19 січня 2021 року
м. Київ
справа №805/2218/13-а
касаційне провадження №К/9901/27555/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Гончарової І.А., Хохуляка В.В.,
розглянув у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні без виклику сторін касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗДРАВНИЦЯ ПЛЮС» (далі у тексті - Товариство) на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.07.2013 (головуючий суддя - Яковенко М.М., судді - Ханова Р.Ф., Гайдар А.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗДРАВНИЦЯ ПЛЮС» до Іллічівського відділення Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби (далі у тексті - Інспекція), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (далі у тексті - третя особа, ТОВ «ПУМБ») про скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗДРАВНИЦЯ ПЛЮС» звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення № 0005971501 від 15.11.2012 про сплату штрафних (фінансових) санкцій на суму 62 472, 20 грн за порушення граничного терміну сплати суми грошового зобов'язання з податку на прибуток.
Обґрунтовуючи позов, позивач зазначав, що у Товариства виникло податкове зобов'язання з податку на прибуток згідно з податковою декларацією за І півріччя 2012 року, яку було надано до відповідачеві 09.08.2012. Відповідно до Податкового кодексу України (далі у тексті - ПК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), позивач зобов'язаний був самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, вказану ним у податковій декларації, до 19.08.2012. Оскільки, останній день строку припадав на вихідний день, то позивачем за системою «КЛІЄНТ - БАНК» о 10 годині 23 хвилині 17.08.2012 були сформовані та передані бюджетні платежі на виконання до третьої особи. Таким чином, платежі були направлені в операційний час. 17.08.2012 статус платежу був «Доставлено в банк», а 18.08.2012 - «Принят в банк». Третьою особою за невідомими позивачу причинами платежі не були проведені, але, на думку позивача, це не підтверджує, що ним невчасно сплачено податкове зобов'язання. Вказане свідчить, що позивачем податкове зобов'язання було виконане у строк, передбачений податковим законодавством. Всупереч даним обставинам, відповідачем за результатами перевірки та на підставі акту було прийнято спірне податкове повідомлення - рішення та застосована штрафна санкція з податку на прибуток у розмірі 62 472, 20 грн, яке позивач вважає протиправним, зважаючи на відсутність у його діях порушення строку зі сплати податку.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 29.05.2013 позов було задоволено.
Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 10.07.2013 апеляційну скаргу Інспекції задовольнив та скасував постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29.05.2013, прийняв нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовив повністю.
Товариство подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.07.2013 та залишити у силі постанову суду першої інстанції від 29.05.2013.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права. Посилаючись на те, що судом апеляційної інстанції безпідставно та незаконно залишено поза увагою усі доводи позивача під час розгляду справи, у яких він зазначав, що дане порушення виникло не з його вини, а з вини недбалих дій третьої особи та зазначає, що дані порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права призвели до прийняття незаконного рішення .
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21.11.2016 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.
Відповідачем заперечення на касаційну скаргу суду не надавались.
У своїх запереченнях на касаційну скаргу представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» зазначає, що позивач вводить в оману суд щодо дати надходження платіжних документів до банківської установи та умисно плутає поняття «формування платіжного документу у системі «КЛІЄНТ - БАНК» із надання платіжного документу для здійснення перерахування коштів від його імені». Так, надання платіжного доручення до банку не 17.08.2012, а 18.08.2012 підтверджується відповідною відміткою банку. Надана позивачем роздруківка із системи клієнт-банк від 17.08.2012 не підтверджує факту надання доручення, а вказує на його формування. Зазначена роздруківка не є розрахунковим документом, тому вважає рішення суду апеляційної інстанції законним та просить відмовити у задоволенні касаційної скарги Товариству, залишивши в силі постанову Донецького апеляційного суду від 10.07.2013.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Ханова Р.Ф.
Верховний Суд ухвалою від 11.01.2021 призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 12.01.2021, який не відбувся у зв'язку із задоволенням заяви судді Ханової Р.Ф. про самовідвід згідно з ухвалою Верховного Суду від 12.01.2021.
Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Гончарова І.А., Хохуляк В.В.
Верховний Суд ухвалою від 18.01.2021 призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 19.01.2021.
Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, виходить з такого.
Суди попередніх інстанцій установили такі обставини.
09.08.2012 Товариство подало до Інспекції податкову декларацію з податку на прибуток № 9047630987 за перше півріччя 2012 року, відповідно до якої самостійно визначило суму податку, що підлягає сплаті у розмірі 624 722, 00 грн.
Інспекцією 30.10.2012 було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт перевірки податкової звітності № 299/15-35127625. Відповідно до висновків акту встановлено порушення позивачем пункту 57.1 статті 57 ПК України, тобто терміну сплати грошового зобов'язання з податку на прибуток.
Так, вказаною перевіркою встановлено, що перераховані позивачем згідно з платіжним дорученням від 17.08.2012 № 640 кошти у сумі 630 000, 00 грн (сплата самостійно визначеного податкового зобов'язання з податку на прибуток від 09.08.2012), були зараховані до бюджету 20.08.2012.
05.11.2012 позивачем направлено заперечення № 301 на акт перевірки податкової звітності від 30.10.2012 № 299/15-35127625, у якому зазначалось, що ним 17.08.2012 за допомогою системи «КЛІЄНТ - БАНК» о 10 годині 23 хвилині (останній робочий день тижня, що передує даті граничного строку сплати) були передані бюджетні платежі на виконання до банку. Платіж було надіслано в операційний час банку та прийнято банком. Банк за невідомими позивачу причинами платежі не провів.
Відповідачем 12.11.2012 було надіслано позивачеві відповідь на заперечення №24502/10/15-013-1, згідно з якою висновки акту від 30.10.2012 Інспекцією залишені без змін.
15.11.2012 Товариство направило скаргу № 306 на акт від 30.10.2012 до Державної податкової інспекції Донецької області, в якій посилається на аналогічні обставини, викладені у позовній заяві та запереченнях від 05.11.2012.
Проте, 15.11.2012 за результатами перевірки та на підставі акту від 30.10.2012 податковим органом було прийнято податкове повідомлення - рішення № 0005971501, яким за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за затримку сплати на 1 календарний день суми грошового зобов'язання у розмірі 624 722, 00 грн Товариство зобов'язали сплатити штраф у розмірі 62 472, 20 грн.
Відповіддю від 07.12.2012 № 19126/10/15-113-3 позивача повідомлено, що платіжне доручення, яке є підтверджуючим документом щодо сплати податку, датовано банком 18.08.2012, а останній термін сплати зобов'язання за перше півріччя 2012 року припадає на 17.08.2012, а тому є усі законні підстави вважати даний платіж простроченим.
Однак, позивачем 20.12.2012 було надіслано скаргу № 331 на акт перевірки від 30.10.2012 до Державної податкової служби України, у якій зазначено про незаконність висновків акту у зв'язку із чим просить скасувати спірне податкове повідомлення - рішення.
Державна податкова служба України 22.01.2013 у своїй відповіді на скаргу № 4/6/15-1417 повідомила, що у зверненні до Державної податкової служби у Донецькій області не оскаржувалось повідомлення - рішення від 15.11.2012 № 005971501, тому визначене у ньому податкове зобов'язання стало узгодженим. Відповідно, позивачем порушено порядок подання скарг контролюючому органу, правові підстави для скасування податкового повідомлення - рішення відсутні, таким чином, за наслідками адміністративного оскарження спірне податкове повідомлення-рішення залишено без змін.
Виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, наданої правової оцінки та, враховуючи судову практику щодо вирішення подібних спірних правовідносин, колегія суддів Верховного Суду вважає, що судом апеляційної інстанції обґрунтовано визначені та застосовані правові норми до спірних правовідносин, зважаючи на наступне.
Так, підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України встановлено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до пункту 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
У відповідності до пункту 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Пунктом 35.2 статті 35 ПК України встановлено, що сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
Згідно з пунктами 1.21 та 1.22 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 № 2346-III (далі у тексті - Закон №2346-III, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):
- операційний день - частина робочого дня банку або іншої установи - учасника платіжної системи, протягом якої приймаються від клієнтів документи на переказ і документи на відкликання та можна, за наявності технічної можливості, здійснити їх обробку, передачу та виконання. Тривалість операційного дня встановлюється банком або іншою установою - учасником платіжної системи самостійно та закріплюється в їх внутрішніх нормативних актах;
- операційний час - частина операційного дня банку або іншої установи - учасника платіжної системи, протягом якої приймаються документи на переказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані цим банком протягом цього ж робочого дня. Тривалість операційного часу встановлюється банком або іншою установою - учасником платіжної системи самостійно та закріплюється в їх внутрішніх нормативних актах.
Відповідно до пункту 8.1 статті 8 Закону 2346-III банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.
Згідно з пунктом 8.2 статті 8 Закону 2346-III, банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку.
Як встановлено судами, відповідно до кутового штампу третьої особи на платіжному дорученні від 17.08.2012 № 640 платіж зі сплати податку на прибуток у сумі 630 000, 00 грн прийнято 18.08.2012, який проведено третьою особою відповідно до визначеного порядку - 20.08.2012. Також, відповідно до наданої третьою особою виписки банку від 20.08.2012 № 92 платіжне доручення № 640 виконане ним 20.08.2012.
Суд вважає, що судом апеляційної інстанції надано належну оцінку доводам позивача щодо дій останнього зі сплати податку з посиланням на роздруківку із системи «Клієнт-банк» від 17.08.2012, що міститься у матеріалах справи, як на підтвердження фактичного перерахування грошових коштів, які визнані судом безпідставними та необґрунтованими.
З огляду на положення ч.1 ст.77 КАС України, беззаперечних доказів, які б спростували доводи відповідача та третьої особи щодо своєчасного подання доручення до банку про сплату боргу з податку на прибуток підприємства позивачем у ході розгляду справи надано не було, окрім власних пояснень та не згоди з доводами третьої особи.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що надана роздруківка із системи «КЛІЄНТ - БАНК», не є розрахунковим документом та свідчить лише про те, що 17.08.2012 позивачем було сформовано електронний платіж у цій системі, проте позивачем не надано жодного доказу своєчасної відправки третій особі.
Крім того, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду звертає увагу на те, що в результаті неналежного виконання своїх обов'язків у договірних відносинах між клієнтом і банком одним із учасників негативні наслідки не повинні наставати для державного бюджету, тобто неперерахування податків з вини банку не може розцінюватись як автоматичне виконання обов'язків платником податків щодо сплати податку перед бюджетом.
Враховуючи положення пункту 2.14 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 N 22, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість доводів третьої особи щодо дати створення позивачем електронного документу на переказ у системі «КЛІЄНТ - БАНК» 17.08.2012 і не є підтвердженням ініціювання переказу зі сплати податку до бюджету і моментом отримання його банком. Позивач може у такій системі створювати необмежену кількість платіжних доручень, будь-якою датою, але відповідно до встановленого порядку датою їх отримання банківською установою є саме дата, зазначена у відмітці «одержано банком», яка проставляється автоматично, фіксується і підтверджується засвідченим підписом працівника банку екземпляром платіжного доручення у паперовому вигляді.
Так, статтею 109 ПК України визначено, що податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.
Статтею 111 ПК України визначені види відповідальності за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. За порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фінансова; адміністративна; кримінальна. Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.
Пунктом 126.1 статті 126 ПК України визначено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу.
Підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України передбачено, що після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня.
Таким чином, у Податковому кодексі України під відповідальністю за несвоєчасну сплату самостійно визначеного податкового зобов'язання розуміється застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.
Відповідно до положень пункту 129.6 статті 129 ПК України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду.
При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
Таким чином, платник звільнений від відповідальності у вигляді штрафу та/або пені за порушення строків або неповний обсяг перерахованого податкового зобов'язання у разі, якщо такі дії/або бездіяльність вчинені обслуговуючим його банком, оскільки вини та/або умислу у невчасній чи не в повному обсязі сплаті податкового зобов'язання у діях платника у цьому випадку немає.
Водночас, відповідно до пункту 113.2 статті 113 ПК України застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), передбачених цією главою, не звільняє платників податків від обов'язку сплатити до бюджету належні суми податків та зборів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, а також від застосування до них інших заходів, передбачених цим Кодексом.
Із положень статті 38 ПК випливає, що належним виконанням податкового зобов'язання є сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань.
Крім того, колегія суддів Верховного Суду вважає за потрібне звернути увагу і на положення статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», відповідно до яких переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. Оскільки наведена норма також свідчить про те, що належним виконанням податкового зобов'язання шляхом ініціювання платником переказу є надходження коштів від платника на відповідний казначейський рахунок.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції під час розгляду справи, саме винні дії позивача спричинили несплату в установлений строк самостійно визначеної суми грошового зобов'язання, а не дії третьої особи, як стверджував позивач, зважаючи на це, відповідачем було правомірно застосовано штрафну санкцію за прострочення оплати за один день.
Відповідно до частин першої-третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення у цій справі відповідає, а доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у адміністративному позові, апеляційній скарзі та, з урахуванням яких, суд апеляційної інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. У ході розгляду справи судом апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі статті 9 КАС України.
Суд касаційної інстанції, з огляду на положення статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права і не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів на іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗДРАВНИЦЯ ПЛЮС» залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.07.2013 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева І.А. Гончарова В.В. Хохуляк