21 січня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/4963/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі Казанчук Г.П. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску від 12.11.2018 року №Ф-98858-53У на суму 15819,54 грн., в частині нарахування єдиного соціального внеску за період з 24.01.2018 року по 30.09.2020 року на суму 6552,48 грн. винесену Головним управлінням ДФС у Кіровоградській області відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.11.2020 року відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.29-30).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він, з 2002 року зареєстрований як фізична особа - підприємець, а з січня 2018 року перебуває на військовій службі. ОСОБА_1 зазначає, що оскільки роботодавцем з 24.01.2018 року і до теперішнього часу нараховані та сплачені страхові внески, відповідачем протиправно застосовано фактично подвійне оподаткування та наразовано борг з 24.01.2018 року по 30.09.2018 року. З цих підстав просив суд задовольнити його позовні вимоги.
Представник Головного управлння ДПС у Кіровоградській області подав відзив на позовну заяву, який мотивований тим, що позивач як фізична-особа підприємець, який знаходився на обліку в податковому органі та перебував на спрощеній системі оподаткування, був зобов'язаний нараховувати та сплачувати єдиний внесок. Оскільки позивач як платник єдиного внеску не дотримався обов'язку нараховувати та сплачувати єдиний внесок у 2017 році та за три квартали у 2018 році ГУ ДФС у Кіровоградській області в автоматичному режимі нарахована недоїмка зі сплати єдиного внеску та на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки). Доводячи правомірність винесеної вимоги, представник відповідача просив суд у задоволенні позову відмовити.
Позивач подав відповідь на відзив на позовну заяву, у якій наголошено на підстави протиправності вимоги, які викладені у позові із посиланням на правові висновки постанови Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19.
Дослідивши докази і позовну заяву, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 (надалі позивач) згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань з 17.06.2002 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець. Дата запису 19.12.2005 року. У 2007 році відбулась зміна видів економічної діяльності, а 19.12.2018 року державна реєстрація підприємницької діяльності припинена (а.с.61-62).
Зважаючи на інтегровану картку платника єдиного соціального внеску позивача встановлено, що станом на 31.10.2018 року недоїмка із сплати єдиного соціального внеску становила 15819,54 грн. (а.с.41).
На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів ГУ ДПС у Кіровоградській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2018 р. №Ф-98858-53У на суму єдиного соціального внеску - 15819,54 грн. (надалі спірне рішення, а.с.7).
Отже правомірність та законність винесення спірного рішення є предметом спору переданого на вирішення суду. При цьому суд зауважує, що позивачем оскаржується спірне рішення лише в частині нарахування суми 6552,48 грн.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
З огляду на пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частиною 5 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно частини 12 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
З аналізу зазначених норм встановлено, що фізична особа-підприємець зобов'язана нараховувати та сплачувати єдиний соціальний внесок в розмірі 22 відсотків бази нарахування єдиного внеску, а у випадку не отримання доходу у розмірі не менше ніж мінімальний страховий внесок.
Позивач у позові зазначає про те, що з січня 2018 року він проходить військову службу.
Згідно довідки Олександрійського об'єднаного міського військового комісаріату від 22.09.2020 року №3/2992 ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в Олександрійському об'єднаному міському військовому комісаріаті з 24 січня 2018 року (а.с.8).
Отже з лютого 2018 року по вересень 2018 року (період за який нарахований єдиний соціальний внесок), позивач був працевлаштований і за нього були сплачені роботодавцем усі внески.
На підтвердження своїх пояснення позивачем надані індивідуальні відомості про позивача як застрахованої особи за формою ОК-5 (а.с.9-10). Згідно цих даних ОК-5 з лютого 2018 року по липень 2020 року за позивача роботодавцем щомісячно сплачений єдиний внесок (а.с.35-36).
За правилами частини четвертої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (надалі ПК України) дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Суд повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 4 грудня 2019 року у справі №440/2149/19З суд касаційної інстанції сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору повинні перевіряти обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Так, перевіряючи зазначені обставини, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.
Позивачу визначено суму недоїмки за період лютий 2018 рік - вересень 2018 рік в сумі 6552,48 грн., однак дані з ОК-5 свідчать про те, що за позивача за цей період сплачений єдиний внесок, а тому відповідачем протиправно визначено до сплати недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску.
Місячний розмір мінімальної заробітної плати відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" у 2018 році становив 3723 грн.
Враховуючи ставку, визначену частиною 5 статті 8 Закону №2464-VI у розмірі 22 %, мінімальний страховий внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону (фізичних осіб - підприємців), у 2018 році - 819,06 грн. (3723 грн. х 22 %) у місяць.
Враховуючи дані ОК-5 (відсутність сплати ЄСВ за січень 2018 року) нарахування внеску за період з лютого по вересень 2018 року в сумі 6552,48 грн. = (819,06 х 2 місяці 1-го кварталу 2018 року) + (2457,18 х 2 кварталу 2018 року ), нараховані у спірному рішення протиправно.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Враховуючи встановлені обставини щодо нечіткості закону, а також наведені норми законодавства України та практику Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового визнання протиправною та скасування спірного рішення.
Отже, нарахування відповідачем єдиного внеску у спірному рішенні є протиправним, а тому таке рішення належить скасувати.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, здійснені позивачем витрати на оплату судового збору у сумі 840,80 грн. (а.с. 3) слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.132, 139, 243-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Кіровоградській області №Ф-98858-53У від 12 листопада 2018 року в частині нарахування єдиного соціального внеску в розмірі 6552,48 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) здійснені ним судові витрати на оплату судового збору в сумі 840,80 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (вул. Велика Перспективна, 55, м. Кропивницький, 25006; код ЄДРПОУ 39393501).
Копію рішення суду надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Г.П. Казанчук