308/11481/20
15.01.2021 м. Ужгород
Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Фазикош О.В., розглянувши матеріали справи за протоколом серії ВАБ №000088 від 27.10.2020, які надійшли від Ужгородського відділу поліції ГУНП в Закарпатській області про притягнення до адміністративної відповідальності громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце роботи: водій, «Лупак», мешканця: АДРЕСА_1 , за ознаками вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП,
З протоколу серії ВАБ №000088 від 27.10.2020 вбачається, що ОСОБА_1 15.10.2020 в АДРЕСА_1 використовуючи мережу Інтернет , через мережу «Фейсбук», у групі «Чорний список жителів м. Ужгород», виклав допис про те що його колишня цивільна дружина ОСОБА_2 є викрадачем чужих речей, додавши фото. Дії ОСОБА_1 працівником поліції, який складав протокол, кваліфіковано за ч. 1ст. 173-2 КУпАП.
У судові засідання, призначені неодноразово, гр. ОСОБА_1 не з'явився, про час і місце розгляду справи належним чином повідомлений, обставини, які б свідчили про поважність причин його неявки суду невідомі. З огляду на те, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, будучи обізнаним про складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення, не вжив заходів для явки до суду, не подав письмових заперечень проти протоколу, тому суддя вважає, що наведена поведінка учасника процесу є такою, що направлена на затягування розгляду справи, з метою спливу строку притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченого статтею 38 КУпАП.
Європейський Суд з прав людини у рішенні «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 наголосив, що «сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження». Крім того, враховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці ЄСПЛ, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суддя вважає за необхідне провести розгляд справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, оскільки безпідставне умисне затягування справи нівелює завдання Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ст.245КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є своєчасне, повне, всебічне з'ясування обставин по справі.
Згідно вимог ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Дослідивши матеріали справи, приходжу до наступного висновку.
Частина 1 ст. 173-2 КУпАП передбачає відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Цей Закон визначає психологічне насильство як форму домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи. Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, встановлені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». У цьому Законі визначені такі поняття як «кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі» та «особа, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала особа), - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі». Закон передбачає, що одна з осіб кривдник займає активну позицію та вчиняє домашнє насильство щодо постраждалої особи, яка є жертвою цього насильства. Тобто, чітко визначені ролі кривдника та постраждалого. Разом з тим Закон не передбачає, що постраждала особа може одночасно бути кривдником особи, що вчинила домашнє насильство щодо постраждалого.
Статтею 3 Закону передбачено, що предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають у процесі запобігання та протидії домашньому насильству. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: 1) подружжя; 2) колишнє подружжя; 3) наречені; 4) мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); 5) особи, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; 6) особи, які мають спільну дитину (дітей); 7) батьки (мати, батько) і дитина (діти); 8) дід (баба) та онук (онука); 9) прадід (прабаба) та правнук (правнучка); 10) вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка); 11) рідні брати і сестри; 12) інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука); 13) діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими; 14) опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням; 15) прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім'ї патронатного вихователя. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, за умови спільного проживання, а також на суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
Стамбульська конвенція визначає домашнє насильство як всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім'ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні.
З урахуванням того, що згідно Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Також Конституція декларує право кожного на повагу до його гідності, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Об'єктивна сторона ст. 173-2 КУпАП полягає в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого. Психологічне насильство в сім'ї насильство, пов'язане з дією одного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров'ю. Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.
При цьому, психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Згідно письмових пояснень ОСОБА_2 від 16 жовтня 2020 року остання происла прийняти міри відносно ОСОБА_1 , який в мережу Інтернет, через мережу «Фейсбук», у групі «Чорний список жителів м. Ужгород», виклав допис про те що нібито вона краде його речі додавши фото. Пояснюючи, що ОСОБА_1 постійно її переслідує,, про що неодноразово зверталась в поліцію із заявами.
Згідно письмових пояснень ОСОБА_3 від 19 жовтня 2020 року останній просить прийняти міри відносно ОСОБА_1 , який протягом тривалого часу постійно чинить на його дружину психологічний тиск.
Згідно письмових пояснень ОСОБА_1 від 27 жовтня 2020 року останній пояснив, що 15.10.2020 року у мережі інтернет через «Фейсбук», у групі «Чорний список жителів м. Ужгород», виклав допис про те що ОСОБА_2 , його колишня цивільна дружина ввикрадає мобільні телефони, кошти, банківські картки. Написав це оскільки ОСОБА_2 дійсно це вчиняла і він написав заяву до поліції.
Згідно довідки про результати проведення перевірки по зверненню ОСОБА_2 , яке зареєстроване в ІТС ІПНП Ужгородського ВП №24282 від 16.10.2020 року за вих..№24282/109/25/1-2020 було проведено перевірку за фактом відповідного звернення. Проведено опитування ОСОБА_3 , ОСОБА_1 .. В ході розгляду матеріалів моніторинг електронних систем Національної поліції України не підтвердив наявності кримінальних проваджень щодо крадіжок відносно гр.. ОСОБА_1 з боку заявниці, тому в даному дописі вбачаються ознаки насилля в сімї психологічного типу. Фототаблиця допису в мережі «Фейсбук», додано до матеріалів. У зверненні присутні ознаки адміністративного правопорушення передбаченого ст. 173-2 КУпАП.
Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення 15.10.2020 за вищевикладених обставин, повністю стверджена зібраними та дослідженими у справі письмовими доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАБ №000088 від 27.10.2020, письмовими поясненнями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , довідкою про результати проведення перевірки по зверненню ОСОБА_2 , яке зареєстроване в ІТС ІПНП Ужгородського ВП №24282 від 16.10.2020 року за вих..№24282/109/25/1-2020, рапортом працівника поліції від 27.10.2020, фото таблицею допису в мережі «Фейсбук».
Таким чином, своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 173-2 КпАП України - вчинення насильства в сімї, тобто умисне вчинення дій психологічного характеру відносно своєї колишньої цивільної дружину ОСОБА_2 використовуючи мережу Інтернет , через мережу «Фейсбук», у групі «Чорний список жителів м. Ужгород», виклавши допис про те що його колишня цивільна дружина ОСОБА_2 є викрадачем чужих речей, додавши фото, якими навмисно спричинено емоційну невпевненість , її нездатність захистити себе, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному здоров'ю потерпілій.
Наведені вище обставини у своїй сукупності вказують на те, що в ході провадження у цій справі доведено наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст.173-2 КУпАП.
Зазначені в протоколі обставини, є підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-2 КУпАП, оскільки його вина у вчиненні адміністративного правопорушення доведена доказами, наявними у матеріалах справи.
Відповідно до ст.33 КУпАП, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення, зокрема враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Обставини, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, відповідно до ст.35 КУпАП суддею не встановлено.
До обставини, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, відповідно до ст.34 КУпАП, суддя визнає вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП вперше.
Призначаючи стягнення, суддя враховує характер вчиненого діяння, особу, яка притягається до адміністративної відповідальності вперше, ступінь його вини, майновий стан (працює), відношення до проступку, а також враховуючи суспільну небезпечність вчиненого правопорушення, вважає доцільним призначити стягнення у виді штрафу. Вказане стягнення буде належним чином відповідати характеру даного адміністративного правопорушення та запобігатиме вчиненню нових правопорушень.
Таке, визначене судом покарання є необхідним і достатнім для запобігання вчиненню нових аналогічних правопорушень як самим ОСОБА_1 , так і іншими особами.
Згідно із ст. 40-1 КУпАП, у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення, особою, на яку накладено таке стягнення, сплачується судовий збір, розмір і порядок сплати якого встановлюється законом.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про судовий збір", розмір судового збору, у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.
Керуючись ст.ст. 33, 40-1, 221, 283, ч.1 п.1 ст. 284 КУпАП, п.5 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», на підставі ч.1 ст. 173-2 КУпАП, суддя
Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та застосувати до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 170 (сто сімдесят) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 , 420,40 грн. судового збору на користь Державної судової адміністрації України.
Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня її винесення до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду О.В.Фазикош