Справа № 373/1280/20
Номер провадження 2/373/86/21
(Заочне рішення)
14 січня 2021 року Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області
в складі:
головуючого судді Залеської А.О.
за участі секретаря Руденко О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на свою користь борг за договором позики відповідно до боргової розписки від 24.11.2017 в розмірі 1540 доларів США та суму боргу відповідно до боргової розписки від 27.12.2017 в розмірі 10100 доларів США та 660 Євро. Також просить стягнути з відповідача понесені ним судові витрати у виді судового збору в розмірі 3502,00 грн.
Посилається на те, що 24.11.2017 відповідач ОСОБА_2 позичив у нього кошти в сумі 1540 доларів США строком на один місяць. 27.12.2017 відповідач знову позичив у позивача кошти в сумі 10100 доларів США та 660 Євро, які зобов'язувався повернути до 10.01.2018, власноручно підписавши розписку про отримання грошей в позику. Після спливу строків позики позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням повернути позичені кошти. Спочатку відповідач просив трохи зачекати, посилаючись на спільних знайомих та поясненнями, що він скоро матиме гарний заробіток і борг поверне. В подальшому він перестав відповідати на телефонні дзвінки, а потім заблокував свій номер телефону та змінив місце проживання Кошти на час звернення до суду позивачу так і не повернуто.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав, просив його задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечує. На підтвердження невиконаного грошового зобов'язання відповідача надав оригінали боргових розписок
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, відзиву на позов не надав, про суть справи, місце та час судового засідання повідомлений належним чином: поштовою кореспонденцією за адресою реєстрації та шляхом розміщення оголошення на офіційному вебсайті судової влади України.
У відповідності до положень ст. 280 ЦПК України суд за згодою позивача ухвалив проводити заочний розгляд справи.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
24 листопада 2017 року відповідач ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 гроші в позику в сумі 1540 доларів США зі строком повернення через один місяць, про що склав боргову розписку.
Також 27 грудня 2017 року відповідач ОСОБА_2 повторно взяв у ОСОБА_1 грошову позику та надав йому боргову розписку на суму 10100 доларів США та 660 Євро зі строком повернення до 10 січня 2018 року (а.с.7,8).
Отже, між сторонами склалися договірні відносини за умовами договору позики, які регулюються нормами Цивільного кодексу України в частині позики (§1.Позика Глави 71), а також регулюються загальними положеннями про договір та зобов'язання.
За правилами ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до абз.1 ч.1, ч.3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
В силу ст.509 ЦК України, Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За правилами ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Вирішуючи спір, суд враховує наявність у позивача ОСОБА_1 оригіналів боргових розписок, зміст яких вказує на отримання відповідачем ОСОБА_2 грошових коштів в позику під особисте зобов'язання повернути їх у визначений строк. А також на те, що взяті на себе зобов'язання відповідач не виконав, а тому розписки залишились у позикодавця ОСОБА_1 .
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладання, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
В розумінні положень ст.ст. 184, 190, 192, 193 ЦК України іноземна валюта входить до переліку майна, визначена індивідуальними ознаками та властивостями, які відносять її категорії грошових коштів.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і порядку, встановлених законом.
Законодавством України визначені загальні принципи валютного регулювання, повноваження банків, та інших фінансових установ України, права та обов'язки цих суб'єктів валютних відносин, відповідальність за порушення валютного законодавства.
Аналіз законодавства свідчить, що в Україні відсутня заборона на укладання цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання її як засобу платежу або як застави. При цьому, фізична особа не є суб'єктом валютного регулювання в Україні.
Отже, передача фізичною особою власних грошових коштів в іноземній валюті іншій особі, створює між ними цивільно-правові відносини щодо такого виду майна та не є валютною операцією.
З огляду на це, а також приписи ст. 1046, ст. 1049 ЦК України, суд дійшов висновку, що передані однією фізичною особою в розпорядження іншої особи грошові кошти, як специфічний вид майна особи, підлягають поверненню у тому самому виді (у тій самій валюті), у такому ж розмірі та у строки визначені у договорі позики, що і буде належним виконанням грошового зобов'язання позичальником.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 в справі № 14-134цс18 зроблено аналогічний правовий висновок та підсумовано, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачено законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів в іноземній валюті, яка отримана у позику.
За правилом частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень частини першої та третьої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Отже, аргументи позивача щодо наявності у відповідача простроченого грошового зобов'язання за договором позики, оформленого борговою розпискою від 24.11.2017, в розмірі 1540,00 доларів США та за договором позики, оформленого борговою розпискою від 27.12.2017, в розмірі 10100,00 доларів США та 660 Євро є переконливими, оскільки позивач надав суду оригінали боргових розписок від 24.11.2017 та від 27.12.2017. А тому ці суми повинні бути повернуті позикодавцю у тому ж самому виді валюти, які позичальник отримав в позику.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат у справі, суд виходить з наступного.
Позивачем за подання позову сплачено 3502,00 грн судового збору, що становить 1% ціни позову, яка визначена на час подання позову правильно, у гривневому еквіваленті суми стягнення - 350172,64 грн.
Отже, судовий збір, сплачений позивачем відповідає ставкам встановленим в ЗУ «Про судовий збір» та в силу положень ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76- 81, 263-265, 268, 280-284, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики, оформленого борговою розпискою від 24.11.2017, в розмірі 1540,00 (одна тисяча п'ятсот сорок) доларів США та за договором позики, оформленого борговою розпискою від 27.12.2017, в розмірі 10100,00 (десять тисяч сто) доларів США та 660 (шістсот шістдесят) Євро.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 3502 грн (три тисячі п'ятсот дві гривні) 00 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано позивачем до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду, а відповідачем - з дати постановлення ухвали про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу ХIIІ «Перехідні положення» ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований та проживає: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований: АДРЕСА_2 ; останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_2 .
Повний текст рішення складено 19.01.2021
Суддя А.О. Залеська