штатного розпису ГУ ДФС на 2020 рік» ОСОБА_1 попереджено про наступне можливе звільнення із займаної посади згідно пункту 64 підпункту «г» (через скорочення штатів).
Відповідно до вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України посада позивача (перший заступник начальника оперативного управління ГУ ДФС у Закарпатській області) була ліквідовано реорганізаційними заходами. ОСОБА_1 01.06.2020 було вручено попередження про наступне вивільнення без пропозицій вакантних посад передбачених чинним законодавством (а.с.11).
Позивачеві 27.07.2020 було запропоновано можливість призначення на наявні вакантні посади в Головному правлінні ДФС у Закарпатській області серед яких відсутні рівнозначні посади та 29.07.2020 ОСОБА_1 прийнято пропозицію на зайняття іншої посади про, що подано ним особисто відповідний рапорт. Наказом за №71-о від 12.08.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника начальника оперативного управління Головного управління ДФС у Закарпатській області та зараховано у розпорядження Головного управління ДФС у Закарпатській області. Наказом №73-0 від 19.08.2020 ОСОБА_1 з 07.08.2020 призначено на посаду старшого оперуповноваженого оперативно-технічного сектору управління оперативної підтримки Головного управління ДФС у Закарпатській області, з посадовим окладом у розмірі 5360 грн.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що попередження та призначення ОСОБА_1 на посаду старшого оперуповноваженого оперативно-технічного відділу управління оперативної підтримки Головного управління ДФС у Закарпатській області, відповідачем було здійснено відповідно до відомчих нормативних актів, у межах та у спосіб визначений КЗпП України та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджених постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року №114 (зі змінами), а тому відсутні підстави для скасування наказу від 13 серпня 2020 року за №73-о, зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 на рівнозначну посаду та стягнення грошового забезпечення за період з 29.07.2020.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з положеннями частини першої та шостої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Пунктом 353.1 статті 353 Податкового кодексу України передбачено, що особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Порядок та умови проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ регламентується Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114, згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв'язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.
Згідно з пунктом 64 "г" Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Відповідно до пункту 10 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що під час вирішення адміністративних спорів із публічної служби пріоритетними для застосування є норми спеціальних законів, а в питаннях, не врегульованих спеціальним законодавством, підлягають застосуванню норми трудового законодавства.
Згідно зістаттею 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Таким чином, до спірних правовідносин щодо звільнення працівників податкової міліції через скорочення штату, на переконання суду, мають застосовуватись норми Кодексу законів про працю України.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Загальні ж підстави звільнення працівників визначені КЗпП України.
Відповідно до статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємств, установ, організацій, скорочення численності або штату працівників (пункт 1).
Звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Згідно зі статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Положеннями частин 1 та 3 статті 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
З аналізу положень статті 40 КЗпП України можна дійти висновку, що розірвання трудового договору можливе, як при ліквідації підприємства, установи, організації, так і при скороченні чисельності або штату працівників.
Відповідно до пп. "г" пункту 64 Положення № 114 звільнення у зв'язку із скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі. При цьому, з урахуванням приписів статті 49-2 КЗпП України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівнику всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Як вбачається з матеріалів справи, у період дії попередження про наступне вивільнення позивача, начальником Головного управління О.О.Петріченко та Головою комісії з реорганізації Головного управління ДФС у Закарпатській області І.Вербицьким в межах компетенції ОСОБА_1 було запропоновано обійняти одну із всіх наявних в штатному розписі Головного управління ДФС у Закарпатській області вакантних посад атестованого складу податкової міліції Головного управління ДФС у Закарпатській області, з яким позивач ознайомився 29.07.2020 та в якому зазначив про «вимушену» згоду на призначення на посаду старшого оперуповноваженого оперативно-технічного відділу управління оперативної підтримки Головного управління ДФС у Закарпатській області.
Цього ж дня, 29.07.2020 ОСОБА_1 подав рапорт на ім'я в.о. голови ДФС України Солодченка С.В. про зарахування його у розпорядження Головного управління ДФС у Закарпатській області у зв'язку із запропонуванням йому посади старшого оперуповноваженого оперативно-технічного відділу управління оперативної підтримки Головного управління ДФС у Закарпатській області.
Крім того, 29.07.2020 ОСОБА_1 подав рапорт на ім'я начальника Головного управління ДФС у ОСОБА_2 про призначення його на посаду старшого оперуповноваженого оперативно-технічного відділу управління оперативної підтримки Головного управління ДФС у Закарпатській області.
Наказом Державної фіскальної служби України від 12.08.2020 №1145-0 «Про звільнення з посади та зарахування у розпорядження ОСОБА_1 », підписаним в.о. голови С.Солодченком, ОСОБА_1 зараховано у розпорядження Головного управління ДФС у Закарпатській області, звільнивши з посади першого заступника начальника оперативного управління Головного управління ДФС у Закарпатській області. Вказаний наказ був оголошений наказом Головного управління ДФС у Закарпатській області від 13.08.2020 №71-о «Про оголошення наказів Державної фіскальної служби України від 12.08.2020 №1143-о та №1145-0».
Після вжиття наведених заходів ДФС України, на підставі рапорту ОСОБА_1 та протоколу засідання атестаційної комісії по роботі з працівниками податкової міліції Головного управління ДФС у Закарпатській області від 29.07.2020, а також враховуючи те, що позивачем не було відізвано свою згоду щодо призначення на посаду старшого оперуповноваженого оперативно - технічного відділу управління оперативної підтримки Головного управління ДФС у Закарпатській області, наказом Головного управління ДФС у Закарпатській області від 19.08.2020 №73-о «Про призначення ОСОБА_1 » позивача вирішено призначити на вказану посаду 07 вересня 2020 року, з яким останній ознайомився під розписку 02.09.2020 .
З 07 вересня 2020 року ОСОБА_1 фактично приступив до виконання службових обов'язків та працює на посаді старшого оперуповноваженого оперативно-технічного відділу управління оперативної підтримки Головного управління ДФС у Закарпатській області по даний час.
Крім цього, колегія суддів враховує, що відповідно до нового штатного розпису на 2020 рік Головного управління ДФС у Закарпатській області, затвердженого в.о. голови ДФС від 07.05.2020, Оперативне управління Головного управління ДФС у Закарпатській області було виведено із організаційної структури та утворені нові структурні підрозділи з іншими завданнями, функціями та підпорядкуванням - Управління оперативно-розшукової діяльності, Управління оперативної підтримки, Слідче управління. Крім того, посади першого заступника начальника управління в новому штатному розписі Головного управління ДФС у Закарпатській області від 07.05.2020 передбачено не було.
Враховуючи відсутність у новому штатному розписі посади першого заступника начальника управління, яку обіймав ОСОБА_1 до реорганізації, тому колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта щодо порушення відповідачем норм КЗпП України та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року №114 щодо не пропонування позивачу рівнозначної посади.
Також помилковими є посилання позивача на норми ч.1 ст.235 КЗпП України, оскільки у спірному випадку має місце призначення позивача за його згодою на іншу посаду, в іншу організаційну структуру установи та іншим роботодавцем, а не звільнення чи переведення на іншу роботу.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі доводи, крім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
За таких обставин, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову.
У підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Міркування і твердження позивача не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв'язку з чим апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 308, 310, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року у справі №260/2956/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді В. С. Затолочний
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 21 січня 2021 року