Постанова
Іменем України
12 січня 2021 року
м. Київ
справа № 333/7663/16-ц
провадження № 61-21028св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
представник відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 13 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Бондаря М. С., Бєлки В. Ю., Полякова О. З.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 про стягнення боргу.
На обгрунтування позовних вимог зазначала, що у період з 24 березня по
24 серпня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були укладені договори позики на загальну суму 23 000 доларів США. Передача грошових коштів відповідачеві підтверджується власноручно написаними ОСОБА_2 розписками, зокрема від 24 березня 2006 року на суму 13 000 доларів США,
від 17 травня 2006 року - 3 000 доларів США, від 24 червня 2006 року -
1 000 доларів США, від 24 липня 2006 року - 1 000 доларів США, від 24 серпня 2006 року - 5 000 доларів США.
17 травня 2006 року між нею та ОСОБА_4 укладений договір поруки, за умовами якого вона поручилася перед кредитором за виконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань, що виникли з договорів позики, укладених 24 березня
2006 року та 17 травня 2006 року, термін дії - 17 травня 2016 року. Також,
24 серпня 2006 року між нею та ОСОБА_4 укладений договір поруки, за умовами якого вона поручилася перед кредитором за виконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань, що виникли з договорів позики, укладених 24 червня
2006 року, 24 липня 2006 року та 24 серпня 2006 року, термін дії - 24 серпня 2016 року.
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 зобов'язань за договорами позики, вона змушена була сплатила ОСОБА_4 24 250 доларів США в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за договорами позики, про що 18 серпня 2014 року ОСОБА_4 склав відповідну розписку.
Посилаючись на те, що на підставі статті 556 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) 18 серпня 2014 року до неї перейшло право вимоги за зазначеними зобов'язаннями, а направлена 31 серпня 2015 року відповідачу вимога про погашення заборгованості залишена без задоволення, позивач, із урахуванням уточнених позовних вимог, просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь 24 250 доларів США, що еквівалентно 625 650,00 грн.
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 червня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано безпідставністю заявлених позовних вимог. Пред'явленням вимоги до поручителя відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України є позовна заява. Строк основного зобов'язання за договорами позики не встановлений, ОСОБА_4 до 17 травня 2007 року та
24 серпня 2007 року не пред'явив позову до поручителя, а тому відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука є припиненою. З огляду на те, що погашення заборгованості ОСОБА_2 за договорами позики відбулося поза строком дії договорів поруки (18 серпня 2014 року - понад вісім років), суд вважав відсутніми підстави для задоволення позову ОСОБА_1 .
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 13 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договорами позики у розмірі 625 650,00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що неправильними є посилання суду першої інстанції про припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, як на підставу відмови в задоволенні позову, оскільки сутність поруки як способу забезпечення виконання зобов'язання полягає у тому, що третя особа (поручитель) зобов'язується перед кредитором іншої особи нести відповідальність у разі невиконання останньою її обов'язку перед кредитором, а отже, якщо поручитель виконав зобов'язання, забезпечене порукою у повному обсязі, до нього переходять усі права кредитора, та можливість звернення до суду з відповідним позовом на підставі статті 556 ЦК України, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є обгрунтованими.
Узагальнені доводи касаційної скарги та позицій інших учасників справи
У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скаргапредставника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , у якій він просив скасувати рішення Апеляційного суду Запорізької області від 13 жовтня 2016 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що ОСОБА_2 не була належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи судом апеляційної інстанції, оскільки з 2006 року постійно проживає в Ізраїлі, у зв'язку з чим судом порушено принцип змагальності сторін. Вирішуючи спір, апеляційний суд неповно з'ясував фактичні обставини справи, не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, зокрема, на думку ОСОБА_2 , договори поруки є сфальсифікованими, а наявні у матеріалах справи ксерокопії розписок від її імені, написані не її почерком, однак заявити клопотання про призначення відповідної судової експертизи вона була позбавлена можливості. Апеляційний суд не звернув увагу на те, що строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора та суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються, а тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у зв'язку з припиненням поруки, що також узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом України у постановах від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14 та від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1451цс16.
У березні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 23 квітня 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що у період з 24 березня по
24 серпня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були укладені договори позики на загальну суму 23 000 доларів США. Передача грошових коштів
ОСОБА_2 підтверджується власноручно написаними нею розписками, зокрема від 24 березня 2006 року на суму 13 000 доларів США, від 17 травня 2006 року - 3 000 доларів США, від 24 червня 2006 року - 1 000 доларів США, від 24 липня 2006 року - 1 000 доларів США, від 24 серпня 2006 року -
5 000 доларів США.
17 травня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладений договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов'язань ОСОБА_2 , що виникли з договорів позики, укладення яких підтверджено розписками від 24 березня 2016 року та від 17 травня 2006 року. Термін поруки до 17 травня 2016 року (пункт 4.2 договору).
24 серпня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладений договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов'язань ОСОБА_2 , що виникли з договорів позики, укладення яких підтверджено розписками від 24 червня 2006 року,
від 24 липня 2006 року та від 24 серпня 2006 року. Термін поруки до 24 серпня 2016 року (пункт 4.2 договору).
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 зобов'язань за договорами позики, 18 серпня 2014 року ОСОБА_1 сплатила ОСОБА_4
24 250 доларів США в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за договорами позики, про що того ж дня була складена розписка про отримання ОСОБА_4 коштів.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.
Частиною першою статті 158 ЦПК України 2004 року передбачено, що розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.
Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик (частина перша статті 74 ЦПК України 2004 року).
Частиною п'ятою статті 74 ЦПК України 2004 року визначено, що судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.
За змістом пункту 1 частини першої статті 169 ЦПК України 2004 року, суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 цього Кодексу, у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких немає відомостей, що їм вручені судові повістки.
Відповідно до статті 305 ЦПК України 2004 року апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 129 Конституції України, статті 6 Конвенції, порушенням права на справедливий суд та вимог статей 74-76, 169 ЦПК України 2004 року.
У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» і від 03 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.
Відповідно до повідомлення адресно-довідкового бюро Державної міграційної служби України в Запорізькій області на момент розгляду справи ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою:
АДРЕСА_1 , однак, вся судова кореспонденція, яка була адресована
ОСОБА_2 за зареєстрованим місцем її проживання, поверталася з відміткою «за закінченням терміну зберігання», що також не може вважатися належним повідомленням відповідача про розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції на зазначені вимоги законодавства уваги не звернув, розглянув справу за відсутності ОСОБА_2 , щодо якої відсутні відомості про належне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, причини неявки відповідача у судове засідання не з'ясував, а тому не можна погодитися з висновками апеляційного суду про те, що ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, а її неявка у судові засідання до суду апеляційної інстанції є ухиленням від отримання судових повідомлень та затягуванням розгляду справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обгрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Аналізуючи наведене, Верховний суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність підстав для обов'язкового скасування рішення апеляційного суду, оскільки апеляційний суд розглянув справу за відсутності відповідача, яка не була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, а тому оскаржуване рішення апеляційного суду підлягає обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Обгрунтованість інших доводів касаційної скарги не підлягають перевірці з огляду на встановлене касаційним судом порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 13 жовтня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. І. Усик
І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак