Справа № 640/23447/20 Суддя (судді) першої інстанції: Григорович П.О.
20 січня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючий-суддя: Черпіцька Л.Т.,судді: Пилипенко О.Є., Собків Я.М.за участю секретаря: Зуєнка Д.П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київської міської прокуратури на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від "17" листопада 2020 р. про зупинення провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Другої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з даним позовом, в якому просить:
1) визнати протиправним та скасувати рішення Другої кадрової комісії № 235 про неуспішне проходження начальником відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури міста Києва ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;
2) визнати протиправним та скасувати наказ прокурора міста Києва № 1886 від 09.09.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури міста Києва та органів прокуратури з 10.09.2020;
3) поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури з 10.09.2020;
4) поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні Київської міської прокуратури з 10.09.2020 або на рівнозначній посаді (рівноцінній) посаді, яку займав станом на 10.09.2020;
5) стягнути з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 10.09.2020 і до моменту фактичного поновлення на роботі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2020 року зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі № 3/116(20) за поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (зі змінами).
Не погоджуючись з постановленою ухвалою суду першої інстанції, Київська міська прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не обґрунтував наявності зв'язку між очікуваним рішенням Конституційного Суду України за наслідками розгляду вказаних конституційних подань і предметом цього спору, не конкретизував, у чому саме полягає об'єктивна неможливість розгляду цієї справи без попереднього вирішення органом конституційної юрисдикції зазначеного подання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваним Наказом Прокуратури міста Києва від 09.09.2020 №1886 позивача звільнено з посади на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру».
При прийняття даного наказу, як вбачається з його змісту, відповідач керувався серед іншого підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки процедура звільнення позивача проведена саме на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (зі змінами), рішення Конституційного Суду України має безпосереднє значення для розгляду справи по суті.
З такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може погодитися з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не згоден зі своїм звільненням, яке відбулось на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі, зокрема, у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Колегією суддів встановлено, що на розгляді Конституційного Суду України перебуває конституційне подання 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року №113-ІХ зі змінами.
Відповідно до даних офіційного веб-порталу Конституційного Суду України, станом на час розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, ухвалою колегії суддів Конституційного Суду України відкрито конституційне провадження у справі; здійснюється підготовка справи до розгляду на пленарному засіданні Великої палати Суду.
Відповідно до частин першої, другої статті 152 Конституції України (у редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали) закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їхнього розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їхню неконституційність.
Згідно статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
З системного аналізу наведених вище норм вбачається, що у випадку визнання неконституційним окремих положень Закону України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (зі змінами) останні втратять чинність з дня ухвалення відповідного рішення.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав-учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами упродовж розумного строку.
Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежить від багатьох критеріїв, серед яких: складність справи, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення від 19 червня 2001 року в справі «Kudla v. Poland» («Кудла проти Польщі», заява №30210/96); пункт 30 рішення від 20 лютого 1991 року в справі «Vernillo v. France» («Вернілло проти Франції», заява №11889/95); пункт 43 рішення від 27 липня 2000 року в справі «Frydlender v. France» («Фрідлендер проти Франції», заява №30979/96); пункт 43 рішення від 25 листопада 2003 року в справі «Wierciszewska v. Poland» («Вєрцішевска проти Польщі», заява №41431/98); пункт 23 рішення від 25 червня 1987 року в справі «Capuano v. Italy» («Капуано проти Італії», заява №109381/81) тощо.
Так, у пункті 45 рішення ЄСПЛ від 27 липня 2000 року в справі «Frydlender v. France» («Фрідлендер проти Франції», заява №30979/96) установлено, що трудові спори за своєю природою вимагають оперативного вирішення, ураховуючи значимість цього питання для зацікавленої особи, яка через звільнення втрачає засоби для існування.
Отже, тривале зволікання судами з розглядом трудових спорів, різновидом яких є спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення із публічної служби, ставить під загрозу дотримання Україною положень пункту 1 статті 6 Конвенції.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі №823/739/16.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також, у постанові 12 грудня 2019 року у справі № 826/25204/15 Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду зазначив, що вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їх взаємозв'язок із спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, та відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі.
В той же час, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не обґрунтував наявності зв'язку між очікуваним рішенням Конституційного Суду України за наслідками розгляду вказаних конституційних подань і предметом цього спору, не конкретизував, у чому саме полягає об'єктивна неможливість розгляду цієї справи без попереднього вирішення органом конституційної юрисдикції зазначеного подання.
Відтак, суд першої інстанції зробив передчасний висновок про наявність підстав для зупинення провадження у справі.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для зупинення провадження у даній справі.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий суд допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Керуючись ст. ст. 240, 242-244, 250, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Київської міської прокуратури - задовольнити.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2020 року - скасувати.
Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 20 січня 2021 року.
Головуючий суддяЛ.Т.Черпіцька
Судді: О.Є.Пилипенко
Я.М.Собків