Дата документу 14.01.2021
Справа № 937/1311/20
2/937/214/21
14 січня 2021 року м. Мелітополь
Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі головуючого - судді Ковальової Ю.В., секретар судового засідання - Левандовська О.М.,
розглянувши у відкритому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи: ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,
Позивач звернулася до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просить поділити майно, набуте нею за час шлюбу з відповідачем, а саме - будинок АДРЕСА_1 , визнавши за нею та відповідачем право власності по Ѕ частині. Також просить стягнути з відповідача на її користь судові витрати.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 17 листопада 1990 року вона уклала шлюб з ОСОБА_2 17.01.2019 рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області шлюб було розірвано. Рішення набрало законної сили 19.02.2019 року. За період перебування у шлюбі ними за спільні кошти було придбано будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу, виданим Українською товарною біржею від 06.11.1997 та реєстраційним посвідченням БТІ від 06.11.1997. Сімейні відносини не склалися та вони стали мешкати окремо. Угоди про добровільний поділ майна вони на даний час не досягли, що стало приводом для звернення до суду.
Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду від 03.03.2020 року відкрито провадження у справі і призначено судове засідання на 07.04.2020 року на 09 годину 00 хвилин.
07.04.2020 року слухання справи було відкладено для витребування документів на 29.04.2020 року на 10 годину 00 хвилин.
29.04.2020 року слухання справи було відкладено для витребування документів на 13.05.2020 року на 14 годину 30 хвилин.
13.05.2020 року слухання справи було відкладено у зв'язку із розглядом суддею Ковальовою Ю.В. кримінального провадження №937/8878/19 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 Кк України, на 06.08.2020 року на 09 годину 00 хвилин.
06.08.2020 року слухання справи було відкладено для витребування документів на 25.08.2020 року на 14 годину 45 хвилин.
25.08.2020 року слухання справи було відкладено у зв'язку з неявкою сторін на 08.09.2020 року на 13 годину 45 хвилин.
08.09.2020 року слухання справи було відкладено у зв'язку з залученням до участі у справі третьої особи ОСОБА_3 на 16.10.2020 року на 14 годину 40 хвилин.
16.10.2020 року слухання справи було відкладено у зв'язку з перебуванням головуючої судді Ковальової Ю.В. у відпустці на 24.11.2020 року на 11 годину 45 хвилин.
24.11.2020 року слухання справи було відкладено у зв'язку з неявкою сторін на 17.12.2020 року на 08 годину 30 хвилин.
17.12.2020 року слухання справи було відкладено для витребування документів на 14.01.2021 року на 14 годину 00 хвилин.
У судове засідання сторони не з'явилися.
Від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ільєнка Івана Григоровича надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності. Позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять їх задовольнити, просять стягнути з відповідача половину понесених судових витрат .
Відповідач ОСОБА_2 до судового засідання не з'явився, 14.01.2021 року від нього на адресу суду надійшла заява про проведення слухання справи за його відсутності. З позовними вимогами ознайомлений та визнає позов у повному обсязі. Судові витрати визнає у розмірі 50%.
Третя особа ОСОБА_3 до судового засідання не з'явився з невідомої причини, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином шляхом направлення судової повістки за його зареєстрованим місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд, повно і всебічно з'ясувавши обставини цієї справи, дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, дійшов наступного висновку.
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як передбачено ч. 1ст. 13 ЦПК України,суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. ч. 1, 5, 6ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ч. 1ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
В судовому засіданні встановлено, що 17 листопада 1990 року сторони зареєстрували шлюб, що підтверджується відміткою в паспорті громадянина України ОСОБА_1 , копія якого наявна в матеріалах справи /а.с. 5-зворотна сторінка/.
06 листопада 1997 року ОСОБА_2 , проживаючий в АДРЕСА_1 придбав об'єкт нерухомості - житловий будинок з господарчими будовами, який знаходиться в АДРЕСА_3 ; будинок зі шлакоблоку житловою площею 27,9 м2, позначений в плані літерою А1, господарчі будови: сарай Б1, вбиральня у, огорожа І, що підтверджується копією договору купівлі-продажу Української товарної біржі, реєстраційний № 004713 /а.с. 7/.
Згідно зі ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" N 9 від 06.11.2009 року встановлено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2004 року) Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Враховуючи, що вказаний вище договір був укладений до 01.01.2004, дані цивільні правовідносини регламентуються нормами ЦК УРСР в редакції 1963 року, який діяв на час укладення договору.
Відповідно до ст. 153 ЦК Української РСР 1963 року, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 ЦК УРСР, нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
Згідно ст. 15 Закону України «Про товарні біржі» № 1957 XII від 10 грудня 1991 року в редакції, яка діяла на час укладання договору купівлі-продажу в 1998 році, угоди, зареєстровані на біржі, не підлягали нотаріальному посвідченню. Угода вважалась укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Таким чином, станом на час придбання будинку, право власності наступало не з моменту підписання Договору купівлі-продажу сторонами, а з моменту його реєстрації у відповідних компетентних органах.
Відповідно до реєстраційного посвідчення, виданого 06 листопада 1997 року начальником бюро технічної інвентаризації, домоволодіння АДРЕСА_3 зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 06.11.1997 року №004713 і записане в реєстрову книгу за №5690 /а.с.8/.
Згідно із ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Частиною третьою статті третьої Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
З огляду на вищевикладене, у зв'язку з тим, що правочин підлягав державній реєстрації і така реєстрація була проведена, суд знаходить договір купівлі-продажу будинку за адресою: АДРЕСА_3 , укладений Українською товарною біржею 06.11.1997 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , реєстраційний № 004713 дійсним та приймає його до уваги.
Як вбачається з відповіді начальника КП «Мелітоплльське міжміське бюро технічної інвентаризації» Мелітопольської міської ради Запорізької області №771 від 15.04.2020 року, станом на 01.01.2013 року право власності на житловий будинок АДРЕСА_3 зареєстровано за ОСОБА_5 /а.с.59/.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 26.05.2020 року №210253388, житловий будинок АДРЕСА_3 належить ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності /а.с.64/
Згідно з повідомленням Семенівської сільської ради №04 від 19.01.1989 року в с. Семенівка було перейменовано вулиці: АДРЕСА_4 на АДРЕСА_4 /а.с.86/.
Як вбачається з рішення Семенівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області №210 від 16.12.2004 року, яке міститься в матеріалах інвентарної справи КП «Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації» і було надіслано на ухвалу суду на будинок АДРЕСА_1 , було присвоєно адресу житловим будинкам, розташованим на території Семенівської сільської ради, житловим будинкам по АДРЕСА_4 :
-стара адреса: ОСОБА_6 - АДРЕСА_5; нова адреса: ОСОБА_6 - АДРЕСА_3;
-стара адреса: ОСОБА_2 - АДРЕСА_3; нова адреса: ОСОБА_2 - АДРЕСА_1 /а.с.155/.
Згідно технічного паспорта на житловий будинок індивідуального житлового фонду, будинок за адресою АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 /а.с.9-11/.
Отже, як вбачається з наведених документів, будинок АДРЕСА_3 , який придбано ОСОБА_2 06 листопада 1997 року перейменовано на будинок АДРЕСА_1 .
17 січня 2019 року рішенням Мелітопольського міськрайонногно суду Запорізької області шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано /а.с.12/.
Враховуючи те, що правовідносини з приводу придбання будинку виникли до 2004 року, до набрання чинності Сімейним кодексом України 01 січня 2004 року, до них застосовуються положення Кодексу про шлюб та сім'ю.
Таким чином, на час купівлі спірного будинку діяв КпШС України та Закон України «Про власність», який був чинним до 20.06.2007 року.
Відповідно до ст. 16 ЗУ «Про власність», майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і КпШС України.
Згідно зі ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю України в редакції, яка діяла на момент придбання спірної квартири, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Положення даних норм КпШС України кореспондуються з положеннями ст.60 СК України.
У відповідності до ст. 24 КпШС України особистим (роздільним) майном подружжя, визнавалось майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування і тому є власністю кожного з них.
Таким чином, діючим на момент купівлі спірного будинку сімейним законодавством і законодавством про власність України було передбачено, що майно, яке нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю і при цьому кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження майном.
Виключенням із вказаного правила було лише те, якщо майно набуте одним із подружжя, яке перебувало у шлюбі, шляхом отримання майна в дар, або в порядку спадкування.
Діючим на час купівлі спірного будинку законодавством не було передбачено права особистої приватної власності дружини, чоловіка на майно, набуте нею/ним за час шлюбу,але за кошти, які належали їй/йому особисто.
Ст.128, ч.3 ст.240 ЦК УРСР 1963 року, який був чинним до 1 січня 2004 року, тобто на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що право власності в набувача майна за договором виникало з моменту передачі речі,якщо інше не передбачено законом або договором.
Таким чином, у відповідності із Сімейним Кодексом України та згідно із Кодексом про шлюб та сім'ю діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними.
З викладеного вбачається, що спірний будинок був придбаний за спільні грошові кошти сторін, під час перебування їх у шлюбі, а тому належить кожному із них на праві спільної сумісної власності в рівних частках.
Ст. 70 ч. 1 СК України є аналогічною за своїм змістом ст. 28 ч. 1 КпШС України: у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружина та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Належні, допустимі докази того, що між сторонами у цій справі існує будь-який шлюбний договір чи будь-яка домовленість відносно спірного майна відсутні.
Статтею 29 КпШС України визначено порядок поділу майна подружжя.
Вищевказані положення закону кореспондуються зі статтею 60, частиною першою статті 70, частинами першою та другою статті 71 СК України.
Як роз'яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Проаналізувавши зазначені норми чинного законодавства, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що будинок АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя (сторін по справі), оскільки придбаний в період шлюбу за спільні кошти подружжя.
Таким чином, як позивачу так і відповідачу відповідно до вищевказаних норм законодавства належить право власності на 1/2 частину вказаного будинку.
Отже, враховуючи, що житловий будинок АДРЕСА_1 набутий сторонами за час шлюбу, він є об'єктом спільної сумісної власності подружжя сторін, у зв'язку з чим суд приходить висновку про його поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні.
Стосовно розподілу судових витрат, враховуючи вимоги п.1 ч. 2 ст. 141, ч. 1 ст. 142 ЦПК України, заяви сторін по справі, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача у зв'язку із задоволенням позовних вимог судового збору в розмірі 420,40 грн., інша половина судових витрат в розмірі 420,40 грн. має бути повернута позивачу з державного бюджету у зв'язку з визнанням позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 81, 89, 141, 247, 263-265, 274-279 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі тертої особи: ОСОБА_3 , про поділ спільного майна подружжя - задовольнити повністю.
Поділити майно, набуте під час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме: будинок АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1 .
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50% судових витрат понесених у зв'язку зі сплатою судового збору в розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок.
Повернути з Державного бюджету України ОСОБА_1 50% від сплаченої суми судового збору, що становить грошову суму у розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області шляхом подачі в 30-денний строк апеляційної скарги.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 .
Третя особа: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , останнє відоме місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
СУДДЯ: Ю.В. Ковальова