Справа № 308/9657/20
19 січня 2021 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючого судді Хамник М.М.,
секретаря судового засідання Івашко Я.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Ужгородська міська рада, про визнання особи такою, що втратила право на проживання в житловому будинку,-
ОСОБА_1 , звернулась до Ужгородського міськрайонного суду з вищезазначеною позовною заявою, у якій просить суд визнати ОСОБА_2 , відповідачку, такою, що втратила право користування житловим приміщенням будинком за адресою: АДРЕСА_1 .
Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що вона є власником вказаного будинку. Відповідачка зареєстрована у будинку, однак, не проживає в ньому з 2018 року, про точне місце її фактичного проживання позивачці не відомо. Стверджує, що відповідачка створює перешкоди у користування житлом та порушує її права як власника, оскільки через те, що відповідачка прописана в будинку їй не вдалося отримати субсидію на оплату комунальних послуг.
Ухвалою суду від 30.10.2020 вказана позовна заява прийнята до розгляду та призначено по справі судове засідання в порядку, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
У судове засідання 03.12.2020 та 19.01.2021 позивачка не з'явилася, просила про розгляд справи за її відсутності, не заперечував проти ухвалення заочного рішення у справі в разі неявки відповідача.
Відповідачка у судове засідання не з'явилася повторно, про дату, час і місце судового засідання повідомлялася належним чином, причини неявки суду не повідомила, відзив на позовну заяву та заяву про розгляд справи за її відсутності не подала. Зокрема, у зв'язку з тим, що фактичне місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи відповідачки невідоме, оскільки вона не проживає за місцем реєстрації, остання в порядку ч.11 ст.128 ЦПК України викликалася до суду також через оголошення на офіційному веб-сайті Ужгородського міськрайонного суду порталу судової влади України.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, Ужгородська міська рада, явку свого уповноваженого представника у судове засідання не забезпечила, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялась належним чином.
За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. При цьому відповідно до частини четвертої названої статті Кодексу у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
З огляду на це та враховуючи одночасне існування умов, перелічених у частині першій статті 280 ЦПК України, визнавши достатніми наявні в справі матеріали для встановлення прав і взаємовідносин сторін, суд за згодою позивачки, наданою нею у письмовій заяві про розгляд справи без її участі, вважає за можливе розглянути справу за відсутності належно повідомленої про судове засідання відповідачки у порядку заочного провадження з дотриманням встановлених законом вимог і постановити заочне рішення.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо за положеннями ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступного висновку.
Судом установлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.01.2001, виданого державним нотаріусом В.А.Осташ, ОСОБА_1 успадкувала житловий будинок з надвірними будовами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , що належав померлому чоловіку ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на домоволодіння, виданого Ужгородським житлово-експлуатаційним об'єднанням 01.12.1988 року та зареєстрованим в Ужгородському міському інвентарбюро за №5483.
У вказаному будинку як член сім'ї власника зареєстрована ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - відповідачка по справі, про що свідчить відповідний запис у будинковій книзі (а.с.6) та довідка виконкому Ужгородської міської ради від 18.08.2020 №3529/18-21 (а.с.9), яка згідно показів свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (письмове опитування а.с. 10), не проживає у ньому з червня 2018 року, добровільно з реєстрації за вказаною адресою не знялася.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено перелік речових прав, похідних від права власності: право користування (сервітут); інші речові права відповідно до закону.
Тобто під речовим правом розуміється такий правовий режим речі, який підпорядковує цю річ безпосередньому пануванню особи.
Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
У частині першій статті 402 ЦК України вказано, шо сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Стаття 405 ЦК України визначає, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Статтею 406 ЦК України урегульовано питання припинення сервітуту.
Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
За поясненнями позивача, викладеними у позовній заяві, та пояснень свідків, письмове опитування яких міститься в матеріалах справи, відповідачка ОСОБА_7 з червня 2018 року не проживає у будинку, який належить позивачці.
Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною першою статті 317 ЦК України встановлено, що власнику належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається своїм майном.
Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні.
Положеннями статей 379, 382 ЦК України об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира.
Права власника житлового будинку (квартири) визначені у статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише за підстав, передбачених законом.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК України).
Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстав, передбачених законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Отже підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення його прав і об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.
Відповідно до ст.ст.401, 402 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Підстави припинення сервітуту визначені також у ст.406 ЦК України. Ними, зокрема являються: поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; відмова від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; сплив строку, на який було встановлено сервітут; припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.
Частиною 2 ст. 406 ЦК України передбачено припинення сервітуту на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п.34,39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла.
Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71,72,116,156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК).
Окрім цього, згідно ст. 7 Закону України № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Таким чином, як випливає з вказаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про виселення; 4) визнання особи безвісно відсутньою; 5) оголошення фізичної особи померлою.
Враховуючи викладене, задоволення позову власника про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, і є належним способом усунення перешкод у користуванні власністю, а рішення суду - підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання.
Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім'ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України.
Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві.
У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю. Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження №14-181цс18). У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі№ 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц(провадження № 6-13113цс16), від 09 жовтня 2019 року у справі№ 695/2427/16-ц, (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Суд також враховує вимоги позивачки про визнання припиненим права відповідачки користування спірним будинком на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вважає, що припинення права користування відповідачкою спірним житлом відповідає такій пропорційності, з огляду на те, що відповідачка понад два роки не проживає з позивачкою у будинку, не підтримує родинні стосунки, які були підставою для її вселення в будинок.
Разом із тим, встановивши, що права позивачки порушені у контексті статті 8 Конвенції, необхідно зазначити, що порушено і її права, як власниці житлового приміщення, гарантовані статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, і такий перелік не є вичерпним.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Також перераховані конкретні способи захисту цивільних прав та інтересів.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (стаття 4 ЦПК України).
Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша, третя статті 12 ЦПК України).
Таким чином, судом установлено, що інтереси позивачки, як власника житла та користувача цим житлом, перевищують інтереси відповідачки як члена сім'ї у якого припинилися правові підстави користування чужим майном.
Дана правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року по справі № 447/455/17 провадження № 14-64цс20.
Зважаючи на вказані норми закону, позивачка, як власник, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування спірним будинком в обраний нею спосіб - шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Натомість відповідачкою не подано суду жодних доказів, які би свідчили, що вона вимушено залишила спірне житло, тобто, нею не доведено, що існували обставини, які унеможливили її проживання за вищевказаною адресою з поважних причин та про бажання залишитися проживати у цьому житлі.
За таких обставин позовні вимоги позивачки про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, підлягають до задоволення.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідачки на користь позивачки підлягає стягненню сплачений останньою судовий збір у сумі 840,80грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1-4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 258, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Ужгородська міська рада, про визнання особи такою, що втратила право на проживання в житловому будинку, - задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 840(вісімсот сорок гривень) 80коп.
Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст. ст.284-285 ЦПК України.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Закарпатського апеляційного суду до або через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання у встановленому законом поряду за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання у встановленому законом поряду за адресою: АДРЕСА_1 , інші дані - не відомі.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Ужгородська міська рада, код ЄДРПОУ 33868924, адреса: м.Ужгород, пл.Поштова, 3.
Повне рішення складено 19 січня 2021 року.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду
Закарпатської області М.М.Хамник