Справа № 420/12791/20
20 січня 2021 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Радчука А.А.,
розглянувши в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними рішення, дій, бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з позовною заявою, в якій просить суд:
визнати протиправними та дискримінаційними:
рішення №406/М-11 від 13.10.2017 в тій його частини, в якій воно стосується вимог позивача на отримання пенсії за період з 07.10.2009 року по 05.12.2017 року;
дії відповідача, в частини відмови у виплаті ОСОБА_1 пенсії з 07.10.2009 року по 05.12.2017 року;
бездіяльність відповідача, щодо невиплати недоотриманої пенсії позивача за період 07.10.2009 року по 05.12.2017 року;
зобов'язати відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області вчинити певні дії - виплатити недоотриману пенсію ОСОБА_1 за період 07.10.2009 по 05.12.2017 року, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2018, яке було частково змінене П'ятим апеляційний адміністративним судом у Постанові від 14.03.2019 року у справі № 815/2968/18, на підставі застосування 6-ти місячного строку звернення з відповідним позовом до суду, встановленого ст, 122, 123 (ст.99, 100 у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) КАС України, постановив адміністративний позов Позивача в частині позовних вимог за період з 07.10.2009 року по 05.12.2017 включно - залишити без розгляду. Водночас, за твердженням представника позивача, враховуючи висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №815/1226/18, строки звернення, визначенні статтею 123 КАС України не поширюються на правовідносини підставою яких є невиплата недоотриманої пенсії позивача за певний період.
Враховуючи усунення підстав з яких позовна заява Позивача про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльність відповідача та зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог за період з 07.10.2009 по 05.12.2017 включно була залишена без розгляду, та що адміністративно-правовий спір між сторонами стосовно права Позивача на отримання його пенсії протягом вказаного періоду, залишився не вирішеним - Позивач звертається до суду з даним позовом.
Ухвалою судді від 21.12.2020 року відкрито провадження по справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні.
11.01.2021 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач вважає позовні вимоги незаконними та необґрунтованими з наступних підстав.
Відповідно до відзиву, відповідач зазначає, що позивач не має права на отримання пенсії в оскаржуваний період, оскільки він фактично постійно проживає за межами України в державі Ізраїль, реєстрація місця проживання на території України відсутня та відсутній механізм виплати пенсій пенсіонерам, які проживають в країнах, з якими не укладено договору про пенсійне забезпечення. Також відповідач вважає відсутність відомостей щодо існування об'єктивних обставин, які обумовили неможливість звернення позивача до суду з цим позовом після прийняття Конституційним Судом України 07.10.2009 року рішення №25-рп/2009.
Щодо нарахування компенсації втрати частини доходів, відповідач вважає що обов'язок здійснення компенсації настає лише у випадку порушення строків їх виплати, а у спірних правовідносинах не вирішено питання про поновлення виплату позивачу пенсії. Також управління не відмовляло позивачу у виплаті компенсації втрати частини доходу, проведення індексації та управління не приймало будь-яких рішень з цих питань, у зв'язку з чим, позовні вимоги в цій частині підлягають залишенню без задоволення. Крім того відповідач вважає, що у позивача закінчився строк дії паспорту для виїзду за кордон.
Від позивача 16.01.2021 року надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що заперечення відповідача викладені у відзиві на позовну заяву жодним чином не спростовують доводи позову, а лише вказують на його обґрунтованість. Також представником позивача вказано, що твердження пенсійного органу щодо відсутності права позивача на отримання пенсії є безпідставними, оскільки судовими рішеннями зазначене право підтверджено. Щодо пропуску строку звернення позивача до суду, позивач вважає, що ним не було його порушено, з огляду на прийняту постанову Великою Палатою ВСУ від 20.05.2020 року по справі №815/1226/18. Крім того, позивач вважає наявність у нього безумовного права на виплату пенсії з проведенням індексації та компенсації втрати частини доходів.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2018 у справі №815/2968/19 адміністративний позов позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (вул. Ільфа і Петрова, 4-А, м. Одеса, 65121, ідентифікаційний код 41248812) про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про відмову ОСОБА_1 у поновленні пенсії, що викладене у листі № 406/М-4 від 13.10.2017 року. Зобов'язано Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до норм Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” починаючи з дати звернення, тобто з 29.09.2017 року. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.03.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року - скасовано. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії за період з 07.10.2009 року по 05.12.2017 року - залишено без розгляду. В іншій частині прийнято нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії за період з 06.12.2017 року - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі щодо не поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 . Зобов'язано Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі поновити виплату пенсії ОСОБА_1 та здійснити її виплату з 06.12.2017 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, фактичні обставини справи, встановлені судовими рішеннями у справі №815/2968/19, не підлягають додатковому доведенню у цій справі.
Так, судом та судовими рішеннями у вказаній справі встановлені наступні обставини.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон номер НОМЕР_2 , дійсний до 08.09.2030 року.
ОСОБА_1 в Україні набув трудовий стаж, що підтверджується копією трудової книжки.
До виїзду на постійне проживання в Ізраїль ОСОБА_1 проживав в за адресою: АДРЕСА_3 , та отримував пенсію за віком.
30.08.2000 року ОСОБА_1 виїхав з України на постійне проживання в Ізраїль, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль. Починаючи з 2001 року призначеної по закону пенсії позивач не отримує.
29.09.2017 року ОСОБА_1 через свого представника, який діяв на підставі нотаріальної довіреності, звернувся до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі із нотаріально посвідченою та апостильованою заявою про поновлення та виплату пенсії.
За результатом розгляду поданої заяви листом від 13.10.2017 року № 406/М-4 Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі фактично відмовило ОСОБА_1 у поновленні пенсії.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.03.2019 року по справі №420/12791/20 визнано протиправною бездіяльність Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі щодо не поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 . Зобов'язано Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі поновити виплату пенсії ОСОБА_1 та здійснити її виплату з 06.12.2017 року.
Водночас, позивач вважаючи, що вищезазначеними судовими рішеннями залишилась невирішеною частина позовних вимог, а саме: щодо не виплати недоотриманої пенсії позивача за період з 07.10.2009 по 05.12.2017 з огляду на залишення їх без розгляду, та керуючись правовою позицією постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №815/1226/18, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.
Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься в Рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25.01.2012, згідно з яким "однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості".
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 1 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі Закон № 1058-ІV) встановлено, що пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Водночас, Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в пункті 3.3. цього Рішення, оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні ЄСПЛ від 07.11.2013 у справі "Пічкур проти України" (заява № 10441/06, пункти 41-43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства; хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 […]; сторони провадження не оскаржували того, що якби заявник продовжив проживати на території України, він і надалі б отримував пенсію; із цього випливає, що інтереси заявника належать до сфери застосування статті 1 Першого протоколу та права на майно, яке вона гарантує; Судом встановлено, що Уряд не надав ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном; ані рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в Суді не навів жодних таких обґрунтувань.
У пункті 53 цього рішення також наголошено, що Суд неодноразово повторював, що Конвенція є живим інструментом, який повинен тлумачитися "з огляду на умови сьогодення" (див. рішення ЄСПЛ від 25 квітня 1978 року у справі "Тайрер проти Сполученого Королівства" (Tyrer v. the United Kingdom), пункт 31, Series A № 26), а підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати, проживаючи за кордоном, що могли вважатися розумними на початку 1950-х років.
У рішенні ЄСПЛ від 20.01.2012 у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення).
Відповідно до статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Згідно із частиною другою статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Водночас, згідно з пунктом 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 (далі Порядок № 22-1), поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2) (пункт 4.1 Порядку № 22-1).
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку № 22-1).
Пунктом 4.2 цього Порядку також передбачено право органу, що призначає пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Суд зауважує, що право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.
Отже, з 07.10.2009 з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі №25-рп/2009, яким визнано неконституційними пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії за віком, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону №1058-ІV. Із цього часу орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Щодо посилань відповідача на застосування строків звернення до суду, суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду вказує, що пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду.
Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає "нарахованою" в момент призначення пенсії і залишається такою ("нарахованою") до її чергової зміни.
При цьому, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме: стаття 46 Закону № 1058-IV визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що при первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону № 1058-IV.
При цьому, законодавцем було чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Водночас, відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення від 07.10.2009 № 25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України (254к/96-ВР) положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.
Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на рішення ЄСПЛ від 07.11.2013 справі "Пічкур проти України" (заява № 10441/06), у якому було встановлено порушення Україною статті 14 у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Проте сам факт прийняття Конституційним Судом України Рішення від 07.10.2009 № 25-рп/2009 та рішення ЄСПЛ у справі "Пічкур проти України" не забезпечує необхідної правової визначеності, яка є головною умовою дії "презумпції знання закону", тим більше коли мова йде про літню людину, яка проживає в іншій країні, тобто поза інформаційним полем України.
Саме з метою забезпечення правової визначеності Конституційний Суд України у своєму рішенні звернув увагу Верховної Ради України на необхідність внесення відповідних змін до законодавства, які до цього часу не були внесені.
Водночас, відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.
У справі, яка розглядається, відповідач не наводить жодних доказів того, що:
- відповідачем або іншими суб'єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після винесення рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 у справі № 25-рп/2009;
- наявна вина позивача у припиненні виплати пенсії;
- підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною);
- існують положення закону, який зобов'язує позивача вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.
На противагу цьому Велика Палата Верховного Суду наголошує, що позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду (вжила активні дії) з проханням поновити виплату пенсії, проте, їй було відмовлено в такому поновленні.
Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20.01.2012 у справі "Рисовський проти України". Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.
Невиконання державою покладених на неї обов'язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб'єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.
Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі ("правильному" розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачу після 07.10.2009 свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивачки на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07.10.2009 у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції."
Також Великою Палатою Верховного Суду у вищевказаній постанові наголошено на помилковості висновку про те, що позивачка має право на виплату пенсії саме з дати звернення нею до територіальних органів Пенсійного фонду.
Враховуючи вищевикладене, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає задовольнити позов шляхом визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо непоновлення нарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії з 07.10.2009 року по 05.12.2017 року та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсії за період 07.10.2009 по 05.12.2017 року, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20.05.2020 у справі №815/1226/18 не погоджується з висновком про необхідність поновлення пенсії позивачу з проведенням індексації, оскільки питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 101%, у взаємозв'язку з розміром пенсії, що має виплачуватися позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому в разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів позивач не позбавлений права звернутись за захистом своїх прав до суду.
Отже, вимоги позивача щодо проведення індексації пенсії є передчасними та задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача здійснити виплату перерахованої пенсії з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
За змістом норм ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 (далі - Порядок №159).
Згідно зі ст.ст. 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно з п. 2 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Наведене свідчить, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Також, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 (справа №336/4675/17), від 21.06.2018 (№523/1124/17) та від 03.07.2018 (справа № 521/940/17).
В ході розгляду даної справи суд встановив, що відповідач вчинив по відношенню до позивача протиправну бездіяльність, а саме: не здійснив з 07.10.2009 року по 05.12.2017 року виплату пенсії.
Таким чином, оскільки відповідачем призначення та виплати пенсії позивача з 07.10.2009 року по 05.12.2017 року проведено не було, то обставини нарахування додаткових сум пенсії відсутні. Як наслідок суд наразі не вбачає правових підстав для зобов'язання відповідача виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів (недоотриманої пенсії) до моменту нарахування такої суми коштів в результаті проведеного нарахування з 07.10.2009 року по 05.12.2017 року.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд зазначає, що за звернення до суду із зазначеним позовом позивач сплатив 840,80 грн. судового збору, які мають бути стягнуті з відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 132, 139, 243-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними рішення, дій, бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо непоновлення нарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії з 07.10.2009 року по 05.12.2017 року
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсії за період 07.10.2009 по 05.12.2017 року, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з відповідача по справі - Головного правління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений ним судовий збір у розмірі у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Суддя Радчук А.А.
.