Справа № 640/21524/20 Головуючий у 1 інстанції: Арсірій Р.О.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
18 січня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Бужак Н.П.
Парінова А.Б.
За участю секретаря Борейка Д.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно статті 229 КАС України, адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, служби у справах дітей та сім'ї про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, служби у справах дітей та сім'ї, в якому просила:
- визнати незаконною діяльність Голосіївської районної державної в м. Києві адміністрації, що виразилася в проведенні Комісією з питань захисту прав дитини Голосіївської районної державної адміністрації в м. Києві розгляду звернення ОСОБА_2 від 01.06.2020 р. № 100/09/Г-563 щодо визначення йому способів участі у вихованні та спілкуванні з малолітніми ОСОБА_3 , 2018 року народження та ОСОБА_4 , 2016 року народження у відсутність матері ОСОБА_1 .
- визнати незаконною бездіяльність Голосіївської районної державної в м. Києві адміністрації що виразилася в ненаданні ОСОБА_1 копії витягу з протоколу засідання Комісії з питань захисту прав дитини Голосіївської РДА в м. Києві, яке відбулося 19.08.2020 року щодо розгляду звернення ОСОБА_2 від 01.06.2020 р. № 100/09/Г-563 щодо визначення йому способів участі у вихованні та спілкуванні з малолітніми ОСОБА_3 , 2018 року народження та ОСОБА_4 , 2016 року народження у відсутність матері ОСОБА_1 , а також, копії розпорядження №403 від 01.09.2020 Голосіївської РДА в м. Києві з цього ж питання.
- визнати незаконним та скасувати розпорядження № 403 Голосіївської районної державної адміністрації м. Києва від 01.09.2020 р. про порядок зустрічей батька з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року у відкритті провадження відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 , звернулася з апеляційною скаргою, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судом процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що предметом перевірки у цій справі є виключно дотримання органом місцевого самоврядування під час виконання покладених на нього законом публічно-владних управлінських функцій із захисту прав та інтересів дітей та батьків.
13 січня 2021 року та 15 січня 2021 року через систему «Електронний суд» до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача ОСОБА_1 надійшли клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи, у зв'язку із хворобою.
Відповідно до частини 1 статті 309 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Згідно ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 26 травня 1988 року в справі Екбатані проти Швеції зазначив, що якщо розгляд справи у суді першої інстанції був публічним, відсутність публічності при розгляді справи у другій та третій інстанціях може бути виправданою особливостями процедури по цій справі. Якщо скарга стосується виключно питання права, залишаючи осторонь фактичні обставини справи, то вимоги статті 6 Конвенції можуть бути дотримані і тоді, коли заявнику не було надано можливості бути заслуханим у апеляційному чи касаційному суді особисто.
Враховуючи те, що явка сторін в судове засідання суду апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а сторони мають можливість надати письмові пояснення, відзив або заперечення до апеляційної скарги, при цьому, наданих матеріалів достатньо для прийняття рішення у справі, з метою недопущення порушення розумного строку розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відкладення (перенесення) розгляду справи слід відмовити.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
У відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки, особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Так, відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі суд першої інстанції виходив з того, що даний спір не є публічно-правовим та не підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства, а має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
З таким висновком суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Зв приписами частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
В силу п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
З наведеного слідує, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з, у тому числі, іншим суб'єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих осіб, відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних (публічно-владних) управлінських функцій.
Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з позовної заяви, позивач не згодна з діями Комісії з питань захисту прав дитини Голосіївської районної державної адміністрації в м. Києві, що полягають у розгляді звернення ОСОБА_2 від 01.06.2020 року №100/09/Г-563 щодо визначення йому способів його участі у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми.
Крім того, як зазначено судом першої інстанції, оскаржуване розпорядження Голосіївської районної державної адміністрації м. Києва від 01 вересня 2020 року № 403 «Про порядок зустрічей батька з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 », прийняте, відповідно до статей 158, 161 Сімейного кодексу України та визначає батьку - ОСОБА_2 порядок зустрічей у вихованні та спілкуванні з малолітніми ОСОБА_3 , 2018 р.н. та ОСОБА_4 , 2016 р.н.
Положеннями ч.ч. 1-2 ст. 158 Сімейного кодексу України закріплено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Згідно частини 1 статті 18 СК України, кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.
За приписами ч.ч. 1-3 ст. 19 Сімейного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування.
Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу.
Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду. У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви.
Відповідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже спори, що виникають з правовідносин, врегульованих Сімейним кодексом України, належать до юрисдикції місцевих загальних судів.
Доводи апелянта про те, що предметом перевірки у цій справі є виключно дотримання органом місцевого самоврядування під час виконання покладених на нього законом публічно-владних управлінських функцій із захисту прав та інтересів дітей та батьків, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.
Так, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Разом з тим, участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак, не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 337/2535/2017 (провадження № 14-130цс18).
Колегія суддів наголошує на тому, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи з приводу захисту сімейних прав та інтересів позивача, а саме, визначення способів участі батьків у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що спори щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, в тому числі, щодо оскарження рішення органу опіки та піклування, є спорами, що виникають із сімейних правовідносин, та вирішуються у порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.
Колегія суддів, також, враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Згідно висновків Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
За приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб місцевих органів виконавчої влади, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.
У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом, відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував положення чинного законодавства України при постановленні оскаржуваної ухвали із дотриманням норм процесуального права, а тому, підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями ст.ст. 229, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Бужак Н.П.
Парінов А.Б.
Повний текст постанови виготовлено 20.01.2021 р.