Справа № 301/2596/20
"19" січня 2021 р. м. Іршава
Іршавський районний суд Закарпатської області в особі головуючої Пітерських М.О., при секретарі Халак Л.Ю., з участю представника позивача Повх О.В., відповідачки ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Іршава в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Тепло-Місто» до ОСОБА_1 про стягнення боргу,
30.11.2020 року КП «Тепло-Місто» звернулося в Іршавський районний суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу у сумі 3671,66 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що КП «Тепло-Місто» надає послуги по утриманню будинків, визначених Іршавською міською радою. В квітні 2020 року мешканцями будинку АДРЕСА_1 , де проживає відповідачка, було створено ОСББ, а надавачем послуг з вивозу сміття обрано КП «Тепло-Місто». ОСОБА_1 відмовилась від укладення з позивачем договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, проте вказаними послугами користувалася в повному обсязі, щомісяця отримувала рахунки на оплату квартплати. Заяви про відмову від отримання наданих позивачем послуг не подавала, жодного разу не з'явилася в КП «Тепло-Місто» та не повідомила, що не проживає за вказаною адресою.
01 вересня 2020 року Іршавським районним судом було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь КП «Тепло-Місто» 4212,33 грн. боргу, який ухвалою Іршавського районного суду від 30.09.2020 року скасовано, тому позивач звернувся в суд з даним позовом.
Так, утримання будинку, прибирання території, вивезення побутового сміття та його утилізація, освітлення сходових клітин, обслуговування зливної каналізації надаються цілому будинку, а витрати розподіляються між всіма квартиронаймачами залежно від займаної площі. Згідно технічної документації, загальна площа квартири відповідачки становить 51,05 м.кв. Вартість послуг за 1 м.кв. складала 0,66 грн. з врахуванням ПДВ, тобто 33,70 грн. за один місяць, а починаючи з 01.05.2018 року - 1,22 грн. за 1 кв.м., що складало 62,28 грн. за один місяць, і 22 грн. за вивіз сміття, а всього 84,28 грн. Відповідачка не сплачувала за надані послуги з січня 2012 року, тому розмір заборгованості станом 01.08.2020 року становив 4212,33 грн. ОСОБА_1 борг не визнає, мотивуючи тим, що не проживає за згаданою адресою та договір про надання послуг з позивачем не укладала. Індивідуальні договори з мешканцями багатоквартирних будинків не укладалися, хоча адміністрація позивача неодноразово проводила збори з приводу необхідності укладення таких договорів. Проте мешканці не виявили бажання укладати договори, оскільки, на їхню думку, не має договору, то не має і заборгованості. Так, з 2007 року позивач прийняв на баланс житловий фонд м. Іршава і став балансоутримувачем цих будинків та відповідно надавав послуги цілим будинкам, незалежно від наявних (укладених) індивідуальних договорів, згідно тарифів, затверджених органом місцевого самоврядування. Тільки у квітні 2020 року у будинку, де знаходиться квартира відповідачки, було створено ОСББ. КП «Тепло-Місто» надавало комунальні послуги по утриманню будинків, які є на балансі підприємства згідно рішень Іршавської міської ради б/н від 14.09.2007 року та №49 від 24.04.2019 року.
Відповідачка стверджувала, що з вересня 2012 року вона та члени її сім'ї не зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , так як проживають за іншою адресою, але замовчувала той факт, що по АДРЕСА_3 вона проживає тільки з 2016 року. Сам факт відсутності реєстрації за відповідною адресою не є підставою для несплати комунальних послуг. ОСОБА_1 є власником квартири і тому повинна дбати про належне утримання майна, забезпечити санітарно-гігієнічні вимоги проживання людей та їх перебування в приміщенні, забезпечити технічні вимоги до експлуатації будинку та експлуатаційних спроможностей внутрішньо-будинкових мереж і систем. Крім того, калькуляційною одиницею для розрахунку плати за надані комунальні послуги є квадратний метр загальної площі квартири, а не кількість проживаючих. Позивач неодноразово звертався до відповідачки з проханням розрахуватися за надані послуги, проте жодних повідомлень про те, що вона переїхала, за зазначеною адресою не проживає або змінила місце реєстрації не було.
Відповідачка як на підставу несплати нею наданих позивачем послуг посилалася на наявність у неї укладеного з січня 2016 року договору на вивезення сміття з ПП ОСОБА_2 , по якому в неї жодної заборгованості. На думку позивача, наявність зазначеного договору носить сумнівний характер, позаяк вулицю Ю. Короля з №1 по №30 обслуговує позивач і має з усіма мешканцями договори, окрім будинку АДРЕСА_4 , де мешкає відповідачка, там встановлено контейнер для сміття. ПП ОСОБА_3 має спецстранспорт, що не може обслуговувати цей відрізок вулиці, оскільки проїзна частина вулиці завузька. З травня 2018 року по липень 2020 року позивач зменшив розмір заборгованості на суму 540,67 грн. за вивіз сміття (4212,33 грн. - 540,67 грн.=3671,66 грн.), позаяк у цей період послуги з вивозу сміття були виокремлені з квартплати згідно рішень міської ради, а нарахування здійснювалося на кількість зареєстрованих осіб. Разом з тим у будинковій книзі не внесено змін щодо реєстрації місця проживання відповідачки і не відомо, як вона без відому позивача могла зареєструватися у іншому місці, так як будинкова книга одна на весь будинок, і без внесення в даний документ відповідних даних міграційний рух (прописка-виписка) мешканців багатоповерхових будинків не проводиться.
Просили стягнути з ОСОБА_1 3671,66 грн. боргу за надані комунальні послуги та 2102 грн. судових витрат.
Ухвалою Іршавського районного суду від 07.12.2020 року відкрито провадження у справі і справу призначено до судового розгляду на 11.01.2021 року на 10.00 годин.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 позов підтримала з мотивів викладених у позовній заяві, просила його задовольнити у повному обсязі. Пояснила, що відповідачу нараховано борг за період з 01.01.2012 року по квітень 2020 року. До травня 2018 року у квартплату входили також платежі за вивезення сміття, з травня 2018 року відповідно до вимог закону плата за вивезення сміття виокремлена і становить для відповідачки 22 грн. на місяць. Оскільки відповідачка надала докази укладення договору на вивезення сміття з іншим підприємством, позивач з поданого до суду розрахунку боргу за період з травня 2018 року по квітень 2020 року не просить стягувати вартість послуг за вивезення твердих побутових відходів, тобто по 22 грн. на місяць. Просила стягнути з відповідачки 3671,66 грн. боргу. Вважала, що, у разі застосування судом позовної давності, така має застосовуватися з 25.08.2020 року, коли позивач звернувся в суд до ОСОБА_1 з заявою про видачу судового наказу, а не з 30.11.2020 року - з дня звернення до суду з даним позовом.
Відповідачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що дійсно квартира АДРЕСА_5 належить їй на праві власності, однак, у даній квартирі ні вона, ні члени її сім'ї не проживають з 2005 року. З позивачем договорів про надання будь-яких послуг не укладала і які-небудь послуги від позивача не отримувала. З кінця 2015 року разом з сім'єю проживає за адресою АДРЕСА_4 , там же зареєстрована. Договір про вивезення побутових відходів нею укладено з ПП «Дешко» за вказаною адресою. Просила застосувати до вимог позивача позовну давність та відмовити в позові.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази на ствердження цих обставин в їх сукупності, суд вважає позов задовольнити частково, виходячи з наступного.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Спірні правовідносини виникли у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг і регулюються, зокрема, Законом України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон).
Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник. Власником Закон визначає фізичну або юридичну особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку. А споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Відносини між учасниками у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах (частина перша статті 12 Закону).
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).
Відповідно до ст. 13 ч.1 та ч.5 Закону, договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку. Відмова споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача) від укладання договору з виконавцем комунальної послуги не звільняє його від обов'язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої таким виконавцем.
Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором (частина 1 статті 9 Закону).
Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, хоч у Законі і передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до вимог Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц, у постанові Верховного Суду від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19).
Відповідно до ст. 319 та ст. 322 ЦК України, власність зобов'язує; власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_1 підтвердила, що квартира АДРЕСА_5 належить їй на праві власності.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до житлово-комунальних послуг належать:
1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;
2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Договору про надання житлово-комунальних послуг між сторонами укладено не було, оскільки відповідачка відмовилася від його укладення.
У відповідності до ч.1 ст.9 та ч.5 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Відмова споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача) від укладання договору з виконавцем комунальної послуги не звільняє його від обов'язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої таким виконавцем.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Дана позиція суду узгоджується з правовим висновком ВСУ від 20.04.2016 року у справі №6-2951цс15 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19).
Отже, не проживання відповідача у належному йому будинку не є підставою для звільнення останнього від оплати наданих позивачем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, оскільки відповідно до статей 319, 322 ЦК України власність зобов'язує і власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить.
За таких обставин, посилання відповідачки на відсутність правових підстав для нарахування позивачем плати за комунальні послуги з утримання багатоквартирного будинку, є безпідставними.
В судовому засіданні встановлено, що КП «Тепло-Місто» було управителем та надавало послуги з управління багатоквартирним будинком АДРЕСА_1 починаючи з 01.10.2007 року згідно акту прийому-передачі житлового фонду м. Іршава (а.с.16-18) по квітень 2020 року, оскільки у квітні 2020 року мешканцями вказаного будинку було створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.
Згідно рішення виконавчого комітету Іршавської міської ради від 11.08.2008 року №322 «Про затвердження Іршавському комунальному підприємству «Тепло-Місто» розрахунку квартирної плати та плати за утримання будинку, прибудинкової території житлових будинків», затверджено розрахунок квартирної плати та плати за утримання будинку та прибудинкової території житлових будинків за 1,0 кв.м. загальної площі в сумі 0,66 грн. (а.с.12).
Також згідно рішення виконавчого комітету Іршавської міської ради №45 від 28.03.2018 року, затверджено тариф для населення: - квартирна плата та плата за утримання будинку та прибудинкової території житлових будинків - 1,22 грн. за 1 м.кв. загальної житлової площі, а рішення виконкому від 11.08.2008 року №322 визнано таким, що втратило чинність (а.с.11).
Рішенням виконавчого комітету Іршавської міської ради VIII скликання від 30.052018 року №57 встановлено ФОП ОСОБА_5 та Іршавському КП «Тепло-Місто» тарифи на вивезення побутових відходів для споживачів послуг: 1) щомісячна оплата вивезення твердих побутових відходів: - від населення багатоповерхівок з одного жителя-споживача - 22,00 грн, але не більше 66,00 грн.; - від населення приватного сектору з одного жителя-споживача - 22,00 грн., але не більше 66,00 грн. з будинковолодіння; 2) від інших споживачів (підприємців) - 216,92 грн. за 1 куб.м.; 3) від бюджетних установ - 246,91 грн. за 1 куб.м. (а.с.10).
Відповідачка ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_5 , який знаходився в управлінні КП «Тепло-Місто» до квітня 2020 року.
Згідно розрахунку, наданого суду позивачем, заборгованість відповідачки за період з 01.01.2012 року по квітень 2020 року становить 4212,33 грн. (а.с.7-8). При цьому, належного і детального розрахунку боргу за період з 01.01.2012 року по липень 2014 року, ні позовна заява, ні приєднаний до справи розрахунок не містять. За вказаний період в розрахунку зазначена загальна сума боргу у розмірі 1044,70 грн. (а.с.7).
У судовому засіданні представник позивача пояснила, що щомісячні нарахування відповідачу, як власнику квартири у багатоквартирному будинку, проводилися за утримання будинку та прибирання прибудинкової території. До травня 2018 року у загальну плату включалися і витрати на вивезення побутового сміття, при цьому плата за вивезення сміття виокремленню не підлягала. А з травня 2018 року витрати по вивезенню сміття нараховуються окремо і для відповідача такі становили у сумі 22 грн. на місяць. У поданому розрахунку витрати за вивезення сміття у розмірі 22 грн. включено у суму боргу, однак, у зв'язку з укладенням відповідачкою договору на вивезення побутових відходів з іншим підприємством, позивач не просить стягувати з ОСОБА_1 витрати на вивезення сміття за період з травня 2018 року по квітень 2020 року. Хоча у позовній заяві зазначено про необхідність стягнення з відповідача боргу за період з 01.01.2012 року по липень 2020 року, однак, поданий суду розрахунок містить відомості по боргу тільки до квітня 2020 року і в судовому засіданні представник позивача уточнила вимоги і просила стягнути борг до квітня 2020 року включно, тобто до створення мешканцями будинку ОСББ. На думку представника позивача, загальна сума боргу відповідачки становить 3671,66 грн. за період з 01.01.2012 року по квітень 2020 року за виключенням плати за вивезення побутових відходів за період з травня 2018 року по квітень 2020 року.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідачка ОСОБА_1 просила суд застосувати до вимог позивача позовну давність і відмовити в позові.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
До правовідносин, які виникли між сторонами, застосовується загальний строк позовної давності, який відповідно до ст. 257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
З даною позовною заявою КП «Тепло-Місто» звернулося до Іршавського районного суду 30.11.2020 року, про що свідчить штамп суду (а.с.3). Отже, трирічний строк позовної давності, який встановлюється до вимог позивача, обчислюється з 30.11.2017 року. Оскільки надати суду розрахунок наданих відповідачу послуг за один день - 30.11.2017 року - позивач суду не зміг, заборгованість слід рахувати відповідачу з грудня 2017 року по квітень 2020 року відповідно до заявлених позовних вимог і наданого суду розрахунку за мінусом нарахування за вивіз сміття за період з травня 2018 року до квітень 2020 року, що становить по 22 грн. на місяць.
Посилання представника позивача на те, що строк позовної давності має обчислюватися з 25.08.2020 року, з дня звернення КП «Тепло-Місто» до Іршавського райсуду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 боргу, суд вважає безпідставним, оскільки звернення з заявою про видачу судового наказу не є відповідно до ст. 264 ЦК України обставиною, що свідчить про переривання строку позовної давності.
Дана позиція суду узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року по справі № 712/8916/17.
Яких-небудь доказів поважності пропуску строку позовної давності представник позивача суду не надала.
За таких обставин, суд вважає у задоволенні позовних вимог КП «Тепло-Місто» про стягнення з відповідачки ОСОБА_1 боргу за комунальні послуги за період з 01.01.2012 року по 29 листопада 2017 року відмовити, у зв'язку із закінченням трирічного строку поновної давності.
Враховуючи наведе, що суд вважає стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь КП «Тепло-Місто» за період з 01 грудня 2017 року по 30 квітня 2020 року борг за надання комунальних послуг відповідно до наявного у матеріалах справи помісячного розрахунку за виключенням вартості послуг за вивезення побутових відходів у сумі по 22 грн. на місяць за період з травня 2018 року по квітень 2020 року, тобто 1591,63 грн. (2119,63 грн. - загальна сума боргу за період з 01.12.2017 року по 30.04.2020 року - 528 грн. - вартість послуг за вивезення сміття за період з травня 2018 року по квітень 2020 року = 1591,63 грн.).
Суд також вважає, відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, стягнути з відповідачки в користь КП «Тепло-Місто» пропорційно розміру задоволених позовних вимог 1051 грн. судових витрат, що складаються з судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду (а.с. 1, 2).
Керуючись ст.ст. 267, 322, 526, 530, 610 ЦК України, ст.ст. 5, 7, 9, 13 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 263-265, 274, 279 ЦПК України,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканки АДРЕСА_4 , на користь Комунального підприємства «Тепло-Місто», 90100, м. Іршава, вул. Білецька, №16, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 35443532, 1591 (одна тисяча п'ятсот дев'яноста одну) гривню 63 копійок боргу.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства "Тепло-Місто" 1051 (одна тисяча п'ятдесят одна) грн. судових витрат.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду через Іршавський районний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 20 січня 2021 року.
Головуюча : М. О. Пітерських