18 січня 2021 року
м. Київ
справа № 460/2609/19
адміністративне провадження № К/9901/31530/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року у справі №460/2609/19 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Дубровицької міської ради Рівненської області про визнання рішення таким, що не набрало чинності (нечинним),
23 листопада 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року у справі №460/2609/19.
Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху. Скаржнику надано десять днів з моменту отримання вказаної ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
24 грудня 2020 року до касаційного суду надійшла уточнена касаційна скарга.
Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Соколов В.М. з 04 до 16 січня 2021 року перебував у відпустці, що підтверджується наказами від 22 грудня 2020 року №218-кв та від 05 січня 2021 року №2-кв, у зв'язку з цим вирішення питання про відкриття касаційного провадження вирішується в перший день після виходу з відпустки.
Так, в уточненій касаційній скарзі Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 посилається на пункти 1, 2 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: не застосовані висновки із постанов Верховного Суду з посиланням на практику ЄСПЛ, які носять загальний характер та відсутні постанови цього суду про відступлення від такого висновку; відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування окремих норм права у подібних правовідносинах; є необхідність відступлення від висновків Верховного Суду викладених в постановах від 26 червня 2018 року у справі №810/4187/17, від 04 вересня 2018 року у справі №820/5457/17, від 27 листопада 2018 року у справі №712/2295/16-а, від 15 вересня 2019 року у справі №825/1496/17 щодо розгляду касаційних скарг на відмову судів перших інстанцій в скасуванні податкових повідомлень-рішень з нарахування податку на нерухоме майно відмінного від земельної ділянки на підставі рішень органів самоврядування прийнятих з недотриманням вимог положення пп.12.3.4 п. 12.3 та статті 12 Податкового кодексу України щодо незастосування за нормою п.4 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» положення пп.12.3.4 п. 12.3 та статті 12 Податкового кодексу України до рішень органів самоврядування з встановлення податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на 2016 рік.
Під час вивчення уточненої касаційної скарги Судом установлено, що вона фактично дублює зміст попередньої касаційної скарги. Так, підставами для касаційного оскарження скаржниця вказує пункти 1, 2 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Однак, на наведене обґрунтування зазначених підстав зводиться до численного цитування норм Податкового кодексу України, викладення обставин даної справи, незгодою позивачки із наданою судами правовою оцінкою встановленим обставинам і дослідженим доказам, цитування рішень першої та апеляційної інстанцій і нормативно правових актів та абстрактним зазначенням, що судами попередніх інстанцій рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Між з тим, посилання скаржниці на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме, незастосування судами попередніх інстанцій правових висновків із постанов Верховного Суду, суд відхиляє, оскільки скаржниця наводить їх в іншому контексті, а правовідносини у наведених справах виникли за інших обставин і не є подібними до правовідносин у цій справі. Крім того, варто зазначити, що недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду. Скаржник повинен зазначити щодо застосування якої норми права в ній викладено висновок, а також обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). 3міст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин i впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їx сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Посилаючись на інші постанови Верховного суду скаржниця так i не зазначає, в чому саме вона вбачає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
У касаційній скарзі позивачка, як на підставу касаційного оскарження рішень, вказує також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Однак касаційна скарга в частині наведених у ній обґрунтувань містить лише детально викладені фактичні обставини справи, підстави непогодження з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій та численні цитування норм законодавства. Однак, касаційна скарга не містить вказівки на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. У касаційній скарзі не зазначено, який саме висновок необхідно сформулювати та на підставі аналізу яких актів законодавства.
Таким чином, перевіркою змісту поданої уточненої касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку, натомість, доводи в уточненій касаційній скарзі наведені безвідносно до висновків судів попередніх інстанцій, які стали підставою для відмови у задоволенні позову. Фактично скаржниця просить переоцінити докази та фактичні обставини справи, які встановлені судами.
З огляду на викладене, вимоги ухвали Верховного Суду від 08 грудня 2020 року не виконано, уточнена касаційна скарга не містить належно вмотивованих підстав для касаційного оскарження, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Ураховуючи те, що станом на день постановлення цієї ухвали інших документів на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 08 грудня 2020 року не надійшло, касаційну скаргу слід повернути особі, яка її подала.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України, до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно з пунктом першим частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Відповідно до частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.
Керуючись статтями 169, 248, 330, 332 КАС України Суд,
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року у справі №460/2609/19 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Дубровицької міської ради Рівненської області про визнання рішення таким, що не набрало чинності (нечинним) повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді В.М. Соколов
Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк