Справа № 640/24111/20 Головуючий у 1 інстанції: Кармазін О.А.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
14 січня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Глущенко Я.Б.
Черпіцької Л.Т.
За участю секретаря Борейка Д.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно статті 229 КАС України, адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київського міського центру по нарахуванню та здійснення соціальних виплат про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язати вчинити дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київського міського центру по нарахуванню та здійснення соціальних виплат, в якому просив:
- визнати бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, яка полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за період з 2015 по 2020 роки в розмірі 7 (семи) мінімальних пенсій за віком, як особі з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни з урахуванням раніше виплачених сум протиправною;
- зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за період з 2015 по 2020 роки в розмірі 7 (семи) мінімальних пенсій, як особі з інвалідністю III групи внаслідок війни з урахуванням раніше виплачених.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2020 року позовну заяву повернуто позивачу.
Не погодившись з ухвалою суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити до суду першої інстанції, при цьому, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Зокрема, апелянт посилається на триваючий характер бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу разової грошової допомоги.
04 січня 2021 року (передано судді-доповідачу 11 січня 2021 року) до Шостого апеляційного адміністративного суду від представника ОСОБА_1 - Острицького Андрій Олеговича надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - Острицького Андрія Олеговича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 640/24111/20 - відмовлено.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Так, повертаючи позовну заяву позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не були виконані вимоги ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.
В силу пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Матеріали справи свідчать, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2020 року позовну заяву залишено без руху.
У вищевказаній ухвалі суду запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви, шляхом подання до суду: 1) оригіналу ордеру про підтвердження правомочності адвоката - Острицького Андрія Олеговича на вчинення дій в інтересах ОСОБА_1 в Окружному адміністративному суді міста Києва; 2) уточненої позовної заяви із приведенням позовної заяви у відповідність до вимог ст. ст. 160 та 161 КАС України, з урахуванням висновків суду, викладених у даній ухвалі, із обґрунтуванням вимоги позивача щодо нарахування та виплатити позивачу щорічно до 5 травня, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2020 роки разової грошової допомоги у розмірі саме 7 мінімальних пенсій за віком та із зазначенням власного письмового підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; 3) заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із цим позовом із обґрунтування причин пропуску строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.
Із вищезазначеного вбачається, що однією з підстав для повернення позовної заяви стало неподання позивачем заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом із обґрунтування причин пропуску строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.
У відповідності до ч.ч. 1-2 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За приписами ч. 1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Апелянт зазначає, що бездіяльність відповідача полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за період з 2015 по 2020 роки, як особі з інвалідністю ІІІ групи, внаслідок війни, з урахуванням раніше виплачених сум, є протиправною та має триваючий характер, а тому, позивачем не пропущено строк звернення до адміністративного суду з позовом.
Колегія суддів вважає вищевказані доводи апелянта необгрунтованими, з огляду на наступне.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 380/5202/20 зазначив наступне: «…. Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб'єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльність суб'єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та 124.
Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб'єкт владних повноважень або суд, у випадку, визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб'єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню».
Так, у триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації прав громадян на соціальних захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).
Важливо, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави .
Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб'єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, якщо інше прямо не передбачено законом .
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17 та у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року у справі № 380/5202/20, від 24 квітня 2018 року у справі № 646/6250/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 493/1867/17, від 22 січня 2019 року у справі № 201/9987/17(2-а/201/304/2017).
Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить визнати протиправною бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, яка полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за період з 2015 по 2020 роки в розмірі 7 (семи) мінімальних пенсій за віком як особі з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до положень частини 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-XII, щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
При цьому, ОСОБА_1 вказує, що отримав щорічну разову грошову допомогу, як учасник бойових дій, в таких розмірах: в 2015 році - 2200,00 грн., і яка, за словами позивача, відповідає розміру, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2015 року №147; в 2016 році - 2310 грн., яка, за словами позивача, відповідає розміру, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №141; в 2017 році - 2700 грн, яка, за словами позивача, відповідає розміру, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року № 223; в 2018 році - 2845 грн., яка, за словами позивача, відповідає розміру, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 2018 року № 170; в 2019 році - 2950 грн, яка, за словами позивача, відповідає розміру, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2019 року № 237; в 2020 році - 3160 грн, яка, за словами позивача, відповідає розміру, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112.
Отже, із змісту позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до суду із адміністративним позовом у жовтні 2020 року та оспорює бездіяльність відповідача щодо невиплати йому грошової допомоги, починаючи з 2015 року у розмірі, передбаченому ст. 12 Закону України Про статус ветеранів, гарантії їх соціального захисту.
Колегія суддів зазначає, що спірна виплата є регулярною та виплачується один раз на рік, тому, про порушення своїх прав позивач міг дізнатися, починаючи з 2015 року при отриманні щорічної грошової допомоги до 05 травня відповідного року.
Таким чином, посилання апелянта на триваючий характер бездіяльності відповідача щодо невиплати разової допомоги до 05 травня за 2015-2020 роки є необґрунтованими.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 380/5202/20.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що на дані спірні правовідносини поширюються вимоги щодо шестимісячного строку для звернення до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльність відповідача.
Посилання апелянта на постанови Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 05 квітня 2019 року у справі № 809/248/18 та від 23 липня 2020 року у справі №761/28365/16-а, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, дані судові рішення прийнято Верховним Судом за інших обставин справи та правовідносин (предметом позову у даних справах є перерахунок та виплата пенсії), а тому, викладені в них висновки не підлягають застосуванню при вирішенні спору у даній справі.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Практика Європейського суду з прав людини, також, свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому, числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс на інші проти Великобританії , справа Девеер проти Бельгії).
Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).
Отже, за практикою Європейського суду з прав людини, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Враховуючи вищезазначене, оскільки, позивачем не було виконано вимоги ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, зокрема, в частині надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із цим позовом із обґрунтуванням причин пропуску строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно позовну заяву повернуто позивачу.
Судом апеляційної інстанції враховується, що, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував положення чинного законодавства України при постановленні оскаржуваної ухвали із дотриманням норм процесуального права, а тому, підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 229, 241, 310, 312, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Глущенко Я.Б.
Черпіцька Л.Т
Повний текст постанови виготовлено 19.01.2021 р.