Справа № 640/11028/19 Суддя першої інстанції: Клименчук Н.М.
20 січня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Степанюка А.Г.,
суддів - Губської Л.В., Епель О.В..
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області на прийняте у порядку спрощеного (письмового) позовного провадження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
У червні 2019 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у Кіровоградській області, у подальшому заміненого на правонаступника - Головне управління ДПС у Кіровоградській області (далі - Відповідач, ГУ ДПС у Кіровоградській області), про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу зі сплати єдиного внеску №Ф-97855-53 від 09.11.2018 року в сумі 15 819 грн. 54 коп..
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.08.2020 року позов задоволено частково - визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Кіровоградській області про сплату боргу з єдиного внеску №Ф-97855-53 від 09.11.2018 року в сумі 15 819,54 грн. У задоволенні вимог про стягнення з Відповідача витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.
При цьому, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Відтак, оскільки за, ОСОБА_1 вже сплачено єдиний внесок АТ «Українська залізниця» філія «Пасажирська компанія» як роботодавцем, то підстави для прийняття оскаржуваної вимоги відсутні.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове, яким повністю відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що, Позивач перебуває на обліку в органах доходів та зборів як фізична особа-підприємець, однак ним не сплачено єдиний соціальний внесок, який підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника, в тому числі у випадку не отримання доходу у звітному періоді. Крім того, сплата єдиного внеску роботодавцем за Позивача не позбавляє його обов'язку із сплати єдиного внеску як фізичною особою-підприємцем.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2020 року було відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.01.2021 року призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, 01.04.1996 року ОСОБА_1 зареєстровано Виконавчим комітетом Знам'янської міської ради як фізичну особу-підприємця.
Згідно АІС «Податковий блок» у реєстрі страхувальника відсутня інформація щодо наявності пільги у позивача по сплаті єдиного соціального внеску.
Відповідно до витягу з інтегрованої картки платника податків за ФОП ОСОБА_1 обліковується недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску у сумі 15 819,54 грн. станом на 31.10.2018 року.
Судом першої інстанції встановлено, що ГУ ДФС у Кіровоградській області, у зв'язку із наявністю у Позивача недоїмки, сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 року №Ф-97855-53У, відповідно до якої сума єдиного внеску, яка підлягає сплаті до бюджету ОСОБА_1 станом на 31.10.2018 року становить 15819,54 грн.
Крім іншого, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив, що згідно довідки філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» від 21.04.2020 року №ПК-14-69, в якій працює Позивач з 1998 року, останньою щомісячно сплачувалися за нього страхові внески.
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), ст. ст. 1, 2, 4, 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки матеріалами справи підтверджується сплата за Позивача роботодавцем єдиного внеску.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Підпункт 14.1.139 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає фізичну особу-підприємця, як особу, яка або є платником податків і зборів, встановлених цим Кодексом, крім єдиного податку; або є платником єдиного податку за ставкою, що передбачає сплату податку на додану вартість; або є платником єдиного податку за ставкою, що передбачає включення податку на додану вартість до складу єдиного податку, і добровільно переходить у встановленому цим Кодексом порядку на сплату єдиного податку за ставкою, що передбачає сплату податку на додану вартість.
Згідно пп. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
У свою чергу п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI визначає єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) як консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок. Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
У силу положень ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Частина 1 статті 4 Закону № 2464-VI відносить до платників єдиного внеску роботодавців: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичних осіб - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).
Стаття 7 Закону № 2464-VI регулює базу нарахування єдиного внеску, а саме:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, Законом № 2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює.
Водночас, системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Матеріали справи свідчать, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.03.2020 року витребувано від Позивача докази на підтвердження доводів останнього про перебування у трудових відносинах із ПАТ «Українська залізниця» та докази сплати даним товариством єдиного соціального внеску протягом 2018 року за працівника ОСОБА_1 , а також інформацію про стан розгляду заяви про вчинення кримінального правопорушення, на яку є посилання у позовній заяві.
На виконання вимог даної ухвали Позивачем 24.04.2020 року надано докази перебування у трудових відносинах із АТ «Українська залізниця» філія «Пасажирська компанія». Так, відповідно до довідки від 21.04.2020 року №36 ОСОБА_1 займає посаду менеджера-начальника відділу організації перевезень Управління оперативної роботи вказаної філії (а.с. 65).
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, відповідно до довідки АТ «Українська залізниця» філія «Пасажирська компанія» від 21.04.2020 року №ПК-14-69 філією щомісячно здійснюється перерахування єдиного внеску у розмірі 22% від заробітної плати ОСОБА_1 (а.с. 64). Крім того, згідно довідки форми ОК-5, у період з 1998 року по 2020 рік роботодавцем сплачувався єдиний внесок за ОСОБА_1 у розмірі, не менше мінімального (а.с. 66-71).
У свою чергу, колегіє суддів вважає за необхідне підкреслити, що доказів отримання Позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності Відповідачем не надано.
З огляду на викладене судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Таким чином, оскільки Позивачем вже сплачено єдиний внесок як працівником АТ «Українська залізниця» філія «Пасажирська компанія», то підстави для прийняття спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 15 819,54 грн. - відсутні.
Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» спричинило б подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 03.12.2020 року у справі №140/2122/19, від 22.09.2020 року у справі № 620/2772/19, від 17.08.2020 року у справі №140/1679/19.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Л.В. Губська
О.В. Епель
Повний текст постанови складено та підписано «20» січня 2021 року.