Справа № 643/952/20
Провадження № 2/643/1957/20
14.12.2020 року Московський районний суд м. Харкова у складі: головуючого - судді Майстренко О.М., за участю секретаря судового засідання -Постульга О.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 3-тя особа: ОСОБА_5 про встановлення факту сумісного проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частину майна в порядку спадкування за законом, суд,-
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 3-тя особа: ОСОБА_5 та просить суд визнати 3/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , визнати за ОСОБА_1 право власності на 3/8 (1/2 частка від 3/4 ) житлового будинку АДРЕСА_1 у порядку розподілу спільної сумісної власності подружжя, встановити факт о спільного сумісного проживання однією сім*єю як подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з вересня 1991 року, змінити черговість спадкування, допустити ОСОБА_1 до успадкування 3/8 часток будинку та визнати за ОСОБА_1 право власності на 3/32 часток житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом за підстав ст. 1261 ЦК України як спадкоємиці першої черги спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позову позивачка зазначила, що 3\4 (три четвертих ) частини житлового будинку і надвірних будівель , що заходиться в АДРЕСА_1 було придбано 21 вересня 1976 року відповідно до договору купівлі-продажу ОСОБА_6 , який посвідчено Третьою Харківською державною нотаріальною конторою та зареєстровано у Харківському міському бюро технічної інвентаризації за № 2771 від 15.07.1984 р.
1\4 частина вказаного будинку належить ОСОБА_5 , відповідно до договору купівлі-продажу від 07.03.2018 року.
Шлюб між позивачкою ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було зареєстровано 18.02.1978 року , відповідно до актового запису № 144 від 18.02.1978 р. відділом РАЦС Московського райвиконкому.
Позивачку , як дружину зареєстровано у будинку за вказаною адресою з 07.07.1978 року, у шлюбі позивачки та її чоловіка народилось троє дітей у 1978, 1981 та 1985 роках. За обставинами мешкання багатодітної сім*ї у будинку і у зв*язку з можливим у майбутньому відселенням із нього , тому що будинок входив до зони реконструкції і планувався до зносу на сімейній нараді позивачкою та чоловіком було вирішено розірвати шлюб формально , задля постановки на житловий облік і можливого отримання в майбутньому житла - квартири для чоловіка окремо і позивачки та дітей окремо.
Шлюб між позивачкою та її чоловіком було розірвано 17 вересня 1991 року і тільки позивачкою отримано свідоцтво про розірвання шлюбу 17.09.1991 року НОМЕР_1 .
Фактично шлюбі відносини між позивачкою та її чоловіком не припинялись ніколи, вони продовжували мешкати весь час разом, мали єдиний бюджет, разом вирішували всі питання побуту, разом планували покупки і разом витрачали кошти, разом виховували дітей.
На чає купівлі будинку - будинок мав наступні технічні характеристики : рік побудови 1939 - дерев*яний, частково обкладений цеглою, жилою площею 23.7 кв.м розташований на земельній ділянці 419 кв. м. та мав надвірні будівлі при ньому.
За час шлюбу для покращення житлових умов сім*ї за спільні кошти позивачки та її чоловіка та спільною працею було прибудовано у будинку наступні приміщення :
Тамбур 1У площею 1.6 м.2, коридор 1-8 площею 5.1 м.2 , кухня 1-7 площею 12.8 м.2 . жила кімната 1-6 площею 19.8 м2, переобладнено кухню під житлову кімнату 1-3 хіощею 13.0 м2 , переобладнано коридор під кухню , фактично прибудовано будинок літери «А-1» , побудовано сарай «З».
На цей час будинок має наступні технічні характеристики : загальною площею будинок «А-1» складає - 71.8 м2 , площа жилих приміщень складає - 61,3 м2 із них житлова площа дорівнює- 43,4 м2, підсобна 17,9 м2, площа приміщення, не зарахована до загальної - 10,5 м2. Всі зазначені самовільні прибудови та переобладнання у будинку було прийнято в експлуатацію Рішенням № 214/114 від 14.11.1989 Московського районного виконавчого комітету, зареєстровано в Харківському бюро технічної інвентаризації, внесено відповідні зміни до технічної документації будинку.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 раптово помер за причини іпемічного інфаркту головного мозку.На цей час , за заявою позивачки відкрито спадкову справу № 305/2019 , про що складено Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 58727913 від 13.12.2019 року Третєю Харківською міською державною нотаріальною конторою.
До складу спадщини входить 3\4 частини зазначеного будинку. Але розірвання щлюбу , яке формально відбулось у 19991 році є перешкодою для оформлення права власності позивачки на частку у будинку у порядку спадкування та не вирішення питання за життя чоловіка про визначення частки позивачки у прибудованому будинку літера «А-1» , як спільному сумісному майні подружжя , у звязку з чим позивачка звернулась до суду з вказаним позовом.
Позивачка в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.
Відповідачі та третя особа в судовому засіданні позовні вимоги визнали, не заперечували проти позовних вимог.
Суд, дослідивши матеріали справи вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 року, визначено, що у разі визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд у мотивувальній частині рішення може вказати лише про визнання позову та прийняття його судом.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верхового Суду України у п. 24 постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
3\4 (три четвертих ) частини житлового будинку і надвірних будівель , що заходиться в АДРЕСА_1 було придбано 21 вересня 1976 року відповідно до договору купівлі-продажу ОСОБА_6 , який посвідчено Третьою Харківською державною нотаріальною конторою та зареєстровано у Харківському міському бюро технічної інвентаризації за № 2771 від 15.07.1984 р.
1\4 частина вказаного будинку належить ОСОБА_5 , відповідно до договору купівлі-продажу від 07.03.2018 року.
Шлюб між позивачкою ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було зареєстровано 18.02.1978 року , відповідно до актового запису № 144 від 18.02.1978 р. відділом РАЦС Московського райвиконкому.
Позивачку , як дружину зареєстровано у будинку за вказаною адресою з 07.07.1978 року, у шлюбі позивачки та її чоловіка народилось троє дітей у 1978, 1981 та 1985 роках. За обставинами мешкання багатодітної сім*ї у будинку і у зв*язку з можливим у майбутньому відселенням із нього , тому що будинок входив до зони реконструкції і планувався до зносу на сімейній нараді позивачкою та чоловіком було вирішено розірвати шлюб формально , задля постановки на житловий облік і можливого отримання в майбутньому житла - квартири для чоловіка окремо і позивачки та дітей окремо.
Шлюб між позивачкою та її чоловіком було розірвано 17 вересня 1991 року і тільки позивачкою отримано свідоцтво про розірвання шлюбу 17.09.1991 року НОМЕР_1 .
Фактично шлюбі відносини між позивачкою та її чоловіком не припинялись ніколи, вони продовжували мешкати весь час разом, мали єдиний бюджет, разом вирішували всі питання побуту, разом планували покупки і разом витрачали кошти, разом виховували дітей.
На чає купівлі будинку - будинок мав наступні технічні характеристики : рік побудови 1939 - дерев*яний, частково обкладений цеглою, жилою площею 23.7 кв.м розташований на земельній ділянці 419 кв. м. та мав надвірні будівлі при ньому.
За час шлюбу для покращення житлових умов сім*ї за спільні кошти позивачки та її чоловіка та спільною працею було прибудовано у будинку наступні приміщення :
Тамбур 1У площею 1.6 м.2, коридор 1-8 площею 5.1 м.2 , кухня 1-7 площею 12.8 м.2 . жила кімната 1-6 площею 19.8 м2, переобладнено кухню під житлову кімнату 1-3 хіощею 13.0 м2 , переобладнано коридор під кухню , фактично прибудовано будинок літери «А-1» , побудовано сарай «З».
На цей час будинок має наступні технічні характеристики : загальною площею будинок «А-1» складає - 71.8 м2 , площа жилих приміщень складає - 61,3 м2 із них житлова площа дорівнює- 43,4 м2, підсобна 17,9 м2, площа приміщення, не зарахована до загальної - 10,5 м2. Всі зазначені самовільні прибудови та переобладнання у будинку було прийнято в експлуатацію Рішенням № 214/114 від 14.11.1989 Московського районного виконавчого комітету, зареєстровано в Харківському бюро технічної інвентаризації, внесено відповідні зміни до технічної документації будинку.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 раптово помер за причини іпемічного інфаркту головного мозку.На цей час , за заявою позивачки відкрито спадкову справу № 305/2019 , про що складено Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 58727913 від 13.12.2019 року Третєю Харківською міською державною нотаріальною конторою.
Факт спільного мешкання в будинку однією сім*єю позивачки та її чоловіка пітверджується наявності у позивачки чисельних фото з сімейного архіву за роки подружнього життя, усіх особових документів її чоловіка: свідоцтвом про його народження, свідоцтво про смерть матері чоловіка - ОСОБА_8 , Лікарським свідоцтво про смерть № 755 чоловіка - ОСОБА_8 , квитанцією про понесені витрати на поховання чоловіка, квитанціями про сплату комунальних послуг по будинку, земельного податку у 2003- 2011роках , оригіналів документів на будинок , договору купівлі - продажу від 21.09.1976 року, рішенням Московського виконкому «про прийняття в експлуатацію прибудов та перебудов у будинку», технічними паспортвами на будинок, які складались у 1974 , 1988 роках, наявністю будинкової книги про реєстрацію мешканців, яку було відкрито , прошнуровано, пронумеровано та скріплено печаткою і підписом начальника паспортного стола Відділу міліції Сталінського району м. Харкова 04.04.1959 року Москалець .
Судом оглянуто долучені до матеріалів справи копії фотографій, з яких встановлено, що ОСОБА_1 та померлий ОСОБА_8 відвідували спільні заходи, сімейні свята,вели спільне господарство та проживали однією сім'єю.
На цей час , за заявою позивачки відкрито спадкову справу № 305/2019 , про що складено Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 58727913 від 13.12.2019 року Третєю Харківською міською державною нотаріальною конторою.
Враховуючи відсутність інших осіб, що мають право на спадщину, дітей та позивача по справі, суд приходить до висновку, що судове рішення на права, інтереси та обов'язки яких може вплинути, визнання позову не порушує прав інших осіб, внаслідок чого позов підлягає задоволенню, але з врахуванням норм законодавства, що регулює спірні правовідносини.
Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При цьому дані докази повинні бути належними та достовірними, як це передбачено ст. ст. 77-79 ЦПК України.
Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Згідно з п.1 ч.1, ч.2 ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнові права фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку встановлення.
Крім цього, як вбачається із інформації, наведеної у листі Верховного Суду України від 01.01.2012 (Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення), факт родинних відносин між фізичними особами встановлюється у судовому порядку, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки для заявника: право на спадщину, право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника, одержання компенсації тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦПК України у рішенні суду про встановлення факту повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Факт про встановлення якого просить позивач, дасть їй підстави для реалізації свого права як спадкоємця.
Відповідно до ст.. 112 ЦК України ( в редакції 1963 року) майно може належати на праві спільної сумісної власності двом або декілька громадянам.
Згідно з ч.2 ст. З Закону України «Про власність» ( чинного на той час) майно може належати на праві спільної (часткової власності громадянам).
Частина 1 статті 17 Закону України «Про власність» передбачає, що майно, яке було придбане внаслідок сумісної праці членів родини, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між нами.
З 1 січня 2004 року вступив в дію Сімейний кодекс України . Згідно зі ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім*єю, але не знаходяться в шлюбі між собою, «айно, яке придбане ними за час сумісного проживання належить їм на праві спільної сумісної масності, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. На це майно розповсюджується положення глави 8 Сімейного кодексу.
Позивач посилається на ст. 70 СК України, в якій вказано, що у випадку розподілу майна, яке є об*єктом спільної сумісної масності подружжя, частка майна дружини і чоловіка є рівними.
Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом отримують право на спадщину чергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом отримує право на спадщину у випадку відсутності спадкоємців передуючої черги. Усунення їх від права на спадкування або відмови від його прийняття.
Відповідно до ст. 1261 ЦК України до першої черги право на спадкування за законом мають діти спадкоємця, дружина та батьки. До спадкоємців належать діти чоловіка та дружина .
Згідно зі ст. 1267 ЦК України частки успадщині кожного із спадкоємців за законом рівні. Тому частка позивачки та частка дітей складають 3\4 ; 2 : 4 = 3\32 частка житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель кожному.
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Для вирішення питання щодо правового режиму такого майна підлягають встановленню: факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці; ведення спільного господарства, побуту; виконання взаємних прав та обов'язків; час придбання і джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте); мета придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Згідно ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-135 цс/13 майно, набуте до 01.01.2004 р. під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: воно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід уважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, внаслідок яких одержано спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення спільного господарства, побуту та формування бюджету).
У зв'язку із цим судам під час вирішення спору щодо поділу майна, нажитого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане внаслідок спільної праці. Саме перебування практично у шлюбних відносинах без установлення факту ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.
Визнання відповідачами позову, дає суду підстави вважати встановленою обставину не тільки спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , а й набуття спільного майна внаслідок спільного ведення господарства, побуту та бюджету.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).Частка в спільній сумісній власності того з подружжя, хто пережив спадкодавця, не входить до складу спадщини і не включається до спадкового майна після смерті іншого з подружжя.
Згідно з ч.1 ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків відмови від спадщини у встановленому законодавством України порядку.
Зазначені особи вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків їхньої відмови від спадщини, а щодо малолітніх та недієздатних осіб - відмови, здійсненої від їхнього імені батьками (усиновлювачами), опікуном із дозволу органу опіки та піклування (встановлених частинами 2 - 4 ст. 1273 ЦК).
Місцем проживання фізичної особи згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
За змістом норм статей 1268 - 1269 ЦК порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та від особливостей правового статусу спадкоємця як малолітньої, неповнолітньої, недієздатної особи або ж особи, цивільна дієздатність якої обмежена.
Оскільки судом встановлено факт постійного проживання позивача з померлим, в тому числі і на момент його смерті, позивач вважається такою, що прийняла спадщину, оскільки не заявила про відмову від неї.
Пункт 8 Постанови № 7 Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року "Про судову практику в справах про спадкування"передбачає, що якщо будівництво здійснюється згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва, його права та обов'язки, як забудовника, входять до складу спадщини.
Відповідно до роз'яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування № 24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року визнання права власності в порядку спадкування на недобудований будинок неможливо, а потрібно визнати правильною практику судів щодо визнання за спадкоємцем майнових прав забудовника як таких, що входять до складу спадщини.
У листі Міністерства юстиції України від 21.02.2005 року № 19-32/319 "Щодо порядку оформлення документів у разі смерті власника нерухомого майна" визначено, що оскільки на нерухоме майно не було оформлено право власності, то таке право в разі відсутності правовстановлюючих документів вирішується в судовому порядку.
Будівництво житлового будинку розпочато спадкодавцем на підставі дозвільних документів, наданих їй у відповідності до вимог законодавства, а тому права забудовника після смерті останнього є предметом спадкування і у разі їх заперечення підлягають встановленню за рішенням суду.
За умови наявності акта відведення земельної ділянки під забудову, дозволів на забудову, якщо зведений згідно проекту обєкт нерухомості не було введено в експлуатацію, таке будівництво не може визнаватися самочинним, а є незавершеним.
При розгляді справ про спадкування питання про частку у спільній сумісній власності подружжя вирішується із врахуванням офіційного тлумачення ч. 1 ст. 61 СК, наданого у Рішенні Конституційного Суду України у справі № 17-рп/2012 від 19.09.2012 р.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, судам необхідно враховувати правила ч. 2 ст. 3 СК про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності ЦК (п. 21 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7).
Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом як спадкоємців першої черги на підставі ст. 1261 ЦК України.
Проте, черговість одержання права на спадкування може бути змінена шляхом договору між спадкоємцями, які прийняли спадщину (ч. 1 ст. 1259 ЦК), або на підставі рішення суду (ч. 2 ст. 1259 ЦК України).
Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред'явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом.
Підставами для задоволення такого позову є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження, - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1 - 3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення позову необхідна наявність всіх п'яти вищезазначених обставин.
За таких обставин суд вважає наявними підстави зміни черговості одержання права на спадкування після смерті ОСОБА_8 та надання позивачу, спадкоємиці четвертої черги, право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги в рівних частинах до майна померлого.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону «Про власність», який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
За змістом п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду від 22.12.1995 р. № 29 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов'язані зі спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону «Про власність», ст. 22 КпШС), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладений між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. ст. 17, 18, п. 2 ст. 17 Закону «Про власність»), тощо.
Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'я (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у праці, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.
Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною із сторін.
Тільки в разі встановлення цих фактів положення ч. 1 ст. 17 Закону «Про власність» вважаються правильно застосованими.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 р. № 6-135цс13 та від 18.09.2013 р. № 6-66цс 13.
Зі змісту п. п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Крім того, пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
Згідно ст.74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл.8 цього Кодексу.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом ) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Відповідно до правового висновку, що міститься в Постанові Верховного Суду України від 08.06.2016 року по справі № 6-2253цс15, «проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім"ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо Інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти».
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Вирішення питання про обсяг спільно нажитого майна, що належить до спільної сумісної власності і підлягає поділу між подружжям, у зв'язку з тим, що майно було придбано під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, залежить від вирішення питання про встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Таким чином, розглянувши справу в межах визначених предмету спору, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 80, 81, 141, 263, 265 ЦПК України,суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 3-тя особа: ОСОБА_5 про встановлення факту сумісного проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частину майна в порядку спадкування за законом - задовольнити.
Визнати 3/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 3/8 (1/2 частка від 3/4 ) житлового будинку
АДРЕСА_1 у порядку розподілу спільної сумісної власності подружжя.
Встановити факт о спільного сумісного проживання однією сім*єю як подружжя з ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з вересня 1991 року.
Змінити черговість спадкування, допустити ОСОБА_1 до успадкування 3/8 часток будинку та визнати за ОСОБА_1 право власності на 3/32 часток житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом за підстав ст. 1261 ЦК України як спадкоємиці першої черги спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Майстренко О.М.