Справа № 643/297/20
Провадження № 2/643/1839/20
18.12.2020
Московський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді: Новіченко Н.В.,
за участю секретаря судового засідання: Бабельник І.В.,
представника позивача: ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_3
про стягнення 549 230, 00 грн.,
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Московського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_3 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 483 672, 00 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що 24.05.2016 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, оформлений розпискою, за умовами якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 20 000, 00 доларів США, а відповідач зобов'язався повернути отримані кошти позивачу за його першою вимогою. 21.11.2019 року позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою про повернення коштів, проте відповідачем означена вимога задоволена не була, грошові кошти позивачу не повернуті, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 22 000, 00 доларів США, що складає 483 672, 00 грн. за офіційним курсом НБУ станом на день пред'явлення вимоги. У зв'язку з цим, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 13.02.2020 (суддя ОСОБА_4) відкрито провадження у справі № 643/297/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.04.2020 року.
01.04.2020 року, враховуючи клопотання позивача про відкладення розгляду справи, розгляд справи було відкладено на 23.06.2020 року.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 23.06.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 12.08.2020 року.
Розпорядженням Керівника апарату Московського районного суду м. Харкова № 01-08/297 від 11.08.2020 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи № 643/297/20 (провадження № 2/643/1839/20), у зв'язку із звільненням судді ОСОБА_4 внаслідок подання заяви про відставку.
Після проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями на підставі п. 2.3.49 та п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, цивільну справу № 643/297/20 (провадження № 2/643/1839/20) передано на розгляд судді Новіченко Н.В.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 12.08.2020 суддею Новіченко Н.В. прийнято справу № 643/297/20 до свого провадження, вирішено повторно провести підготовче провадження, підготовче засідання призначено на 12.08.2020 року.
12.08.2020 року підготовче засідання відкладено на 25.08.2020 року у зв'язку з неявкою відповідача.
25.08.2020 року підготовче засідання відкладено на 09.09.2020 року внаслідок неявки відповідача.
03.09.2020 року позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 549 230, 00 грн. (20 000, 00 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 30.08.2020 року).
У підготовчому засіданні 09.09.2020 року судом прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим справа розглядається в редакції означеної заяви, відповідно має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.
Протокольною ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 09.09.2020 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів відповідно до частини 3 статті 189 Цивільного процесуального кодексу України, встановлено строк для подання заяв по суті справи з урахуванням заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог, підготовче засідання відкладено на 29.09.2020 року.
Протокольною ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 29.09.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.10.2020 року.
20.10.2020 року судове засідання не відбулось у зв'язку з перебування судді Новіченко Н.В. на лікарняному.
Після виходу судді Новіченко Н.В. з лікарняного судове засідання призначено на 17.11.2020 року.
17.11.2020 року розгляд справи відкладено на 08.12.2020 року у зв'язку з неявкою відповідача.
08.12.2020 року розгляд справи відкладено на 18.12.2020 року у зв'язку з неявкою учасників справи.
У судовому засіданні 18.12.2020 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх. Крім того, представник позивача подав заяву про те, що не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, правом на подання відзиву на позов в порядку статті 191 Цивільного процесуального кодексу України не скористався.
Статтею 223 Цивільного процесуального кодексу України визначені наслідки неявки учасника справі у судове засідання.
Зокрема, згідно з частиною 3 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.
Відповідно до частини 2 статті 191 Цивільного процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
При цьому, відповідно до частини 4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи, суд розглядає справу за відсутності відповідача та, зі згоди позивача, ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України.
При цьому, судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 18.12.2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Відповідно до наявної в матеріалах справи розписки від 24.05.2016, ОСОБА_3 взяв у позику грошові кошти в сумі 20 000, 00 доларів США, у ОСОБА_2 , та зобов'язується повернути їх за першою вимогою.
21.11.2019 року позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою про повернення грошових коштів, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, фіскальним чеком та поштовою накладною від 21.11.2019 з трек-номером 6105243338440.
Проте, в порушення взятих на себе зобов'язань відповідач грошові кошти не повернув, внаслідок чого за ним виникла заборгованість перед позивачем в сумі 20 000, 00 доларів США, яка за офіційним курсом НБУ станом на день подання заяви про збільшення розміру позовних вимог складає 549 230, 00 грн.
У зв'язку із цим позивач вирішив звернутися до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
В силу приписів статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Частинами 1, 2, 4 статті 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Положеннями статті 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з приписами статті 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Тлумачення статей 1046 та 1047 Цивільного кодексу України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Аналіз частини другої статті 1047 Цивільного кодексу України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».
Судом встановлено, що 24.05.2016 року відповідач склав розписку про отримання у позику грошових коштів в сумі 22 000 доларів США, оригінал якої знаходився у позивача, долучений до матеріалів справи та досліджений судом.
Надана позивачем розписка містить, зокрема, дату її складання, місце її складання, отримання грошових коштів в конкретно визначеній сумі та зобов'язання щодо їх повернення, дані про особу позикодавця.
На розписці відсутні будь - які ознаки, які б давали підстави для висновку що її намагалися яким-небудь чином знищити, як помилкову чи таку, що містить неточності (вона не є пом'ятою, розірваною, не містить викреслень тощо).
Дослідивши спірну боргову розписку, оцінивши її зміст, установивши, що оригінал розписки знаходиться в позивача, а доказів неправомірного володіння ним розпискою відповідач суду не надав, суд дійшов висновку про те, що між сторонами існують правовідносини, що виникли з договору позики.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 Цивільного кодексу України).
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Судом встановлено, що 21.11.2019 року позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою про повернення грошових коштів, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, фіскальним чеком та поштовою накладною від 21.11.2019 з трек-номером 6105243338440.
Положеннями статті 545 Цивільного кодексу України передбачено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов'язання у відповідача виникло перед позивачем та не виконане.
Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Також суд зазначає, що у частині першій статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Статтею 524 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
В силу приписів статті 533 Цивільного кодексу що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з частиною 2 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до частини 1 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Положеннями частин 1 та 3 статті 83 Цивільного процесуального кодексу України унормовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина 4 статті 83 Цивільного процесуального кодексу України).
Разом з цим відповідач не скористався правом на подання відзиву на позов впродовж встановленого строку. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження того, що відповідач був позбавлений можливості у порядку частини 4 статті 83 Цивільного процесуального кодексу України письмово та завчасно повідомити суд про неможливість подання у встановлений законом строк доказів та об'єктивних причини, з яких такі докази не могли бути подані у зазначений судом строк.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина 7 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України).
При цьому, за приписами частини 4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідач не спростував надані позивачем письмові докази на підтвердження доводів позовної заяви та не довів факт виконання грошових зобов'язань за розписками.
Встановивши, що правовідносини сторін випливають з договору позики, позичальник свої зобов'язання не виконав, в зазначені строки гроші не повернув, суд дійшов висновку, що виникла заборгованість за договором позики підлягає стягненню в судовому порядку.
За таких обставин, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.
Відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 7, 8, 12, 13, 141, 206, 247, 258-259, 268 ЦПК України, суд -
1 Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення 549 230, 00 грн. задовольнити повністю.
2. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість в сумі 549 230 (п'ятсот сорок дев'ять тисяч двісті тридцять) грн. 00 коп., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 5 492 (п'ять тисяч чотириста дев'яносто дві) грн. 30 коп.
3. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
4. Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Московський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
5. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
6. Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
7. Відповідач: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
Повне рішення складено 18.01.2021 року.
Суддя Н.В. Новіченко