Справа № 640/8069/20
19 січня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
За участю секретаря: Кондрат Л.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року (головуючий суддя Каракашьяна С.К., судді: Григоровича П.О., Смолія І.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа: Міністерство юстиції України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, третя особа: Міністерство юстиції України, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо невиконання вимог пункту 7 Перехідних положень Закону України № 2268-VIII "Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях в Донецькій і Луганській областей" про приведення у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом, своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом, а також забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом;
- зобов'язати Кабінет Міністрів України (код ЄДРПОУ 00019442. 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) вжити заходів на виконання вимог пункту 7 Перехідних положень Закону України № 2268-VIII "Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях в Донецькій і Луганській областей" щодо визнання документів, виданих на тимчасово окупованих територіях в Донецькій і Луганській областей, які підтверджують народження або смерть;
- стягнути з бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України (код ЄДРПОУ 00019442, 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , Ідентифікаційний код НОМЕР_1 матеріальну шкоду у розмірі 6000,00 гривень;
- стягнути з бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України (код ЄДРПОУ 00019442, 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , Ідентифікаційний код НОМЕР_1 понесені судові витрати;
- встановити судовий контроль за рішенням суду шляхом зобов'язання Кабінету Міністрів України (код ЄДРПОУ 00019442,01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) подати звіт про виконання рішення протягом десяти днів з моменту набрання рішенням законної сили.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач зазнав додаткових витрат часу та коштів внаслідок бездіяльності відповідача, яким не було виконано вимог пункту 7 Перехідних положень Закону України № 2268-VIII "Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях в Донецькій і Луганській областей".
Зокрема, позивач вказує на те, що на даний час, внаслідок бездіяльності відповідача, отримання свідоцтва про смерть щодо осіб, які померли на тимчасово окупованих територіях в Донецькій і Луганській областях, можливе тільки на підставі рішення суду про встановлення юридичного факту.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивачка звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
За змістом частини 1 статті 313 КАС України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Згідно з частиною 2 статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів у разі неприбуття жодного із учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Оскільки учасники справи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, колегія суддів вирішила перейти у письмове провадження. Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Судом першої інстанції встановлено, що 18 січня 2018 року Верховної Радою України було прийнято Закон України №2268-VIII "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях".
Даний Закон набув чинності з дня, наступного за днем опублікування 24.02.2018 року.
Частиною 3 статті 2 вказаного Закону було визначено, що діяльність збройних формувань Російської Федерації та окупаційної адміністрації Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що суперечить нормам міжнародного права, є незаконною, а будь-який виданий у зв'язку з такою діяльністю акт є недійсним і не створює жодних правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження або смерті особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, які додаються відповідно до заяви про державну реєстрацію народження особи та заяви про державну реєстрацію смерті особи.
Відповідно до пункту 7 Перехідних положень Закону України №2268-VIII, Кабінет Міністрів України у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом було зобов'язано привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
Обґрунтовуючи порушення своїх прав позивач зазначив, що відповідачем не було забезпечено приведення у відповідність з вимогами даного Закону Положення пункту 1 глави 5 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/5.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частинами першою, другою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай безпосередніх індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Порушення прав та інтересів слід відрізняти від порушень закону. Підставою звернення до суду є протиправні рішення (дії чи бездіяльність), які порушують права (свободи чи інтереси) конкретної особи. Саме лише порушення закону, яке не призводить до порушення прав особи, не дає підстав для задоволення позову такої особи. Позови "в інтересах законності" не мають на меті захист порушених суб'єктивних прав, а тому в таких справах не може бути реалізовано завдання адміністративного судочинства.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.
Норматимвно-правовимй акт - офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженими на це суб'єктами нормотворчості у визначеній формі та за встановленою процедурою, спрямований на встановлення, зміну або скасування норми права.
Іншими словами, нормативно-правовий акт - це документ, прийнятий у визначеному порядку компетентним органом публічної влади, у якому містяться норми права.
У правовій системі України нормативно-правовий акт є основним джерелом права.
Дія закону (нормативно-правового акта) чи окремої його норми права - це обов'язковість їх виконання (всіма) громадянами, посадовими особами, державними органами та іншими суб'єктами права стосовно певної сфери (виду) суспільних відносин, за певних обставин (ситуацій), протягом певного часу, на певній території (у певному просторі) та щодо конкретного кола суб'єктів права, тобто осіб, організацій (в широкому значенні цього слова), які наділені певними характеристиками.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено право особи, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до плану організації підготовки проектів актів, необхідних для забезпечення реалізації Закону України від 18 січня 2018 року №2268-VIII "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях", схваленого на засіданні Кабінету Міністрів України 21 березня 2018 року, на виконання пункту 7 статті 13 Перехідних положень Закону України №2268-VIII міністерства та інші центральні органи виконавчої влади було зобов'язано забезпечити приведення їх нормативно - правових актів у відповідність із цим Законом. Перелік міністерств визначався доданим списком та містив, зокрема, Міністерство юстиції України.
Як убачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Донецьку через тривалу хворобу померла мати позивачки - ОСОБА_2 .
Отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану виявилось неможливим, оскільки факт смергі відбувся на тимчасово окупованій території України, на якій неможливо отримати медичний документ, що може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стан».
Зазначене місце смерті є тимчасово окупованою територією України, визначеною постановою Верховної Ради України від 17.03.2015 року №254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями».
ОСОБА_1 , звернувшись до Шевченківського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану щодо отримання Свідоцтва про смерть, 03.03.2020 року отримала відмову у отриманні свідоцтва про смерть від Шевченківського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану № 78/20.12-73.
Зазначена відмова мотивована посиланням на ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" від 01 липня 2010 року № 2398-VI відповідно до якої державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою, або рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Відповідно до пункту 1 глави 5 розділу III Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Мінюсту від 18 жовтня 2000 року № 52/5, підставою для державної реєстрації смерті є:
а) лікарське свідоцтво про смерть (форма N 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 N 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за N 1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть);
б) фельдшерська довідка про смерть (форма N 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 N 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за N 1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть);
в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть;
г) рішення суду про оголошення особи померлою;
ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час;
д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів;
е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Таким чином, серед документів, визначених в якості підстави для державної реєстрації смерті немає документів, що підтверджують факт народження або смерті особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, які додаються відповідно до заяви про державну реєстрацію народження особи та заяви про державну реєстрацію смерті особи, що не відповідає приписам частини третьої статті 2 Закону України №2268-VIII "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" та свідчить про невиконання Міністерством юстиції України вимог пункту 7 Перехідних положень Закону України №2268-VIII, та плану організації підготовки проектів актів, необхідних для забезпечення реалізації Закону України від 18 січня 2018 року №2268-VIII "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях", схваленого на засіданні Кабінету Міністрів України 21 березня 2018 року.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в даному випадку може мати місце бездіяльність Міністерства юстиції України, а не Кабінету Міністрів України, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.
Крім того, право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обгрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення від 21.12.2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
Відповідно до ч. ч. 1. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 308, 310, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Кобаль М.І.