1Справа № 335/10467/20 3/335/118/2021
06 січня 2021 року м. Запоріжжя
Суддя Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя Геєць Ю.В., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, які надійшли з Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Азербайджану, який не працює, мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
02.12.2020 року о 04-40 год. в м. Запоріжжя, Вознесенівський район, бул. Центральний, 1Б, водій ОСОБА_1 , керував транспортним засобом „ЗАЗ Sens”, державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп'яніння, а саме розширені зіниці очей, що не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук, млява мова. Від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння у медичному закладі у лікаря нарколога відмовився у присутності двох свідків, чим порушив п. 2.5 ПДР України. Від керування транспортним засобом відсторонений шляхом паркування транспортного засобу без порушень ПДР, про повторність попереджений.
Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 130 КУпАП.
Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином рекомендованим листом із повідомленням, причини неявки суду не повідомив. За таких обставин, та враховуючи, що участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності при розгляді даної справи відповідно до вимог статті 268 КУпАП не є обов'язковою, суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності на підставі наявних у справі доказів.
Частиною 2 ст. 268 КУпАП визначено, що участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП не є обов'язковою.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Дослідивши матеріали справи та надані докази суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП).
Відповідно до ст. 2 КУпАП, законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України. Закони України про адміністративні правопорушення до включення їх у встановленому порядку до цього Кодексу застосовуються безпосередньо.
Частина 2 ст. 251 КУпАП встановлює, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Пункт 1.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР України), передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Відповідно до вимог п. 2.9 «а» ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Так, п. 2.5 ПДР України зобов'язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до ст. 130 ч. 3 КУпАП, передбачена відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, яка двічі протягом року піддавалась адміністративному стягненню за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до п. 2 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» (далі за змістом - Інструкція), огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Огляд на стан сп'яніння проводиться:
поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі - спеціальні технічні засоби);
лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).
Поліцейським протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 024333 від 02.12.2020 року, складений саме за відмову водія ОСОБА_1 від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння в установленому законом порядку.
Відмова водія ОСОБА_1 від проходження огляду, крім протоколу про адміністративне правопорушення, також підтверджується:
- письмовими поясненнями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які були свідками відмови водія від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння у медичному закладі;
- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 02.12.2020 року;
- відомостями адмінпрактики, згідно до якої ОСОБА_1 неодноразово притягався до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП;
- відеозаписом правопорушення, з якого вбачається, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом та відмовився від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння в присутності двох свідків.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Так, у п. 52 рішення ЄСПЛ від 05.02.2008 року «Романаускас проти Литви» судом констатовано, що національний суд повинен переконатися, що провадження в цілому, зокрема спосіб отримання доказів, було справедливим.
Відповідно до п. 2 розділу ІІ Інструкції 2, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання, які долучаються до протоколу.
ОСОБА_1 не скористався своїм правом щодо надання пояснення по суті правопорушення, про що зазначено у протоколі.
Поліцейським протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 складений в установленому законом порядку, відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, розділам ІІ, ІХ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Матеріали справи не містять доказів того, що до ОСОБА_1 зі сторони працівника поліції або свідків було необ'єктивне ставлення. Ніяких доказів про порушення законодавства працівниками поліції (висновок службового розслідування, оскарження дій, рішення суду, тощо) ОСОБА_1 суду не надав.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Дослідженими доказами, які містяться в матеріалах справи встановлено, що ОСОБА_1 , керуючи автомобілем, розуміючи суспільну небезпеку та протиправність свого діяння, відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку з метою уникнення адміністративної відповідальності.
В рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди.
Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року), Європейський Суд вказав, що при призначенні покарання для того, щоб втручання (вилучення спеціального права) вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий надмірний тягар для особи.
Також, як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.
Суд, враховуючи характер скоєного правопорушення, особу ОСОБА_1 , на якого вже неодноразово протягом року було накладено адміністративне стягнення за аналогічні правопорушення, що вказує на його не бажання стати на шлях виправлення, вважає, необхідним та достатнім для попередження вчинення нових правопорушень призначити покарання у вигляді штрафу в розмірі 40800 грн., без оплатного вилучення транспортного засобу, так як згідно вимог ст. 28 КУпАП оплатне вилучення предмету як стягнення може застосовуватися лише до власника предметів.
З матеріалів протоколу про адміністративне правопорушення ДПР18 № 024333 від 02.12.2020 року транспортний засіб „ЗАЗ Sеns”, державний номерний знак НОМЕР_2 , належить ОСОБА_4 , таким чином ОСОБА_5 не є власником транспортного засобу, тому у суду відсутні правові підстави для його оплатного вилучення.
Оцінивши наведені докази, суд визнає вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення доведеною, в його діях вбачається склад правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до ст.40-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення, особою, на яку накладено таке стягнення сплачується судовий збір, розмір і порядок сплати якого встановлюється законом.
Згідно п. 5 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, ставка судового збору складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня становить 2270 гривні, тобто, розмір судового збору складає 454 грн. 00 коп.
Керуючись ст.ст. 221, 280, 283-284 КУпАП, -
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накласти на нього стягнення у виді штрафу у розмірі 40800 (сорок тисяч вісімсот) гривень,з позбавлення права керування транспортними засобами строком на 10 років, без оплатного вилучення транспортного засобу.
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 454 грн. 00 коп.
Постанова може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя Геєць Ю.В.