ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.12.2020Справа № 910/14147/20
Господарський суд міста Києва, в складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Комунального виробничого підприємства "Теплоенерго" м. Горішні Плавні (39800, Полтавська обл., м. Горішні Плавні, вул. Молодіжна, буд. 8; ідентифікаційний код
13940851)
до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (04050, м. Київ, вул. Артема, буд. 60; ідентифікаційний код 09807856)
про стягнення 132 965, 60 грн,
без повідомлення (виклику) представників сторін
До Господарського суду міста Києва звернулося Комунальне виробниче підприємство "Теплоенерго" м. Горішні Плавні з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", в якому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за теплову енергію, яка надавалася з 02.11.2015 по 01.04.2019 включно у АДРЕСА_2 в сумі 54 589, 37 грн та заборгованість за теплову енергію, яка надавалася з 02.11.2015 по 01.03.2020 в АДРЕСА_1 в сумі 65 799, 15 грн.
Крім того, у зв'язку із несплатою відповідачем заборгованості, позивач на існуючу суму боргу було нараховано інфляційні втрат - 8 083, 65 грн та 3 % річних - 4 493, 43 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2020 позовну заяву Комунального виробничого підприємства "Теплоенерго" м. Горішні Плавні залишено без руху, позивачу встановлено п'ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліку шляхом подання до суду: інформації щодо достовірного місцезнаходження Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" та доказів направлення копії позовної заяви з додатками на вірну адресу вказаного товариства.
16.10.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача на виконання вимог ухвали суду від 25.09.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
23.11.2020 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог у зв'язку із безпідставністю та недоведеністю надання послуг.
Також відповідач у своєму відзиві просить суд застосувати до вимог про стягнення заборгованості (в тому числі інфляційних та 3 % річних) за 2015, 2016 та 2017 (до 10.09.2017) наслідки спливу позовної давності та в цій частині відмовити у задоволенні позову.
04.12.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якому позивач зазначає, що відповідач його не повідомив про наявність нових теплоспоживчих об'єктів, а відтак останній не звертався до уповноваженої особи з вимогою про сплату судового збору за спожиту теплову енергію.
10.12.2020 до Господарського суду міста Києва надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких відповідач зазначає, що під час дії тимчасової адміністрації та/або запровадження процедури ліквідації, вимоги кредиторів банку не задовольняються, а з огляду на те, що позивач не звертався до відповідача із заявою про включення його вимог до реєстру акцептованих вимог в строки встановлені ч. 1 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" його вимоги вважаються погашеними.
Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту надання ним послуг теплопостачання у приміщенням відповідача та доказів на підтвердження факту направлення ним на адресу відповідача відповідних рахунків на оплату.
Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи
Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва
Як вбачається із позовної заяви, позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії споживачам м. Горішні Плавні.
З 02.11.2015 по 22.07.2019 відповідач був власником квартир АДРЕСА_3, та з 02.11.2015 по 24.02.2020 був власником квартир АДРЕСА_1.
Суд зазначає, що в якості доказу перебування вказаних квартир у власності відповідача, позивач посилається на рішення Комсомольського міського суду від 02.11.2015 по справі № 534/1005/15.
Крім того, зазначені вище обставини не спростовуються відповідачем, а відтак, визнаються судом встановленими.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що договір про надання послуг не укладався, але теплова енергія власнику вказаних приміщень надавалась, а відтак позивач зазначає, що між сторонами наявні фактичні договірні відносини згідно правової позиції викладеної в постанові Верховного суду (Касаційний цивільний суд) від 15.03.2018р. у справі № 407/710/15-ц.
Відтак, позивач зазначає, що оплата за спожиту теплову енергію власнику приміщень нараховувалась згідно об'ємів спожитої теплової енергії, показань комерційного прибору обліку, який встановлений на будинку АДРЕСА_5 та на будинку № 36 по проспекту Героїв Дніпра у м. Горішні Плавні.
За період з листопада 2015 по квітень 2019 включно за теплову енергію, яка постачалась у квартири АДРЕСА_2 нараховано 54 589, 37 грн.
За період з листопада 2015 по березень 2020 включно за теплову енергію, яка постачалась у квартири АДРЕСА_1 нараховано 65 799, 15 грн.
Позивач в обґрунтування правомірності заявлених позовних вимог посилається на те, що борг нарахований з листопада 2015 року, але перебіг загальної позовної давності у три роки розпочинається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відтак позивач зазначає, що дізнався про порушення свого права та особу, яка його порушила 05.08.2020, коли до нього звернувся гр. ОСОБА_1 та надав документи, підтверджуючі право власності ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на квартири АДРЕСА_2 з 02.11.2015 по 22.07.2019 року та квартири АДРЕСА_1 з 02.11.2015 по 24.02.2020 року.
Таким чином, позивач зазначає, що ним належним чином надавалися відповідачу у вказані вище періоди послуги з постачання теплової енергії, однак відповідачем не здійснювалася відповідна оплата, що призвело до виникнення в останнього заборгованості з основного боргу в розмірі 120 388, 52 грн.
Відповідач натомість заперечуючи щодо задоволення позовних вимог зазначає, що позивачем при зверненні до суду не враховано спеціальний статус відповідача у зв'язку з тим, що рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.09.2015 № 171 "Про запровадження тимчасової адміністрації в AT "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", прийнятим на підставі постанови Правління Національного банку України від 17.09.2015 № 612 "Про віднесення ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до категорії неплатоспроможних", було розпочато процедуру виведення AT "Банк "Фінанси та Кредит" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на три місяці з 18.09.2015 по 17.12.2015 включно.
Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальним законом, який має пріоритет перед іншими нормами законодавства під час ліквідації банків та в питаннях регулювання правовідносин у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.
Таким чином відповідач звертає увагу суду на те, що, для правовідносин, що виникають під час тимчасової адміністрації банку або ліквідації банку, яку здійснює уповноважена особа Фонду, у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому розпочата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, тому вищевказаний закон підлягає переважному застосуванню до спірних правовідносин в співвідношенні з іншими законодавчими актами, в тому числі й з Цивільним кодексом України.
Відтак, відповідач зазначає, що у зв'язку з тим, що позивач не звернувся до AT "Банк "Фінанси та Кредит" із заявою про включення його вимог до реєстру акцептованих вимог в строки встановлені частиною першою статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", його вимоги вважаються погашеними.
Крім того, відповідач у своєму відзиві посилається на постанову Верховного суду від 21.04.2020 у справі № 910/7968/19 та зазначає, що з огляду на відсутність між сторонами договору про надання житлово-комунальних послуг, необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг відповідачем у спірний період, чого в свою чергу позивачем не доведено.
Також відповідач зазначає, що матеріали справи не містять доказів підтвердження фактичного направлення позивачем на адресу відповідача рахунків на оплату послуг з постачання теплової енергії споживачу.
Разом з тим, відповідач заперечує щодо тверджень позивача по суті позовної давності та зазначає, що відповідно до листа Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства № 8/20-251-13 від 11.09.2013 перебіг позовної давності починається з дня, наступного за граничним терміном оплати житлово-комунальних послуг та триває три роки.
Водночас позивач у своїй відповіді на відзив зазначає, що останньому не було відомо про наявність нових теплоспоживаючих об'єктів відповідача для звернення із заявою про включення до переліку (реєстру) вимог кредиторів із вказівкою черговості задоволення вимог, а в порушення умов, діючого на той час договору про постачання теплової енергії, відповідач не повідомив позивача про це.
Також позивач у своїй відповіді на відзив стверджує, що нарахування заборгованості здійснено ним належним чином, в підтвердження чого є розрахунки споживання тепла та акти зняття показників лічильників будинку за адресою АДРЕСА_5 та АДРЕСА_4.
Крім того, позивач зазначає, що ним не пропущено строк позовної давності для заявлення вимог щодо сплати заборгованості за 2015-2017 роки, оскільки позивач дізнався про порушення свого права та особу, яка його порушила 05.08.2020, коли до нього звернувся гр. ОСОБА_1 та надав правовстановлюючі документи щодо відповідача.
Із наданих відповідачем заперечень вбачається, що останній не погоджується з доводами позивача із відповіді на відзив та звертає увагу на те, що відповідач не міг порушити умови діючого на той час договору про постачання теплової енергії, оскільки такий договір між позивачем та відповідачем не укладався.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.09.2015 № 171 "Про запровадження тимчасової адміністрації в AT "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", прийнятим на підставі постанови Правління Національного банку України від 17.09.2015 № 612 "Про віднесення ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до категорії неплатоспроможних», було розпочато процедуру виведення AT "Банк "Фінанси та Кредит" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на три місяці з 18.09.2015 по 17.12.2015 включно.
Відповідно до постанови Правління НБУ від 17.12.2015 № 898 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію AT "Банк "Фінанси та кредит" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 18.12.2015 № 230 "Про початок процедури ліквідації AT "Банк "Фінанси та кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку".
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 23.09.2019 № 2417 "Про продовження строків здійснення процедури ліквідації AT "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень ліквідатора" продовжено строк здійснення ліквідаційної процедури до 17.12.2020 включно.
Рішення № 2081 від 14 грудня 2020 року "Про деякі питання здійснення ліквідації АТ "Банк "Фінанси та кредит" продовжено визначені повноваження ліквідатора на час існування обставин, що унеможливлюють здійснення продажу майна (активів) банку та задоволення вимог кредиторів.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яким також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Статтею 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що його метою є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.
Відповідно до пункту 6 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно пункту 1 частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.
Водночас, обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо витрат, пов'язаних із забезпеченням його господарської діяльності як передбачено пунктом 2 частини шостої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Так, відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" початок тимчасової адміністрації не є підставою для припинення, розірвання або невиконання договорів про надання послуг (виконання робіт), які забезпечують господарську діяльність банку, зокрема договорів про оренду нерухомого майна, надання комунальних послуг, послуг зв'язку, охорони. У разі припинення, розірвання або порушення умов таких договорів з боку контрагентів банку Фонд має право вимагати відшкодування збитків у порядку, встановленому законодавством України.
Відповідно до п. 1.14 глави ІІІ "Дії Фонду щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку протягом тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку" Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затверджене рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 № 2, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 14.09.2012 за № 1581/21893 (надалі - Положення), запровадження тимчасової адміністрації не є підставою для припинення, розірвання або невиконання договорів про надання послуг (виконання робіт), які забезпечують операційну діяльність банку, зокрема, договорів про оренду нерухомого майна, надання комунальних послуг, послуг зв'язку, охорони. У разі припинення, розірвання або порушення умов таких договорів з боку контрагентів банку Фонд має право вимагати відшкодування збитків у порядку, встановленому законодавством України.
За умовами п. 1.16 глави ІІІ "Дії Фонду щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку протягом тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку" Положення, обмеження, встановлені абзацом другим пункту 1.15 цієї глави, не поширюються на зобов'язання банку щодо оплати комунальних послуг, енерго- та водопостачання, орендних платежів, послуг зв'язку, витрат на охорону та утримання майна банку та його приміщень, витрат на забезпечення проходження платежів.
Пунктом 6.8 глави V "Дії Фонду з виведення неплатоспроможного банку з ринку шляхом його ліквідації" Положення визначено, що оплата витрат, пов'язаних зі здійсненням ліквідації, здійснюється позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат банку, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду. До цих витрат, зокрема, належать витрати, пов'язані з утриманням і збереженням майна банку.
Аналіз наведених положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а також Положення дають підстави для висновку про те, що обмеження щодо задоволення вимог кредиторів банку, встановлене пунктом 1 частини п'ятої статті 36 цього Закону не поширюються на витрати, пов'язані із забезпеченням господарської діяльності саме неплатоспроможного банку, тобто витрати, здійснені банком щодо забезпечення господарської діяльності, з моменту запровадження у такому банку тимчасової адміністрації. Оплата таких витрат здійснюється позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку.
Поряд з цим, оплата послуг, пов'язаних із забезпеченням господарської діяльності банку, наданих у період до віднесення банку до категорії неплатоспроможних та, відповідно, введення тимчасової адміністрації, у розумінні Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та Положення, до таких витрат не належить, тому вимога про оплату цих послуг підлягає пред'явленню кредитором у встановленому цим Законом порядку.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у постанові від 30.09.2019 у справі № 910/3361/17.
Таким чином, суд вказує, що постачання теплової енергії відповідачу здійснювалось позивачем у період з 02.11.2015 по 22.07.2019 щодо квартир АДРЕСА_3 та з 02.11.2015 по 24.02.2020 щодо квартир АДРЕСА_1, тобто під час здійснення процедури ліквідації AT "Банк "Фінанси та кредит", яку було розпочато 18.12.2015 тому зазначені витрати є такими, що на них не розповсюджуються обмеження, встановлені положенням частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Таким чином, оплата вартості теплової енергії здійснюється позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку, а тому звернення позивача до відповідача з заявою про акцептування вимог, відповідно до частини першої статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не потребується, а відтак суд не погоджується з доводами відповідача щодо врахування наявності у останнього спеціального статусу при розгляді даної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2020 у справі № 910/15580/19.
Відтак, суд дослідивши правовідносини сторін у даній справі щодо надання та споживання житлово-комунальних послуг з теплопостачання між виконавцем і споживачем, з огляду на те, що письмового договору укладено не було, суд дійшов висновку, що останні фактично є договірними відносинам щодо поставки.
Відповідно до п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є, договори та інші правочини.
Статтею 509 Цивільного кодексу України, визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України "Про теплопостачання"(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) балансоутримувачем (будинку, групи будинків, житлового комплексу) є власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами. Споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Вказаним Законом також передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (ч. 4, ч. 6 ст. 19 Закону).
За змістом статей 24, 25 Закону України "Про теплопостачання", п. 4 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, договір на теплопостачання укладається між теплопостачальною організацією та споживачем.
Пунктом 3 Правил передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
за умовами п. 14 Правил передбачений обов'язок споживача укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.
Закон України "Про житлово-комунальні послуги" визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) унормовано, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 зазначеного Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15-ц, постановах Касаційного господарського суду від 11.04.2018 у справі № 904/2238/17 та від 16.10.2018 у справі № 904/7377/17.
Судом встановлено, що відповідач набув права власності на квартири АДРЕСА_2 та квартири АДРЕСА_1 на підставі рішення Комсомольського міського суду від 02.11.2015 у справі № 534/1005/15, яке залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанції.
Також суд вказує, що факт набуття права власності на зазначені квартири з 02.11.2015 на підставі відповідного рішення суду не заперечується відповідачем.
Пізніше на підставі договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 22.07.2019 та від 24.02.2020 вказані квартири були передані у власність громадянина ОСОБА_1 .
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії споживачам в м. Горішні Плавні, в тому числі у спірний період щодо квартир відповідача АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1.
Судом встановлено, що будь яких договорів на постачання теплової енергії між сторонами не укладалися.
Однак, як зазначає позивач постачання теплової енергії здійснювалося з 02.11.2015 по 01.04.2019 включно у АДРЕСА_2 та з 02.11.2015 по 01.03.2020 в АДРЕСА_1 на суму 54 589, 37 грн та 65 799, 15 грн.
Водночас, суд вказує, що у постанові від 21.04.2020 у справі № 910/7968/19 Верховний Суд зазначив, що у схожих правовідносинах позивачем повинно бути доведено за допомогою належних, допустимих та достатніх доказів факт надання послуг, їх обсяг, вартість, а також настання у відповідача строку виконання грошового зобов'язання з оплати таких послуг. Із оскаржуваних судових рішень не вбачається, на підставі яких саме доказів судами встановлено факт надання послуг позивачем у спірний період, перелік наданих послуг та споживання таких послуг відповідачем. При цьому суди не з'ясовували правових підстав для здійснення відповідачем оплати за надання житлово-комунальних послуг. Також судами не встановлювалися фактичне направлення товариством на адресу банку рахунків для оплати послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій з метою проведення відповідних оплат спожитих послуг. Із оскаржуваних судових рішень не вбачається, що судами встановлювалися обставини, які є підставою для оплати відповідачем наданих послуг з утримання будинку та прибудинкової території. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму боргу з оплати житлово-комунальних послуг, судами попередніх інстанцій не встановлено, з якого моменту боржник у спірних правовідносинах вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання з оплати цих послуг, що відповідно, визначає право кредитора вимагати стягнення сум 3% річних та інфляційних витрат в порядку частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, враховуючи відсутність між сторонами договірних правовідносин.
Оскільки факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, необхідним в даному випадку є доведення факту надання та споживання таких послуг у період з листопада 2015 по квітень 2019 щодо квартир АДРЕСА_2 та у період з листопада 2015 по березень 2020 щодо квартир АДРЕСА_1.
Водночас суд вказує, що позивач у відповіді на відзив вказує, що дані приміщення знаходяться у житлових будинках, на яких встановлені прибори обліку теплової енергії, а оплата за спожиту теплову енергію відповідачу нараховувалась згідно спожитих ними об'ємів, підтвердженням чого є розрахунки споживання тепла та акти зняття показників лічильників будинків за адресами АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач в якості доказів факту надання послуг з постачання теплової енергії відповідачу за вказані періоди надає суду: розрахунки споживання тепла по показникам теплових лічильників щодо будинку АДРЕСА_4 за період з 19.10.2015 по 01.04.2020 та щодо будинку по АДРЕСА_5 за період з 19.10.2015 по 16.04.2019; довідки про нарахування вартості та об'ємів спожитого відповідачем опалення щодо квартир АДРЕСА_1 та розрахунки споживання теплової енергії житлового будинку АДРЕСА_5 обладнаним будинковим тепловим лічильником.
Пунктом 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 встановлено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.
Так, з огляду на викладене вище, враховуючи доводи позивача, суд відзначає, що акти зняття показників лічильників будинків за адресами АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 в матеріалах справи відсутні. У зв'язку з чим, не вбачається за можливе встановити, на якій підставі позивачем вносилися відомості до наданих розрахунків споживання теплової енергії та довідок про нарахування щодо об'ємів, тарифів та вартості наданих послуг.
Також суд звертає увагу на те, що із наданих позивачем доказів не вбачається за можливе встановити правомірність застосування позивачем відповідних тарифів на 1 м2 та фактичного настання у відповідача строку виконання грошового зобов'язання з оплати таких послуг, що в свою чергу, окрім суми основного боргу, також унеможливлює нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за означеними позивачем періодами, враховуючи відсутність між сторонами договірних правовідносин.
Крім того, з огляду на те, що позивач заявляє до стягнення заборгованість за послуги постачання теплової енергії починаючи з листопада 2015, мотивуючи це тим, що йому не було відомо про зміну власника квартир та відповідно споживача послуг, при тому, позивач не надає суду жодних доказів того, що ним вичинялися дії щодо виставлення рахунків та/або стягнення вказаних коштів із належного на його думку споживача за договором.
Також суд вважає за доцільне звернути увагу, що розрахунки споживання теплової енергії житлового будинку АДРЕСА_5 обладнаним будинковим тепловим лічильником підписані особою ОСОБА_2 , повноваження та посаду якої судом не вбачається за можливе встановити.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
При цьому, оскільки згаданою нормою не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.
Відповідно до ч. 2 ст. 1087 Цивільного кодексу України розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.
Пунктом 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, встановлено, що розрахунковий документ - документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.
Отже, для проведення розрахунків між юридичними особами необхідним є розрахунковий документ, тобто доручення/вимога особи з зазначенням суми сплати та реквізитів рахунку, на який необхідно перерахувати грошові кошти.
Водночас, суд акцентує увагу на тому, що матеріали справи не містять доказів виставлення відповідних рахунків позивачем на оплату послуг теплопостачання із зазначенням тарифів та сум, які підлягають сплаті, враховуючи, що квартири відповідача знаходяться у житлових будинках.
Таким чином, з огляду на те, що позивачем не надано до матеріалів справи належних та допустимих доказів надання послуг постачання теплової енергії відповідачу (актів приймання-передачі наданих послуг; актів зняття показників лічильників будинків за адресами АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6) та відповідно не надано вірогідних доказів виставлення відповідних рахунків на оплату, суд дійшов висновку, про неможливість встановлення виникнення у відповідача підстав для сплати заявленої позивачем заборгованості, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Крім того, за наведених вище обставин, суд позбавлений можливості встановити з якого моменту боржник у спірних правовідносинах вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання з оплати цих послуг, що відповідно, визначає право кредитора вимагати стягнення сум 3% річних та індексу інфляції в порядку ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, враховуючи відсутність між сторонами договірних правовідносин.
Що стосується заяви відповідача про застосування строків позовної давності, то суд відзначає наступне.
Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України).
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності (п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 № 10).
Відтак, з огляду на те, що судом відмовлено у задоволенні позовних вимог питання щодо застосування строків позовної давності судом не розглядається.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову Комунального виробничого підприємства "Теплоенерго" м. Горішні Плавні (39800, Полтавська обл., м. Горішні Плавні, вул. Молодіжна, буд. 8; ідентифікаційний код 13940851) до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (04050, м. Київ, вул. Артема, буд. 60; ідентифікаційний код 09807856) про стягнення 132 965, 60 грн - відмовити.
2. Витрати по сплаті судового збору позивачу не відшкодовуються.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 31.12.2020
Суддя Д.О. Баранов