19 січня 2021 року СєвєродонецькСправа № 360/379/20
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 360/379/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання бездіяльності незаконною, зобов'язання вчинити певні дії,
16 січня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 360/379/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання бездіяльності незаконною, зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач з посиланням на статтю 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позивач просить суд зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області здійснити судовий контроль за виконанням рішення від 25 лютого 2020 року по справі № 360/379/20.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року по справі № 360/379/20 адміністративний позов ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (93404, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вулиця Шевченка, 8, код за ЄДРПОУ 21792459) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково; визнано протиправним та скасовано розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 11 листопада 2019 року про призупинення виплати пенсії ОСОБА_2 з 01 листопада 2019 року; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області відновити нарахування та виплату ОСОБА_2 пенсії за віком з 01 листопада 2019 року, з виплатою заборгованості, яка утворилася з 01 листопада 2019 року; у задоволенні решти вимог відмовлено.
Крім того, рішення суду від 25 лютого 2020 року по справі № 360/379/20 відмовлено у застосуванні положень статті 382 КАС України.
Розглянувши заяву позивача, дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення заяви про встановлення судового контролю з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Норми частини першої статті 382 КАС України кореспондують з положеннями частини шостої статті 246, пункту 4 частини першої статті 322 названого Кодексу, згідно з якими у резолютивній частині рішення суду першої інстанції зазначається, відповідно, встановлений судом порядок та строк виконання рішення, встановлений судом строк для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.
Згідно зі статтею 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про огляд практики застосування адміністративними судами статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України" від 13 березня 2017 року № 3, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов'язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може лише під час прийняття постанови у справі.
Пленум Вищого адміністративного суду України також наголосив, що наведене є правом, а не обов'язком суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої інстанції може під час прийняття рішення у справі. Такий контроль здійснюється судом першої інстанції шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту із накладенням штрафу.
Отже, у разі звернення позивача із заявою про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення після прийняття рішення у справі суд ухвалою відмовляє у задоволенні такої заяви.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 807/2358/15 (адміністративне провадження № К/9901/45276/18).
З огляду на викладене, зважаючи, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень можливе лише під час прийняття такого рішення, та враховуючи, що встановлення зазначеного зобов'язання є правом суду, а не його обов'язком, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю в порядку статті 382 КАС України в адміністративній справі № 360/379/20.
Щодо вимоги заявника про накладення на начальника Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області штрафу за невиконання рішення суду, суд зазначає таке.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України.
За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для накладення штрафу за невиконання судового рішення на начальника Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області.
Суд роз'яснює заявнику, що відповідно до вимог частини восьмої статті 382 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.
Керуючись статтями 246, 248, 256, 382 Кодексу адміністративного судочинства, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 360/379/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання бездіяльності незаконною, зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.В. Смішлива