Провадження №2/235/302/21
Справа №235/7926/20
18 січня 2021 року Красноармійський міськрайонний суд Донецької області
у складі: головуючої - судді Величко О.В.,
при секретарі Безкоровайної Є.О.
за участю представника позивача ОСОБА_1
за участю представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Покровську цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: Центр надання адміністративних послуг Покровської міської ради Донецької області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
Позивачка ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 третя особа: Центр надання адміністративних послуг Покровської міської ради Донецької області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. В обґрунтування своїх позовних вимог вказала, що вона є власником житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 17.03.2009 року, зареєстрованого в реєстрі № 1326 приватним нотаріусом Димитровського міського нотаріального округу Донецької області Богатовим С.Г. В зазначеному спірному будинку значяться зареєстрованими колишня дружина її сина, відповідачка по справі ОСОБА_4 з 02.10.2013 року по теперішній час; ОСОБА_5 з 23.12.2009 року по теперішній час. Відповідачка по справі перебувала у зареєстрованому шлюбі з її сином ОСОБА_6 з 27.09.2013 року по 04.08.2020 рік. Оскільки з лютого 2020 року відповідачка не мешкає у зазначеному будинку, вона є такою, що втратила право ним користуватися. Позивачка просить захистити право власності ОСОБА_3 на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , стягнути на її користь понесені судові витрати.
В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, наполягала на їх задоволенні.
Відповідачка в судове засідання не з'явилась, просила справу слухати без її участі ( а.с. 48), правом подання відзиву на позовну заяву, передбаченого ст. 178 ЦПК України, не скористалась.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні. Пояснив, що не сплинув строк, передбачений ст. 405 ЦК України, протягом якого колишній член сім'ї має право проживати у спірному житлі. Окрім того, з боку колишнього чоловіка відповідачці чиняться перешкоди у користуванні житлом, зокрема були змінена замки. У спірному житловому будинку знаходяться речі, які є об'єктом спільної сумісної власності. Доказів на підтвердження зазначених обставин ними не надано, оскільки предметом спору є визнання особи такою, що втратила право користуванням житловим приміщенням, а не поділ майна подружжя і не вселення до житла.
Представник третьої особи ЦНАП м. Покровськ в судове засідання не з'явився, просив справу слухати без участі представника ( а. с. 63).
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи і перевіривши їх доказами, приходить до наступного.
Судом встановлено, що згідно договору купівлі продажу від 17.03.2009 року позивачка по справі ОСОБА_3 є власником житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ( а. с. 9-11).
Згідно довідки ЦНАП м. Покровська від 20.08.2020 за № 08-08/13005 ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ; в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 значяться зареєстровані ОСОБА_5 з 23.12.2009 року по теперішній час та ОСОБА_4 з 02.10.2013 року по теперішній час ( а. с. 17).
Згідно довідки за № 6224 від 10.11.2020 р. ОСОБА_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 02.10.2013 року по теперішній час; з лютого 2020 року по теперішній час не проживає ( а. с. 17).
Як вбачається з матералів справи, відповідачка по справі перебувала у шлюбі з ОСОБА_6 з 27.09.2013 року. Рішенням Красноармійського міськрайонного суду від 04.08.2020 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 розірвано ( а. с. 25).
Отже, як встановлено в судовому засіданні, зі згоди позивачки в спірному житловому будинку поселились її син ОСОБА_6 з дружиною ОСОБА_4 з 02.10.2013 року. Після розірвання шлюбу відповідачка з реєстрації не знялась, проте з лютого 2020 року проживає в іншому місці за адресою: АДРЕСА_3 .
Посилаючись на те, що відповідачка відмовляється добровільно виселитись із належного їй житлового будинку та знятись із реєстрації, чим порушує її право як власника будинку володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, просила усунути перешкоди в користуванні зазначеним житловим будинком з підстав, передбачених статтями 317, 319, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шляхом визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Окрім того, позивачка посилається на таку правову норму як на ст. 405 ЦК України.
У даному випадку спір виник між власником житлового будинку, яка не є його користувачем ( проживає за іншою адресою), та користувачем цього будинку з приводу користування вказаним житлом після припинення шлюбу з членом сім'ї власника будинку- сином позивачки.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Відповідно до статті 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
За положеннями статті 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. При цьому припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
У статті 162 ЖК УРСР вказано, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім'ї.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
Також у своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16), від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору.
Звертаючись до суду з вказаними позовними вимогами, позивачка зазначає на припинення відповідачкою користування належним їй на праві власності житловим будинком у зв'язку з припиненням сімейних відносин з її сином, при цьому, посилаючись на ст. 405 ЦК України, зазначає, що відповідачка проживає за іншою адресою.
За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Як встановлено судом, позивачка є власником спірного житлового будинку, у якому не проживає, оскільки зареєстрована та постійно проживає в іншому житлі; її син перебував у шлюбі з відповідачкою, у зв'язку із чим остання була вселена до належного позивачці спірного житлового будинку, яка як власник цього майна надала право відповідачці користуватись ним.
Частиною першою статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Згідно ч. 1 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
За положеннями ст. 406 ЦК України сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
До істотних обставин можна було б віднести : систематичне руйнування чи псування колишніми ленами сім'ї власника належного останньому житлового приміщення або використання житла не за призначенням або використання житла не за призначенням; систематичне порушення колишніми членами сім'ї власника житлового приміщення правил співжиття та етичних норм, що робить неможливим для власника проживання з ними у одній квартирі чи в одному будинку; невиконання колишніми членами сім'ї угоди про плату за користування жилим приміщенням в будинку; необхідність для власника у використанні належного йому жилого приміщення в будинку для проживання членів його сім'ї за умови неможливості спільного проживання з колишніми членами сім'ї.
Враховуючи наведене, якщо колишній член сім'ї власника житлового приміщення зареєстрований та проживає у цьому житловому приміщенні і внаслідок певних обставин створює власнику перешкод у здійсненні права власності, права власника можуть бути поновлені шляхом задоволення його позовних вимог про припинення права на користування будинком на підставі ст. 406 ЦК України ( за наявності обставин, які мають істотне значення).
Отже, у разі доведеності фактів, які можуть бути прийняті у якості підстав для припинення сервітуту, перешкоди власнику у користуванні належному йому будинком унаслідок неможливості спільного проживання із колишнім членом сім'ї власника можуть бути усунуті шляхом припинення для колишнього члена сім'ї власника права користування будинком ( припинення сервітуту).
Аналогічні правові позиції наведені в постановах ВСУ від 15.05.2017 року в справі № 6-2931 цс16, в постанові ВСУ від 13.10.2020 року в справі № 447/455/17
Отже, у вищезазначених постановах ВСУ право проживання колишнього члена сім'ї розглядається як сервітут, який припиняється судом за позовом власника житлового приміщення при наявності обставин, як мають істотне значення.
За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім'ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.
Разом із тим, відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Таким чином, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім'ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України.
Представником відповідача дійсно не надано доказів на підтвердження наявності в спірному житловому будинку майна, яке, за його думкою, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Але зазначена обставина не позбавляє відповідачку користуватися спірним житлом або ставити питання про усунення перешкод у його користуванні, оскільки строк, встановлений ч. 2 ст. 405 ( на право користування членами сім'ї власника житла ) не сплинув.
У рамках даної справи вимог про припинення сервітуту з підстав, визначених ст. 406 ЦК України, і, як наслідок, припинення для відповідачки права користування спірним житловим будинком, позивачкою не заявлено.
Більш того, суд приймає до уваги той факт, що позивачка в спірному житловому будинку не проживає, в будинку проживає син позивачки, колишній чоловік відповідачки - ОСОБА_6 , відповідачка вимушена знімати житло за іншою адресою, з нею залишився проживати її малолітній син , онук позивачки, а тому заявлення вимог на підставі ст. 391, 405 ЦК України до спливу строку, встановленого ст. 405 ЦК України , є передчасним. Окрім того, враховуючи вищезазначені обставини, задоволення вимог позивачки призведе на даному етапі до порушення розумного балансу інтересів сторін та порушення прав відповідачки як колишнього члена сім'ї власника житлового будинку.
Враховуючи вищезазначені норми права, обставини справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 317,319,405 ЦК України, ст. ст. 3,5,12,13,18, 258,260,265,268, 273 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: Центр надання адміністративних послуг Покровської міської ради Донецької області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2
Третя особа: Центр надання адміністративних послуг м. Покровськ, м. Покровськ, Донецької області, вул.Європейська,53а
Повний текст рішення виготовлено 18.01.2021 року.
Суддя: