18 січня 2021 року
м. Київ
справа № 240/12176/19
адміністративне провадження № К/9901/36751/20
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Яковенка М. М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 липня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року у справі № 240/12176/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У грудні 2019 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області, в якому, з урахуванням уточненого адміністративного позову, просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області та Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області:
№ 0164772-5113-0625 від 20 травня 2019 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2018 рік у розмірі 14579,27 грн;
№ 0239764-5113-0625 від 28 серпня 2019 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2018 рік у розмірі 13603,84 грн.
№ 0107685-5113-0608 від 20 травня 2019 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2018 рік у розмірі 4132,53.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 08 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року, у задоволені позову відмовлено.
31 грудня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 липня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року у справі № 240/12176/19, у якій скаржник просить скасувати судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити.
Суд звертає увагу на те, що предметом розгляду цієї справи є три податкові повідомлення-рішення, якими визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2018 рік по різним об'єктам нерухомого майна.
Підставою касаційного оскарження заявник касаційної скарги визначає пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема за приписами пункту першого, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
У касаційній скарзі скаржник в якості підстави касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми права, а саме: пункті 12.3-12.5 статті 12 Податкового кодексу Українм, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 25 березня 2019 року у справі № 823/225/16, від 28 серпня 2019 року у справі № 820/11122/15, від 26 травня 2020 року у справі № 815/4967/15, від 18 вересня 2020 року у справі № 809/4209/15, без зазначення застосування яких саме норм права у цих постановах не враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі у розрізі кожного податкового повідомлення-рішення та у чому полягає подібність правовідносин (наявність ознак відмінних від інших) в зазначених справах.
Разом із тим, скаржник не обґрунтовує у чому саме полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Більш того, є неприйнятним посилання заявника касаційної скарги на постанови Верховного Суду від 25 березня 2019 року у справі № 823/225/16, від 28 серпня 2019 року у справі № 820/11122/15, від 26 травня 2020 року у справі № 815/4967/15, від 18 вересня 2020 року у справі № 809/4209/15, оскільки аналіз оскаржуваних судових рішень та вказаних постанов Верховного Суду свідчить про відсутність подібних (тотожних) правовідносин з огляду на те, правовідносини у справах № 823/225/16, № 820/11122/15, № 815/4967/15, № 809/4209/15 виникли у 2014 році, тоді як у цій справі у 2018 році.
Одночасно, як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначивши норму права у подібних правовідносинах, які суди застосували не так, висновок щодо застосування якої, на думку скаржника, відсутній у постанові (постановах) Верховного Суду, не обґрунтував обставини стосовно кожного податкового повідомлення-рішення, які є предметом розгляду у цій справі.
При цьому, скаржник конкретно не визначає висновку щодо правильного застосування якої норми права, яка б врегульовувала конкретний спір, ще не сформульовано Верховним Судом.
Суд звертає увагу, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення у ній норми права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на цій підставі скаржник повинен обґрунтувати у чому саме полягає неправильне застосування відповідної норми матеріального права судами (частина третя статті 351, абзац 1 частини четвертої статті 328 КАС України).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на відповіді норми (норму) права стосовно якої відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування цієї норми права у подібних правовідносинах. Скаржник повинен навести аргументи в обґрунтування своєї позиції щодо кожного податкового повідомлення-рішення.
Підставою касаційного оскарження скаржник визначає ще й пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили зібрані у справі докази
Разом з тим, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
При цьому, варто зазначити, що скаржник посилаючись на вказану підставу, зовсім не зазначає підстави для скасування судових рішень - пункт 1 і 2 частини другої статті 353 КАС України, які є обов'язковими.
Враховуючи те, що скаржником не наведено належного обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, про що зазначено вище, ця умова не може бути перевірена.
Натомість, обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень зводиться до викладення обставин справи, цитування норм Податкового кодексу України без зазначення, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Посилання касатора на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені пунктами 1, 2, 3, 4 частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає поверненню як така, що не містить підстави касаційного оскарження рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 липня 2020 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року у справі № 240/12176/19.
Суд зазначає, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Суд визнає недоведене відповідачем посилання на наявність підстав для скасування судових рішень відповідно до пункту 1 частини третьої статті 353 КАС України.
Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом (судами) при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 липня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року у справі № 240/12176/19 - повернути скаржнику.
Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. М. Яковенко