ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.01.2021Справа № 910/16202/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/16202/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЕС»
до Акціонерного товариства «Завод «Маяк»
про стягнення 123899,58 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «ІЕС» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Акціонерного товариства «Завод «Маяк» про стягнення 123899,58 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором підряду №200 від 28.11.2018 не розрахувався за виконані роботи, у зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення борг у розмірі 93148,45 грн, 3% річних у розмірі 3093,00 грн та пеню у розмірі 27658,58 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 позовну заяву прийнято судом до розгляду, відкрито провадження у справі №910/16202/20 та враховуючи малозначність даної справи в розумінні ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
09.12.2020 до відділу діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він позовні вимоги визнає в частині основного боргу в сумі 93148,45 грн та просить зменшити розмір штрафних санкцій та 3% річних на 90% у зв'язку із тим, що неналежне виконання зобов'язань з боку АТ «Завод Маяк» не завдало значних збитків позивачу. При цьому відповідач наголошує на тому, що усі його рахунки арештовано в рамках численних виконавчих проваджень, саме підприємство відключено від електропостачання внаслідок заборгованості зі сплати платежів за спожиту електричну енергію, а підприємство внаслідок умисного введення відповідача у стан стійкої неплатоспроможності, за наслідками чого відкрито кримінальне провадження, наразі знаходиться у дуже скрутному фінансово-економічному становищі.
Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив у відповідності до статті 166 Господарського процесуального кодексу України не скористався.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
28.11.2018 між Публічним акціонерним товариством "Завод "Маяк", яке перейменовано на Акціонерне товариство "Завод "Маяк" (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІЕС" (далі - підрядник) укладено договір підряду №200, умовами п. 1.1 якого передбачено, що підрядник приймає на себе зобов'язання виконати для замовника роботи щодо об'єкту, а саме: монтаж системи опалення механічного цеху ПАТ "Завод "Маяк" за адресою: проспект Степана Бандери (Московський), 8, м. Київ (надалі - роботи), а замовник зобов'язується прийняти роботи згідно з актами здачі-приймання робіт (надання послуг) та здійснити оплату їх вартості на умовах даного договору.
Роботи за цим договором підрядник виконує власними та залученими силами (п. 1.2. договору).
Пунктом 1.3 та 3.1 договору сторони погодили строк виконання робіт - 20 (двадцять) робочих днів з дати укладення цього договору.
Відповідно до п. 2.2 договору загальна вартість робіт встановлена за результатами тендера №3173330 від 27.11.2018 та складає 77623,92 грн без урахування ПДВ.
Оплата загальної вартості робіт згідно даного договору проводиться замовником шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті України (гривні) на поточний рахунок підрядника, який вказаний у реквізитах даного договору, після підписання сторонами акту здачі-приймання робіт (надання послуг) на підставі рахунку, виставленого замовником (п.2.3 договору).
Прийом-передача виконаних робіт за цим договором здійснюється шляхом підписання сторонами актів здачі-приймання робіт (надання послуг) не пізніше 2-х робочих днів з моменту виконання підрядником всіх передбачених даним договором робіт (п.2.4 договору).
За умовами п. 2.6 договору, замовник зобов'язаний протягом 3-х робочих днів з дня одержання підписати акти здачі-приймання робіт (надання послуг) або надати вмотивовану відмову від їх підписання.
Всі суперечності, що виникають при виконанні даного договору вирішуються сторонами шляхом переговорів та прийняттям відповідних рішень (п.8.1 договору).
Доказів припинення дії договору сторонами не надано, а отже він є діючим і приймається судом до уваги.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у відповідності до умов договору були виконані визначені роботи на загальну суму 93148,70 грн, що підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №64 від 24.05.2019, який підписаний представниками сторін без зауважень та скріплений печатками сторін.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо виконаних робіт.
Тоді як, відповідач свого обов'язку з повної та своєчасної оплати виконаних робіт належним чином не здійснив, внаслідок чого виник борг за виконані роботи в сумі 93148,70 грн.
При цьому, листом №1252/100 від 20.11.2019 у відповідь на претензію позивача №339 від 24.05.2019, відповідач визнав претензію в повному обсязі та повідомив, що на грошові кошти товариства, що містяться на всіх відкритих рахунках, накладено арешт в рамках виконавчих проваджень, у зв'язку з чим у відповідача відсутні кошти для здійснення розрахунку з позивачем, в той же час відповідач зазначив про здійснення всіх можливих заходів для погашення заборгованості.
Приписами статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду, а відповідно до частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 2.3 договору сторони визначили, що оплата загальної вартості робіт згідно даного договору проводиться замовником шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті України (гривні) на поточний рахунок підрядника, який вказаний у реквізитах даного договору, після підписання сторонами акту здачі-приймання робіт (надання послуг) на підставі рахунку, виставленого замовником.
Разом з тим, рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити належні за договором платежі.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 923/712/17 та від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту п. 2.3 договору, строк виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати виконаних робіт за договором на момент розгляду справи настав.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач зобов'язання з повної та своєчасної оплати виконаних робіт за договором так і не виконав.
Тоді як, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт виконання робіт, визначених умовами договору підряду №200 від 28.11.2018, та факт порушення відповідачем своїх зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати виконаних робіт, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення основного боргу.
Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнав.
Згідно зі статтями 46, 191 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково. Господарський суд не приймає визнання позову відповідачем, якщо його дії суперечать закону або порушують права чи інтереси інших осіб.
За результатами розгляду справи судом встановлено законність і обґрунтованість позовних вимог позивача в частині основного боргу, тому визнання відповідачем позову в цій частині не суперечить законодавству, чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів не порушує, а відтак приймається судом.
В той же час, в прохальній частині позовної заяви позивач заявляє до стягнення суму основного богу у розмірі 93148,45 грн, а не 93148,70 грн як визначено в акті здачі-приймання робіт (надання послуг) №64 від 24.05.2019.
Статтею 14 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Нормативне визначення принципу диспозитивності надає право учаснику справи вільно розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд ч. 2 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України.
При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч.2 ст. 237 ГПК України).
З огляду на вищевикладене, враховуючи, що позивач у позовній заяві просить стягнути суму основного боргу у розмірі 93148,45 грн, а суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог, то позовні вимоги підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Пунктом 5.6 договору сторони погодили, що у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань за даним договором замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент прострочення, від невчасно сплаченої суми за кожен день затримки в оплаті, але не більше 10 % від загальної вартості робіт за цим договором.
Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення оплати виконаних робіт, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та п. 5.6 договору, позивачем нараховано за період з 25.05.2019 по 02.07.2020 пеню у загальному розмірі 27658,58 грн.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, умовами договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Отже, оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі спливом 6 місяців.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені суд встановив, що позивач неправомірно нарахував пеню протягом строку, який перевищує шестимісячний строк, встановлений приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Здійснивши власний розрахунок пені за період з 25.05.2019 по 25.11.2019, суд встановив, що її розмір становить 15822,40 грн.
Водночас, умовами пункту 5.6 договору сторони домовились, що у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань за даним договором замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент прострочення, від невчасно сплаченої суми за кожен день затримки в оплаті, але не більше 10 % від загальної вартості робіт за цим договором.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Статтями 626, 627 вказаного Кодексу передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.
Загальна вартість робіт за цим договором з урахування ПДВ складає 93148,70 грн, а відтак розмір пені у відповідності до узгоджених сторонами умов договору не може перевищувати 9314,87 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 9314,87 грн, виходячи з узгоджених умов договору та вимог чинного законодавства; в іншій частині цих позовних вимог належить відмовити.
Окрім цього, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано 3% річних в сумі 3093,00 грн.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019 та у постанові Верховного Суду України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за заявлений позивачем період, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.
Разом з тим, відповідачем у відзиві на позовну заяву було заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню на 90%.
Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру штрафних санкцій є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.
При цьому реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 17.05.2018 у справі №910/6046/16.
Як встановлено судом, відповідач є господарюючим суб'єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленої пені, яка нараховується за неналежне виконання стороною своїх зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 ГПК України, статті 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Однак відповідач не обґрунтував винятковість випадку у спірних правовідносинах сторін щодо обставин, які спричинили порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, а саме п. 4.1 договору в частині оплати виконаних робіт. До того ж відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні приписів ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов'язань та причинних наслідків і невідповідності розміру пені наслідкам порушення, а зменшення розміру пені на 90% без надання відповідних доказів нівелюватиме сам інститут штрафних санкцій, як відповідальності.
В даному випадку суд враховує, що сума пені за несвоєчасну оплату виконаних робіт не є значною чи надмірно великою, виходячи із загальної ціни договору та часу прострочення оплати виконаних робіт.
Згідно ст. 219 ГК України за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами. Засновники суб'єкта господарювання не відповідають за зобов'язаннями цього суб'єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб'єкта. Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності. Сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
Відповідач не довів наявність обставин, передбачених ст. 219 ГК України для зменшення розміру його відповідальності.
При цьому, сам лише факт відсутності в матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків через неналежне виконання відповідачем свого обов'язку не може бути єдиною самостійною підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.
Беручи до уваги викладене, враховуючи недоведеність відповідачем винятковості випадку неналежного виконання перед позивачем зобов'язань за договором підряду № 200 від 28.11.2018, враховуючи майновий стан обох сторін, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з підстав вищенаведених.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статей 13, 14, 73, 74, 76-80, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЕС» до Акціонерного товариства «Завод «Маяк» про стягнення 123899,58 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Завод «Маяк» (04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, буд. 8; ідентифікаційний код 14307423) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЕС» (03058, м. Київ, вул. Лебедєва-Кумача, буд. 7-В, оф. 109; ідентифікаційний код 38303794) основний борг у розмірі 93148 (дев'яносто три тисячі сто сорок вісім) грн 45 коп., пеню у розмірі 9314 (дев'ять тисяч триста чотирнадцять) грн 87 коп., 3% річних у розмірі 3093 (три тисячі дев'яносто три) грн 00 коп та судовий збір у розмірі 1790 (одна тисяча сімсот дев'яносто) грн 80 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
4. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 19.01.2021.
Суддя Т.В. Васильченко