ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.12.2020Справа № 910/13419/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Ковтуна С.А., секретар судового засідання Мамонтова О.О., дослідивши матеріали справи
за позовом фізичної особи-підприємця Дмитрієвої Тетяни Миколаївни
до товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергума»
про зобов'язання вчинити дії, стягнення 7450,00 грн. збитків та 50000,00 грн. моральної шкоди
Представники:
від позивача Дев'ятко А.Ю.
від відповідача Некрасов О.С.
Фізична особа-підприємець Дмитрієва Тетяна Миколаївна звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Інтергума» про:
- зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергума» усунути перешкоди у користуванні нерухомим майном, розташованим за адресою: м. Київ, вул. В. Брожка, 64, шляхом надання вільного доступу до нього;
- стягнення 7450,00 грн. збитків;
- стягнення 50000,00 грн. моральної шкоди.
За твердженням позивачки, відповідач, який орендує у позивачки за двома договорами оренди 241,1 кв.м. та 54,8 кв.м. у будівлі загальною площею 364,8 кв. м. за адресом: м. Київ, вул. В.Брожка, буд. 64, власником якої є позивачка, чинить їй перешкоди у доступі до об'єкту нерухомості, якою вона користується. Нежитлові приміщення мають єдиний вхід, відповідачем змінені замки на вхідних дверях, не зважаючи на численні намагання позивачки зайти до нежитлового приміщення співробітники відповідача не відчиняли двері. У зв'язку з порушенням її інтересів позивачка була вимушена звернутися за професійною юридичною допомогою в юридичну компанію, сплативши за неї 7450,00 грн., які, на думку позивачки, є збитками. Ситуація, що виникла між позивачкою та відповідачем, негативно відбивається на психічному та емоційному стані позивачки, що, на її думку, є підставою для відшкодування відповідачем 50000 грн. моральної шкоди.
Суд своєю ухвалою від 10.09.2020 відкрив провадження у справі № 910/13419/20, постановив розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Відповідач відхилив позовні вимоги у повному обсязі, стверджуючи, що ТОВ «Інтергума» не вчиняє дій, направлених на перешкоджання фізичній особі-підприємцю Дмитрієвій Тетяні Миколаївні у доступі до приміщення. Відповідач вважає, що позивачка не надала належних та допустимих доказів про те, що відповідач чинить перешкоди у користуванні майном. Звернення до поліції, які надані позивачкою (три заяви), на думку позивача не є доказами вчинення відповідачем перешкод, які підлягають усуненню шляхом подачі негаторного позову. Витрати на правничу допомогу не є збитками, оскільки такі витрати за правовою природою не є заходом цивільно-правової відповідальності, не мають ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а їх наявність та розмір не перебувають у безпосередньому причинному зв'язку з поведінкою ТОВ «Інтергума».
Також відсутній причинно-наслідковий зв'язок між погіршенням стану здоров'я позивачки та діями ТОВ «Інтергума».
Позивачка одночасно з відповіддю на відзив подала заяву про продовження строку на її подання. За загальним правилом, заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України (ч. 2 ст. 118 ГПК України). Частиною 1 статті 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними. Оскільки строк для подачі відзиву встановлено було судом, а не законом, цей строк не підлягає поновленню.
Водночас, з метою забезпечення принципу змагальності (ст. 13 ГПК України), керуючись ч. 2 ст. 119 ГПК України, суд продовжив фізичній особи-підприємцю Дмитрієвій Тетяні Миколаївні строк для подачі відповіді на відзив та прийняв її, про що постановив 02.11.2020 протокольну ухвалу.
Позивачка у відповіді на відзив зазначила, що недопуск її як власника приміщень та співзасновника ТОВ «Інтергума» здійснюється упродовж тривалого часу, має системний характер та існував в момент подання вказаного позову.
Відповідач одночасно з запереченнями на відповідь на відзив подав заяву про продовження строку на їх подання.
02.11.2020 суд на місці постановив продовжити відповідачу строк для подачі заперечень на відповідь на відзив та прийняв їх. Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив наполягав на тому, що не чинить жодних перешкод позивачці.
Розглянувши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позовних вимог, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
12.10.2001 Дмитрієва Тетяна Миколаївна уклала з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу приміщень загальною площею 364,8 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . Право власності Дмитрієвої Тетяни Миколаївни на цей об'єкт нерухомості 14.11.2001 зареєстровано Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна.
З 01.11.2001 Дмитрієва Тетяна Миколаївна здійснює підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець, використовуючи в цій діяльності будівлю АДРЕСА_2 .
02.01.2020 фізична особа-підприємець Дмитрієва Тетяна Миколаївна (наймодавець) та товариство з обмеженою відповідальністю «Інтергума» (наймач) уклали договір № 1 оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого наймодавець передав наймачеві у строкове платне користування для здійснення ним його статутної діяльності нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 241,1 кв. м, із них: площа складських приміщень - 123,9 кв. м, офісних - 117,2 кв. м.
Термін орендного користування визначається з 02.01.2020 по 31.12.2020.
02.01.2020 фізична особа-підприємець Дмитрієва Тетяна Миколаївна (наймодавець) та приватне підприємство «Хімтєкс» (наймач) уклали договір № 2 оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого наймодавець передав наймачеві у строкове платне користування для здійснення ним його статутної діяльності нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 54,8 кв. м, із них: площа складських приміщень - 11,2 кв. м, офісних - 43,6 кв. м.
Термін орендного користування визначається з 02.01.2020 по 31.12.2020.
Інша частина нежитлового приміщення, що не передана у оренду, знаходиться у користуванні позивача.
06.08.2020, 10.08.2020 та 13.08.2020 Дмитрієва Тетяна Миколаївна зверталась до органів Національної поліції України з повідомленнями (надходили на службу 102) про те, що працівники товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергума» не допускають її до приміщень за адресою: АДРЕСА_2 . У Інформаційному порталі Національної поліції України щодо повідомлення від 13.08.2020 значиться, що по прибуттю наряду поліції доступ заявниці до частини приміщень було відновлено, щодо повідомлень від 06.08.2020 та від 10.08.2020 вказано про подання Дмитрієвою Тетяною Миколаївною або наявністю намірів такого подання до органів поліції відповідних заяв з цього приводу.
Крім повідомлень, які надходили на службу 102, Дмитрієва Тетяна Миколаївна 06.08.2020, 09.08.2020 та 12.08.2020 зверталась до органів Національної поліції України з заявами, в яких, поряд з іншими обставинами, зазначала про не допуск її працівниками товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергума» до приміщень за адресою: м. Київ, вул. В.Брожка, буд. 64.
Вирішуючи питання доведеності перешкод, які підлягають усуненню шляхом усунення перешкод у користуванні майном, суд виходить з такого.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК України).
Здійснення права власності полягає у володінні, користуванні, розпорядженні своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).
Отже, повнота панування власника над річчю означає можливість здійснення з цією річчю будь-яких дій. Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.
Виходячи з вагомості права власності поряд з іншими цивільним правами, законом встановлена його непорушність (ч. 1 ст. 321 ЦК України). Відповідно до цієї ж норми закону ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 321 ЦК України).
Таким чином, позитивний аспект права власності означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний - усунення всіх інших осіб від речі і захист її від всіх цих осіб.
Під захистом права власності у цивільному праві розуміється низка передбачених заходів, що вживаються у випадках порушення цього права та спрямовані на захист і відновлення власності.
Заходи, за допомогою яких цивільне право забезпечує захист відносин власності, поділяються на речово-правові та зобов'язально-правові.
Речово-правові заходи спрямовані безпосереднього на захист права власності як абсолютного права. Вони захищають повноваження власника на володіння, користування та розпорядження майном, яке є індивідуально-визначеним та існує в натурі за умови, що порушення права власності не пов'язано з невиконанням зобов'язань, що існували між власником та особою, яка порушила його права.
У системі правових норм, що регулюють цивільно-правовий захист права власності, центральне місце займають норми, які передбачають такий речово-правовий спосіб захисту права, усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК). Відповідно до закріпленого у статті 391 Цивільного кодексу України загального правила власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).
Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні ним законного права користування чи розпорядження річчю.
Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.
Підставою негаторного позову є посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника необхідно встановити факт об'єктивно наявних перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей, Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення,
У зв'язку з цим однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Триваюче правопорушення характеризуються безперервністю його вчинення протягом певного часу.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, доведення триваючого характеру правопорушення і наявність його в момент подання позову є обов'язком, що покладається на позивача.
За приписами ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Належністю доказів є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію про обставини, які входять в предмет доказування.
Водночас, надані позивачем докази (заяви до органів поліції та інформація про повідомлення) не є такими, на підставі яких можна встановити триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Навпаки, з заяв позивачки від 09.08.2020, від 12.08.2020, та даних щодо повідомлення від 13.08.2020, можна дійти висновку, що допуск позивачки у приміщення наявний (у заявах зазначає, що заважають працювати на робочому місці, у повідомлені, що доступ відновлено).
З огляду на це суд вважає не доведеними вимоги позивачки про триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову, яке би давало підстави для судового втручання шляхом усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпоряджання своїм майном. Тому відповідна вимога не підлягає задоволенню.
Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання недоговірної шкоди передбачено ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичній або юридичній особі, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Необхідною умовою відшкодування шкоди є одночасна наявність таких обставин:
а) неправомірність поведінки особи;
б) наявність шкоди;
в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди;
г) вина завдавача шкоди.
В свою чергу, відсутність однієї з наведених обставини свідчить про відсутність підстав для застосування визначеної ст. 1166 ЦК України відповідальності. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Згідно з частиною 1 статті 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Отже, за змістом наведеної норми зобов'язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.
Виходячи з недоведеності вимог позивачки про необхідність усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном, суд вважає, що відсутні підстави для покладення на відповідача обов'язку з відшкодування шкоди.
Також суд погоджується з тим, що витрати на професійну правничу допомогу не є збитками, а є одним із видів судових витрат, відшкодування яких носить інший, а не характер позовної вимоги. Покладення їх на відповідача залежить від результатів вирішення спору і, виходячи з необґрунтованості вищевикладених вимог, ці кошти не підлягають стягненню з відповідача.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивачку.
На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 248 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити в задоволенні позову фізичної особа-підприємця Дмитрієвої Тетяни Миколаївни до товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергума».
Судові витрати покласти на фізичну особу-підприємця Дмитрієву Тетяну Миколаївну.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана в порядку, передбаченому підпунктом 17.5 пункту 17 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України».
Повний текст рішення складено 20.01.2021.
Суддя С. А. Ковтун