19 січня 2021 року
м. Київ
справа № 826/14467/18
адміністративне провадження № К/9901/6849/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шарапи В.М.,
суддів - Тацій Л.В., Чиркіна С.М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2018 року у складі судді Кармазіна О.А. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Шурка О.І. (головуючий), суддів: Василенка Я.М., Кузьменка В.В. у справі за її позовом до Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації (далі - Управління) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
1. У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у якому просила:
1.1 - визнати протиправною відмову відповідача щодо надання позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни;
1.2 - зобов'язати відповідача прийняти рішення щодо надання позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.
2. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 26 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року в задоволенні позову відмовив.
2.1 Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили із того, що належних та допустимих доказів на підтвердження фактичної участі позивача в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони справа не містить, поряд із цим відсутнє також документальне підтвердження участі позивача у таких формуваннях, що є обов'язковою передумовою для встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.
3. Судами попередніх інстанцій встановлено що:
3.1 ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується копію посвідчення серії НОМЕР_1 від 4 лютого 1993 року, вкладками № НОМЕР_2 від 14 серпня 1997 року із визначенням, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, термін дії - безстроково.
3.2 З довідки МСЕК серія ВТЭ-25 №021266 від 27 липня 1992 року вбачається, що з 13 липня 1992 року позивач є інвалідом ІІ групи, термін «безстроково». Причина - пов'язано з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
3.3 6 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Управління із заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення.
3.4 Листом №01-08/6704 від 31 серпня 2018 року Управління повідомило позивача, що останньою не надано жодного первинного документу, який би підтвердив її участь у складі формувань Цивільної оборони, а тому встановити статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення, згідно пункту 9 статті 7 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-ХІІ; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), не має законних підстав.
3.5 Так, у вказаному листі, відповідач звернув увагу, що надані до Управління документи, а саме: копії довідок з місця роботи видані ЧАЕС №454, довідка державного торгівельного підприємства «Чорнобиль» №3223 від 1 вересня 1993 року, копія розпорядження №1 управління будівництва ЧАЕС не підтверджують факт участі позивача в роботах по ліквідації аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони. При цьому зазначено, що відсутні відомості щодо залучення позивачки до робіт по ліквідації аварії на ЧАЕС невоєнізованих формувань Цивільної оборони підприємства на якому позивачка працювала у 1986 році.
3.6 Уважаючи, що відповідач протиправно відмовив у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та не видано відповідне посвідчення, позивач звернулася з позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
4. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернулася із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
4.1 На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначила, що відповідач безпідставно вимагає документальне підтвердження, саме, її участі у формуваннях Цивільної оборони.
5. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що рішення судів попередніх інстанцій відповідає вимогам матеріального і процесуального права, тому у задоволенні касаційної скарги необхідно відмовити.
Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
6. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
7. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
8. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
9. Згідно пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
10. Відповідно до пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків інвалідів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302, посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, на яких поширюється дія Закону №3551-ХІІ.
11. Згідно з пунктом 10 цього Положення посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причини інвалідності.
12. Відповідно до частини першої статті 10 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII) учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
13. Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 6 червня 1975 року №90 та Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №1111, було передбачено, що формування Цивільної оборони, у тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
14. Суди попередніх інстанцій встановили факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків при виконанні трудових обов'язків.
15. Зазначені обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка брала участь в ліквідації наслідків внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом №796-XII. Водночас, для набуття статусу інваліда війни, з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ, окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, зазначений Закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
16. Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
17. З огляду на наведене вище колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, відсутні достатні підстави для набуття позивачем статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ.
18. Отже, за наведених вище обставин, колегія суддів дійшла висновку про обгрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
19. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого, 10 травня, 7 червня, 21 серпня 2018 року (справи №№ 368/1579/14, 279/12162/15-а, 377/797/17 , 79/2285/16-а, відповідно).
20. Інші доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права, а зводяться до переоцінки досліджених судом доказів.
21. На підставі викладеного, Верховний Суд зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
22. У відповідності до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
Суддя-доповідач В.М. Шарапа
Судді: Л.В. Тацій
С.М. Чиркін