ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
19 січня 2021 року, м. Херсон, справа № 923/1309/20
Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К., розглянувши справу
за позовом Приватного підприємства «СВ-Імпекс»
до Фермерського господарства «Аміна-Юг»
про стягнення 100 000 грн,
Дії та аргументи Позивача
07.12.2020 Приватне підприємство «СВ-Імпекс» звернулося з позовом до Фермерського господарства «Аміна-Юг» про стягнення 100 000 грн.
У якості обґрунтування власної позиції Позивач вказав, що за усним договором поставки від 12.05.2020 передав Відповідачу за накладною № РН-000056 насіння цибулі «Медуза» на загальну суму 172 800 грн, але той її вартість у повному обсязі не сплатив, у зв'язку з чим заборгував 100 000 грн.
Процесуальні дії та рішення суду
Ухвалою суду від 14.12.2020 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного провадження без повідомлення та виклику учасників справи. Цією ж ухвалою сторонам установлені процесуальні строки подачі відповідних заяв, зокрема Відповідачу 08.01.2020 для подачі відзиву та 18.01.2021 - заперечення, а Позивачу 13.01.2021 - для подачі відповіді на відзив.
У вказаний строк Відповідач відзиву на позов не подав.
Установлені судом обставини
Відповідно до видаткової накладної № РН-000056 від 12.05.2020 на суму 172 800 грн Позивачем передано Відповідачу товар (насіння цибулі «Медуза») на вказану суму.
З тексту накладної вбачається, що вона складена за підписами представників обох сторін та на ній проставлені печатки, у тому числі одержувача товару.
Відповідно до Акту звірки взаємних розрахунків, складеного за період з 01.01.2018 по 31.08.2020 сторонами підтверджено поставку за вказаною накладною та сплату відповідачем 72 800 грн.
За обліковими даними Позивача Відповідач вартість товару станом на день подачі позову до суду у повному обсязі не сплатив, а тому заборгованість складає 100 000 грн.
Оцінка суду установлених обставин на норм діючого законодавства
Щодо правової природи договору та договірних відносин
У відповідності до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктами господарювання в силу якого одна сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а інша (управнена) сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом статті 174 того ж Кодексу господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до частини 1 статті 175 того ж Кодексу майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Поряд з цим, згідно з частиною 7 статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 181 ГК України установлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. При цьому допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
У свою чергу, з урахуванням наведених положень Господарського кодексу України щодо правового регулювання правил укладення договорів Цивільним кодексом України, суд зазначає, що згідно з положеннями частини 2 статті 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, а за змістом статті 639 ЦК України: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина 1); якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2).
Водночас, відповідно до частини 1 статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Отже, суд приходить до висновку між суб'єктами господарської діяльності можуть укладатися господарські договори як у письмовій формі шляхом складення єдиного документу за підписом обох сторін (у тому числі у спрощеній формі), так і усній.
У даному випадку між сторонами не був підписаний спільно письмовий договір поставки, а тому фактично поставка за видатковою накладною здійснена на підставі усного договору шляхом пропозицій обох сторін щодо поставки та прийняття товару.
Таким чином, суд констатує, що з моменту отримання товару за накладною відбувся акцепт оферти, тобто укладення договору з відповідними правовими наслідками щодо підтвердження його істотних умов.
Зокрема, у наведеній видатковій накладній має місце зазначення сторін договору, найменування, кількість та вартість товару, що відповідає положенням другого речення частини 2 та частини 3 статті 180 ГК України щодо визначення істотних умов, а саме істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода; при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Зміст та умови усного договору, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобов'язань (майново-господарських зобов'язань у відповідності до частини 1 статті 179 ГК України), які виникли між сторонами на підставі вказаного договору (правочину), з огляду на вказані правові положення, свідчать, що за своєю юридичною природою між ними укладений усний договір поставки.
Зокрема, згідно з приписами статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Поряд з цим, за частиною 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж. Так, відповідно до частини 1 статті 692 того ж Кодексу покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, якщо договором не встановлений інший строк оплати.
У даному випадку у накладній не визначався інший строк оплати, а тому обов'язок «одержувача» товару, або іншими словами «покупця», щодо оплати вартості отриманого товару виникає з моменту його передачі. У зв'язку з цим, встановлення строку оплати, який відрізнявся б від установленого законом, не потребується як істотна умова договору.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлені загальні правила виконання господарських зобов'язань, за якими:
- «Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом» (частина 1);
- «кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором» (частина 2);
- «не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином» (частина 7).
За таких обставин суд приходить до висновку, що Відповідач, допустивши несвоєчасну оплату вартості отриманого товару у сумі 100 000 грн порушив взяте на себе зобов'язання та під час судового розгляду не довів зворотного.
Висновки суду з предмету судового розгляду
На підставі викладеного, за результатами оцінки доказів, з урахуванням факту несплати Відповідачем 100 000 грн основної заборгованості у добровільному порядку, доведеністю Позивачем власних вимог, не спростування їх Відповідачем, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат
Судовими витратами у даній справі є витрати Позивача на сплату судового збору у сумі 2 102 грн, які у відповідності до статті 129 ГПК України підлягають стягненню з Відповідача.
На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 238, 240 ГПК України,
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Фермерського господарства «Аміна-Юг» (74530, Херсонська область, Великолепетиський район, с. Князе-Григорівка, вул. Адамяна, 22; ідентифікаційний код 34030298) на користь Приватного підприємства «СВ-Імпекс» (03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова, буд. 23-б; ідентифікаційний код 31115621) - 100 000 грн основної заборгованості та 2 102 грн компенсації по сплаті судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя М.К. Закурін