ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.01.2021Справа № 910/11867/20
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Хмільницький завод сухого знежиреного молока "Молочний візит"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Укрфірм"
простягнення 57123,00 грн
Суддя Смирнова Ю.М.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Хмільницький завод сухого знежиреного молока "Молочний візит" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфірм" 57123,00 грн, з яких 52137,00 грн попередньої оплати, 3% річних у розмірі 2224,00 грн та інфляційні втрати на суму 3094,00 грн. Також позивач просив суд покласти на відповідача 2856,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки №05-10/17 від 05.10.2017 позивач сплатив відповідачу попередню оплату за товар у сумі 86937,00 грн, однак відповідач поставив товар лише на суму 34800,00 грн. Оскільки решта товару у встановлений договором строк поставлена не була, позивач вказує на наявність підстав для повернення сплаченої ним суми попередньої оплати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2020 на підставі ст.174 Господарського процесуального кодексу України позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмільницький завод сухого знежиреного молока "Молочний візит" було залишено без руху.
Позивачем у строк, встановлений судом, усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2020 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/11867/20; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов.
Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.
Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала суду у справі №910/11867/20 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Однак, конверт з ухвалою Господарського суду міста Києва був повернутий до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".
Суд зазначає, що повернення відділенням поштового зв'язку до суду поштового конверту з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання" свідчить, що рішення не вручено з причин, які не залежать від суду, який в установленому законодавством порядку вчинив необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи Господарським судом міста Києва.
Крім того відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 18.09.2020 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2020 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
05.10.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хмільницький завод сухого знежиреного молока "Молочний візит" (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрфірм" (постачальник, відповідач) було укладено договір поставки №05-10/17 (договір). відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця щепу паливну деревну, далі товар, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити його на умовах. визначених цим договором. Найменування і кількість товару зазначаються у видаткових накладних та рахунках, які є невід'ємною частиною даного договору (п.п.1.1, 1.2 договору).
Ціна за 1 тонну товару на партію товару в розмірі 300,00 тонн складає 1871,67 грн з урахуванням ПДВ на умовах поставки франко-склад покупця. Загальна вартість та кількість товару, що постачається, зазначається у накладних, які є невід'ємною частиною даного договору. Загальна вартість цього договору складається з сум усіх поставок товару, що були здійснені по даному договору та зазначені у рахунках і видаткових накладних, за якими покупець отримав товар від постачальника. Оплата за товар здійснюється покупцем у вигляді: 100% передоплати згідно виставлених рахунків постачальника. Датою оплати вважається день зарахування перерахованих коштів на поточний рахунок постачальника (п.п.3.1, 3.2, 3.3, 3.5 договору).
Право власності на товар переходить до покупця з моменту приймання товару на складі покупця. Термін виконання замовленого обсягу товару становить до 31 жовтня 2017 року(п.п.4.1, 4.2 договору).
Відповідно до п.п.5.1, 5.4 договору покупець зобов'язаний прийняти та оплатити поставлений товар згідно з видатковою накладною, а постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.
Згідно п.9.1 договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2017, а у фінансових питаннях - до повних взаєморозрахунків сторін.
У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення дії договору за два тижні до закінчення строку його чинності, договір вважається продовжений на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (п.9.2 договору).
Як вбачається з матеріалів справи, постачальником було виставлено для оплати покупцю рахунок на оплату №12 від 06.02.2018 на суму 52137,00 грн, який було оплачено Товариством з обмеженою відповідальністю "Хмільницький завод сухого знежиреного молока "Молочний візит", що підтверджується платіжним дорученням №271 від 07.02.2018.
Відповідно до видаткової накладної №509 від 22.09.2018 відповідачем поставлено, а позивачем прийнято товар на суму 34800,00 грн.
04.01.2019 позивачем направлено на адресу відповідача претензію №21 від 04.01.2019 про повернення суми попередньої оплати у розмірі 52137,00 грн.
Як стверджує позивач у позовній заяві, відповіді на вказану претензію відповідач не надав, грошові кошти у розмірі 52137,00 грн на вимогу позивача не повернув, у зв'язку з чим останній звернувся до суду з відповідним позовом.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.
Статтею ст.712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч.1 ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно ч.1, ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи №2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Суд зазначає, що твердження позивача у позовній заяві про здійснення ним попередньої оплати за товар на суму 86937,00 грн не підтверджуються наявними в матеріалах розглядуваної справи доказами.
Виконання позивачем, як покупцем, свого обов'язку з перерахування відповідачу, як постачальнику, на підставі виставленого останнім рахунку №12 від 06.02.2018 попередньої оплати за товар на суму 52137,00 грн підтверджується платіжним дорученням позивача №271 від 07.02.2018.
В той же час в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази поставки відповідачем товару саме на вказану суму.
Відповідно до видаткової накладної №509 від 22.09.2018 відповідачем було поставлено, а позивачем прийнято товар на суму 34800,00 грн, а товар на суму 17337,00 грн поставлено не було. Доказів протилежного матеріали справи не містять, а відповідач суду не надав.
04.01.2019 позивачем направлено на адресу відповідача претензію №21 від 04.01.2019 про повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар, однак відповідач зазначені кошти не повернув.
На підставі викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача попередньої оплати визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають частково, на суму 17337,00 грн (52137,00 грн попередньої оплати - 34800,00 грн сума за поставлений товар).
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2224,00 грн та інфляційних втрат на суму 3094,00 грн суд відзначає наступне.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
У контексті ст.ст.524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України можна зробити висновок, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц та від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, а також такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №910/11965/16, від 20.11.2018 у справі №910/23457/17, від 31.01.2018 у справі №910/8399/17, від 03.09.2018 у справі №910/5811/16, від 15.03.2018 у справі №910/9978/15, від 31.07.2019 у справі №910/3692/18 та постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 №6-49цс12.
Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Водночас умови укладеного між сторонами договору поставки визначають наявність у відповідача обов'язку з поставки продукції, який не є грошовим зобов'язанням.
Як встановлено судом, відповідачем не було виконано зобов'язання з передання товару позивачеві, а тому позивач набув право реалізувати своє право вимоги повернення суми попередньої оплати, передбачене ст.693 Цивільного кодексу України.
У разі реалізації покупцем передбаченого ст.693 Цивільного кодексу України права вимоги повернення суми попередньої оплати від продавця, у постачальника, що прострочив виконання своїх зобов'язань за договором поставки, припиняється зобов'язання поставки товару та виникає грошове зобов'язання перед покупцем щодо повернення суми попередньої оплати у встановлений строк ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України строк, якщо інший строк повернення передплати не погоджений сторонами у договорі.
Отже, з моменту правомірної відмови покупця від поставки товару шляхом повідомлення про це продавця (отримання продавцем вимоги про повернення суми попередньої оплати) негрошове зобов'язання продавця (з поставки товару) припиняється та у останнього виникає грошове зобов'язання перед покупцем (з повернення суми попередньої оплати), невиконання якого має своїм наслідком застосування передбаченої ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України міри відповідальності.
Тобто, у постачальника не може одночасно існувати за договором зобов'язання з поставки товару та зобов'язання з повернення суми попередньої оплати.
При цьому для реалізації передбаченого ст.693 Цивільного кодексу України права вимоги повернення суми попередньої оплати є необхідним пред'явити постачальнику претензію (лист, вимогу), в якій заявити вимогу про повернення суми попередньої оплати.
Як вбачається з матеріалів справи, покупець звернувся до продавця з листом від 04.01.2019 про повернення суми попередньої оплати.
При цьому виконати свій обов'язок з повернення суми попередньої оплати відповідач повинен був у строк, визначений з урахуванням правил обчислення строків та положень ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України.
Отже враховуючи те, що відповідач не повернув на вимогу позивача суму попередньої оплати, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України на суму оплати за не поставлений товар, розмір якої підтверджується наявними в матеріалах справи документами, а саме на суму 17337,00 грн.
За розрахунком суду, у період, який визначений позивачем у розрахунку до позовної заяви та з яким суд погоджується, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати на суму 883,61 грн та 3% річних у розмірі 772,98 грн.
За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмільницький завод сухого знежиреного молока "Молочний візит" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфірм".
Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вже вказувалось вище, позивачем було заявлено про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфірм" витрат на професійну правничу допомогу, які складають 2856,00 грн.
Ст.126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем долучено до матеріалів справи договір про надання правової допомоги від 02.03.2020, який укладений між адвокатом Баліцьким Олександром Олеговичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хмільницький завод сухого знежиреного молока "Молочний візит", ордер серії ВХ №1004632 від 05.08.2020, довіреність №621 від 23.07.2020, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ХМ№000307 від 06.02.2020.
Разом з тим, за висновками суду, надані позивачем документи не підтверджують понесення ним витрат на оплату професійної правничої допомоги саме у розглядуваній справі, оскільки останнім не надано суду додатків до договору на виконання положень п.6.1 цього правочину, детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом відповідно до умов договору.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд відмовляє позивачу у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфірм" (04205, місто Київ, вул.М.Тимошенка, будинок 21, офіс 3, ідентифікаційний код 39823763) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмільницький завод сухого знежиреного молока "Молочний візит" (22000, Вінницька обл., місто Хмільник, вул.Літописна, будинок 27, ідентифікаційний код 38030199) 17337 (сімнадцять тисяч триста сімдесят сім) грн 00 коп. попередньої оплати, інфляційні втрати на суму 883 (вісімсот вісімдесят три) грн 61 коп., 3% річних у розмірі 772 (сімсот сімдесят дві) грн 98 коп. та 698 (шістсот дев'яносто вісім) грн 92 коп. судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Витрати на оплату професійної правничої допомоги залишити за позивачем.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст. 256, 257, п.п.17.5 п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.М. Смирнова