19 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 925/988/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н.М. - головуючий, Кролевець О.А., Студенець В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,
представників учасників справи:
позивача (відповідача за зустрічним позовом) - Лисенко В.О.,
відповідача (позивача за зустрічним позовом) - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Черкаської області
у складі судді Васяновича А. В.
від 05.02.2020 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Зубець Л. П., Алданова С. О., Мартюк А. І.
від 01.09.2020
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради
про стягнення 639 646,03 грн
та за зустрічним позовом Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради
до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
про визнання договору частково недійсним та зобов'язання вчинити дії.
1. Короткий зміст позовних вимог
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради про стягнення 253 403,54 грн пені, 107 186,08 грн 3% річних та 279 056,41 грн інфляційних втрат.
Позовна заява мотивована неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання природного газу від 22.09.2017 № 1209/1718-ТЕ-36 в частині своєчасності оплати отриманого газу.
Комунальне підприємство теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради звернулося до Господарського суду Черкаської області з зустрічним позовом до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про: визнання недійсним пункту 5.2 договору постачання природного газу від 22.09.2017 № 1209/1718-ТЕ-36, укладеного між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Комунальним підприємством теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради; зобов'язання Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" здійснити перерахунок вартості спожитого газу за ціною 1 770,74 грн за 1 000 куб. м замість 4 942,00 грн за 1 000 куб. м відповідно до рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2019, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2019 у справі №826/9665/16, яким постанову Кабінету Міністрів України від 27.04.2016 № 315 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758" визнано протиправною та нечинною з моменту її прийняття, а саме з 27.04.2016.
Зустрічний позов мотивовано тим, що оскільки положення постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2016 № 315 щодо підвищення ціни за 1000 куб. м газу втратило чинність, умови підвищення ціни на природний газ з 1770,74 грн до 4 942,00 грн за 1 000 куб. м, визначені у пункті 5.2 оспорюваного договору, що діяли з 22.09.2017 по 31.03.2018, не відповідають підпункту 4 пункту 3 пункту 16 Положення № 758. Зазначене є підставою для часткового визнання вказаного договору недійсним та застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 05.02.2020 у справі №925/988/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020, первісний позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 126 701,77 грн пені, 107 186,08 грн 3% річних, 279 056,41 грн інфляційних втрат та 9 594,69 грн судового збору. В іншій частині первісних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що:
- Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" свої зобов'язання за договором постачання природного газу від 22.09.2017 № 1209/1718-ТЕ-36 виконало повністю та згідно з підписаними сторонами актами приймання - передачі природного газу поставило Комунальному підприємству теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради протягом жовтня 2017 року - вересня 2018 року природний газ на загальну суму 103 808 087,82 грн;
- Комунальне підприємство теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради повністю розрахувалось з Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за отриманий протягом жовтня 2017 року - вересня 2018 року природний газ, однак з порушенням умов договору постачання природного газу від 22.09.2017 № 1209/1718-ТЕ-36, а саме, з несвоєчасним здійсненням розрахунків;
- здійснивши перевірку нарахування інфляційних втрат, пені та 3% річних, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вказані нарахування здійснені вірно, та підлягають стягненню з Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України";
- користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, зменшуючи заявлений до стягнення розмір пені на 50%, зважаючи на клопотання Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради, суд першої інстанції врахував: поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним заходів для виконання взятих на себе зобов'язань за договором постачання природного газу від 22.09.2017 № 1209/1718-ТЕ-36; факт повного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань з оплати за поставлений протягом жовтня 2017 року - вересня 2018 року природний газ ще до звернення постачальника з даним позовом до суду; нетривалий період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем за первісним позовом; несвоєчасність розрахунків за природний газ за вказаним договором зумовлено існуванням об'єктивних причин; скрутним фінансовим становищем Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради; наявна значна заборгованість державного бюджету перед відповідачем за первісним позовом з фінансування субсидій та відшкодування різниці в тарифах на послуги, що ним надаються; відсутністю доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану та господарської діяльності Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", понесення ним збитків саме в результаті порушення (несвоєчасного виконання) Комунальним підприємством теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради умов вищезазначеного договору;
- набуття чинності рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2019 у справі № 826/9665/16 не є обставиною, з якою законодавець пов'язує нечинність правочину.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить рішення Господарського суду Черкаської області від 05.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020 у справі № 925/988/19 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 126 701,77 грн пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким вказані вимоги задовольнити.
Підставою касаційного оскарження Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" зазначено пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, застосування судом апеляційної інстанції статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14.
Комунальне підприємство теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради відзив на касаційну скаргу не надало, що відповідно до частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судових рішень.
4. Позиція Верховного Суду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини 1 та 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
Як вже зазначалось, касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цієї норми касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40), постанова Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15).
Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанцій ухвалив постанову без урахування висновку щодо застосування судом апеляційної інстанції статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14.
Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання за положенням частини першої статті 550 Цивільного кодексу України.
Разом з цим наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.
Верховний Суд послідовно та неодноразово звертав увагу на те, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін. Отже, майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібна за змістом правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, але не виключно, у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі№ 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 тощо.
У даній справі суд першої інстанції. з якою погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру пені на 50%. Таких висновків суди дійшли проаналізувавши надані сторонами докази та врахувавши: поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним заходів для виконання взятих на себе зобов'язань за договором постачання природного газу від 22.09.2017 № 1209/1718-ТЕ-36; факт повного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань з оплати за поставлений протягом жовтня 2017 року - вересня 2018 року природний газ ще до звернення постачальника з даним позовом до суду; нетривалий період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем за первісним позовом; несвоєчасність розрахунків за природний газ за вказаним договором зумовлено існуванням об'єктивних причин; скрутне фінансове становище Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради; наявність значної заборгованості державного бюджету перед відповідачем за первісним позовом з фінансування субсидій та відшкодування різниці в тарифах на послуги, що ним надаються; відсутністю доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану та господарської діяльності Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", понесення ним збитків саме в результаті порушення (несвоєчасного виконання) Комунальним підприємством теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради умов вищезазначеного договору.
Водночас у постанові від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені до 90%, нарахованої у зв'язку з простроченням оплати за спожиту фактичну електричну енергію. При цьому суд касаційної інстанції виходив із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи щодо майнового стану позивача та відповідача, та зокрема обставин наявності заборгованості позивача по заробітній платі та податковий борг.
Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції у справі № 925/988/19 ухвалено судом без урахування висновків щодо застосування норм права (статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України) у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, оскільки висновки в зазначеній справі і у справі № 908/1453/14, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин є різними, у кожній з зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не зазначило та не обґрунтувало у поданій касаційній скарзі.
При цьому колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Черкаської області від 05.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020 у справі №925/988/19.
6. Судові витрати
У зв'язку з тим, що касаційне провадження зі справи закривається, судові витрати в даній справі з урахуванням вимог статей 129, 130 Господарського процесуального кодексу України розподілу не підлягають. Адже за змістом зазначених норм покладення судових витрат на ту чи іншу сторону або компенсація таких витрат здійснюється у випадках розгляду справи по суті або у разі визнання позову, закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду (причому закриття провадження у справі є процесуальною дією, відмінною від закриття касаційного провадження).
Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Черкаської області від 05.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020 у справі №925/988/19 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді О.А. Кролевець
В.І. Студенець