Виноградівський районний суд Закарпатської області
___________________________________________________________________________________________________ Справа № 299/3987/20
(заочне)
13.01.2021 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Кашуба А.В., при секретарі Чернянчук К.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Виноградів цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
20.11.2020 року АТ КБ Приватбанк звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг 19.04.2012 року підписав заяву б/н, згідно якої отримав можливість користуватися кредитними коштами у межах встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Підписуючи заяву, відповідач підтвердив свою згоду на те, що згадана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг. Відповідач ознайомлений із Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується підписом відповідача у анкеті-заяві. Банк стверджує, що даний договір є договором приєднання. Позивач зобов'язання за договором виконав, надав відповідачу кошти у межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості. У зв'язку із цим станом на 30.09.2020 року утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 11937,75 грн, в тому числі: заборгованість за простроченим тілом кредиту -5323,87 грн, заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст..625 ЦК України у розмірі - 1913,40 грн; нарахована пеня - 4700,48 грн.
Ухвалою судді від 03.12.2020 року відкрито провадження у цивільній справі за вказаним позовом. Вирішено розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження.
Учасники справи, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи, не з'явилися в судове засідання.
Позивач клопотав про судовий розгляд справи без участі представника позивача.
Відповідач про причини неявки суд не повідомив. Клопотань про відкладення судового розгляду справи не подавав. Відзиву до суду не надходило. Враховуючи наведене, суд, керуючись ст.280 ЦПК України, вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів, оскільки представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи.
Вивчивши доводи позову, дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, суд вирішив наступне.
Суд встановив, що ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг та 19.04.2012 року, ініціювавши заповнення, надав свої персональні дані та підписав Анкету-заяву «про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку», на підставі якої отримав можливість користування кредитними грошовими коштами у вигляді кредитного ліміту на картковому рахунку (а.с.15).
Дані обставини підтверджуються копією Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, підписаною позичальником ОСОБА_1 (а.с.15), Випискою з картки (а.с.51-57), довідкою ПАТ КБ ПриватБанк про факт отримання позичальником платіжної картки на підставі кредитного договору б/н без зазначення дати укладення угоди (а.с.14).
Згідно із розрахунком у позовній заяві, до стягнення в судовому порядку позивачем заявлено заборгованість відповідача за кредитним договором, що станом на 30.09.2020 року становить 11937,75 грн, в тому числі: заборгованість за простроченим тілом кредиту -5323,87 грн, заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст..625 ЦК України у розмірі - 1913,40 грн; нарахована пеня - 4700,48 грн.
Відповідно до ч.ч.1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договору приєднання були розроблені банком, вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві позичальника від 19.04.2012 року процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в користування позичальник), стягнути відсотки, нараховані на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України у розмірі, визначеному Умовами та правилами в редакції від 01.03.2019 року (86,4% для картки «Універсальна», 84,0% для картки «Універсальна голд»).
При цьому, на обґрунтування вимоги про стягнення відсотків, нарахованих на підставі ст..625 ЦК України, у позовній заяві не зазначено розміру відсотків, що застосовувався при їх нарахуванні на прострочене грошове зобов'язання, та не зазначено періодів нарахування.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цим Витягом з Тарифів та Витягом з Умов була ознайомлений відповідач і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, щодо сплати процентів на прострочений кредит на підставі ст..625 ЦК України, розмір яких може в односторонньому порядку бути значно збільшено, та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), саме у зазначеному у розрахунках заборгованості розмірі.
Крім того, роздруківка із сайту позивача, а також зміст Умов та правил надання банківських послуг, що розміщені на офіційному веб-сайті банку у будь-яких редакціях, - належним доказом бути не може, оскільки зміст цих документів повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Достовірність цих доказів викликає у суду обґрунтований сумнів.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20.11.2020 року), тобто кредитор міг розмістити на веб-сайті, а також додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про розмір відсотків за користування кредитними коштами, розмір процентів на підставі ст..625 ЦК України та умови зміни їх розміру, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, відповідно до ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Суд вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (далі-Умови), які містяться в матеріалах даної справи - не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 19.04.2012 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також розмір процентів на підставі ст..625 ЦК України та умови зміни їх розміру, відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Таким чином, суд дійшов висновку, що задоволення вимог позову в частині стягнення із відповідача неустойки у виді пені та процентів на прострочену заборгованість на підставі ст.625 ЦК України, нарахованих у розмірі 86,4% річних, встановленому в односторонньому порядку починаючи із 01.03.2019 Умовами та правилами надання банківських послуг, - виключається через недоведеність обставин, що мають юридичне значення, належними та достовірними доказами. Із поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму процентів річних на підставі ст..625 ЦК України; для здійснення розрахунку у позовній заяві не наведено необхідних відомостей, що перешкоджає здійсненню розрахунку трьох процентів річних на підставі ст..625 ЦК України.
До таких же правових висновків дійшла Велика Палата ВС у аналогічному спорі у справі № 342/180/17 про отримання кредиту шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку.
До таких висновків суд вищої інстанції дійшов з тих міркувань, що пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити своє право бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту, та умовами і правилами надання банківських послуг, оскільки умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Така позиція не суперечить принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, що констатовано Конституційним судом України у рішенні КСУ у справі №1-12/2013 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» , у якій КСУ зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин і свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в повному обсязі не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Таким чином, суд встановив наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з відповідача суми заборгованості за тілом кредиту.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, з врахуванням вищенаведеного, розглядаючи спір у межах заявлених вимог та на підставі поданих доказів, суд вважає, що позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, слід частково задовольнити - в межах стягнення із відповідача документально підтвердженої суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5323,87 грн. Таке рішення у даному конкретному спорі суд прийняв, будучи обмеженим принципом диспозитивності цивільного судочинства.
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, слід стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору, що сплачено у його мінімальному розмірі, - 2102 грн.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позов АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства комерційного банку Приватбанк (49094, м.Дніпро, вул..Набережна Перемоги, буд.50, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитною угодою від 19.04.2012 року у розмірі 5323,87 (п'ять тисяч триста двадцять три гривні 87 коп).
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати в розмірі 2102 (дві тисячі сто дві гривні).
У задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня вручення копії рішення суду.
ГоловуючийА. В. Кашуба