Справа №265/8057/20
Провадження №2/265/456/21
20 січня 2021 року місто Маріуполь
Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого судді - Козлова Д. О.,
при секретарі - Дрьомовій О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу № 265/8057/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,
за участі позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 , -
Позивачка звернулась із вказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що на підставі ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 29 березня 2013 року вона є одноособовим власником АДРЕСА_1 , де також залишається зареєстрованим відповідач, хоча після розлучення з яким 3 грудня 2012 року ОСОБА_2 з того часу не мешкає за вказаною адресою. Зазначала, що за ухвалою суду від 29 березня 2013 року про затвердження між сторонами мирової угоди відповідач зобов'язався добровільно знятись з реєстрації зі спірної квартири, чого ним не було дотримано. На теперішній час у такій квартирі речей відповідача не має, натомість його реєстрація змушує позивачку сплачувати комунальні витрати за таке житло у більшому розмірі. Таким чином внаслідок порушення своїх прав вважала, що ОСОБА_2 втратив право користування АДРЕСА_1 . України, на підставі чого просила суд задовольнити позов.
У судовому засіданні ОСОБА_1 заявлені нею позовні вимоги підтримала, надавши пояснення аналогічні тим, що викладені позовній заяві, додаючи, що вона повністю виплатила компенсацію ОСОБА_2 за спірну квартиру на підставі ухвали суду від 29 березня 2013 року, тому просила суд визнати відповідача таким, що втратив право користування АДРЕСА_1 .
Відповідач, ОСОБА_2 , у судовому засіданні не заперечував проти задоволення заявлених до нього вимог, вказуючи натомість, що він не може зареєструватись у іншому житлі в м. Маріуполі.
Суд, вислухавши учасників процесу та дослідивши матеріали справи, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Матеріалами справи встановлено, що АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , що підтверджується ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 29 березня 2013 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 квітня 2013 року.
За відомостями від 19 листопада 2020 року та від 17 грудня 2020 року Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрований в АДРЕСА_1 з 9 червня 2009 року по теперішній час.
Натомість відповідно до акту від 2 грудня 2020 року ОСБЖБ «Іллічівець-22» вбачається, що по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 не мешкає з 3 грудня 2012 року, що підтверджують сусіди по будинку.
Розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджується рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 3 грудня 2012 року, яке набуло чинності 14 грудня 2012 року.
Відповідно до ст. 405 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК) члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Стаття 3 СК визначає, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом та мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом.
В контексті ст. 405 ЦК вимога спільного проживання є додатковою і має обов'язковий характер. Тому можна виділити такі умови, за наявності яких особа матиме право на користування житлом поряд з власником: користувач повинен, по-перше, бути членом сім'ї власника житла, а по-друге, повинен проживати разом із ним.
За змістом ст. 316, 317, 319 ЦК право власності є правом особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном на власний розсуд.
На підставі ст. 41 Конституції України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно із ст. 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
На підставі досліджених доказів судом встановлено, що відповідач фактично з 2013 року у АДРЕСА_1 не мешкає, що ним визнавалось.
При цьому ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 29 березня 2013 року ОСОБА_2 було зобов'язано знятись з реєстраційного обліку по АДРЕСА_1 після отримання ним компенсації від ОСОБА_1 , факт отримання якої за частку спірної квартири відповідач також не заперечував у суді.
Суд при цьому зауважує, що аналіз положень глави 32 ЦК свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майна прав щодо володіння, користування та розпорядження цим майном.
Відповідач у спірному житловому приміщенні після реєстрації права власності на нього за позивачкою мав право проживати в якості колишнього члена сім'ї ОСОБА_1 , набувши право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.
Відповідно до ч. 2 ст. 406 ЦК сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Суд встановив, що сторони на теперішній час не є членами родини та не пов'язані спільним побутом, тому не мають взаємних прав та обов'язків.
Таким чином право відповідача на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника на підставі ч. 2 ст. 406 ЦК.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2019 року по справі № 357/7940/16-ц.
При цьому суд зазначає, що відсутність можливості ОСОБА_2 зареєструватись за іншою адресою проживання не впливає на право позивачки вимагати усунення перешкод у користуванні належним їй житловим приміщенням.
За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач, залишаючись зареєстрованим у спірній квартирі, однак не користуючись нею понад передбачені законом та ухвалою суду від 29 березня 2013 року строки без поважних причин, є таким, що втратив право користування АДРЕСА_1 , через що наявні підстави для задоволення поданого ОСОБА_1 позову шляхом позбавлення ОСОБА_2 права користування спірним житлом.
Згідно із ст. 141 ЦПК на користь позивачки з відповідача підлягає стягненню витрати ОСОБА_1 по сплаті судового збору в сумі 840,80 грн.
Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено та підписано 20 січня 2021 року.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована в АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований в АДРЕСА_1 .
Суддя