19 січня 2021 року справа №320/5644/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Ф-295301-50 У від 14.05.2019 року Головного управління ДПС у Київській області.
В обгрунтування такої вимоги позивача зазначив, що відповідач грубо порушив процедуру формування на направлення вимоги оскільки не повідомивши позивача про існування такої вимоги контролюючий орган одразу звернувся до виконавчої служби, щоб повністю стягнути суму заборонності зазначену у вимозі при цьому не повідомляючи позивача, таким чином маючи намір подвійного стягнення єдиного соціального внеску, враховуючи, що за позивача сплачував єдиний соціальний внесок його роботодавець.
Крім того, відповідач грубо порушив законне право та обов'язок позивача бути обізнаним про існування такої вимоги та скористатися правом оскаржити вказану вимогу в адміністративному або ж в судовому порядку, надати пояснення або ж виконати таку вимогу у разі її законності, як це передбачено Податковим кодексом України, ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиною внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 440 від 20.04.2015 року.
Таким чином позивач вважає вимогу ГУ ДПС у Київській області неправомірною, оскільки вказана вимога оформлена з порушенням норм закону та є протиправною, а відтак підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 23.07.2020 у вказаній адміністративній справі відкрито загальне позовне провадження.
Заперечуючи проти позову з підстав, викладених у письмовому відзиві, представник відповідачів просив суд відмовити в його задоволенні та вказував на обставини, які на його думку свідчать про те, що під час прийняття оспорюваної вимоги, Головне управління Державної податкової служби у Київській області діяло в межах повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.
Так, відповідач зазначив, починаючи з 1 січня 2017 року фізичні особи - підприємці на загальній системі оподаткування, які не отримували дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці року, зобов'язані сплачувати єдиний внесок за себе не менше мінімального страхового внеску за місяць: у 2017 році не менше 704 грн. за місяць, у 2018 - не менше 819,06 грн. за місяць.
Отже, не зважаючи на те, що позивач не отримував дохід у звітному році або окремому місяці, останній як ФОП зобов'язаний сплачувати ЄСВ, не зважаючи на те, що ФОП ОСОБА_1 не здійснював підприємницьку діяльність. У зв'язку з наявністю в ІКПП Позивача за кодом бюджетної класифікації 71040000 заборгованості зі сплати ЄСВ та відповідно до ст. 25 Закону 2464 сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 року № Ф-295301-50.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) від направлена Позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення на адресу: АДРЕСА_1 . Адреса на яку було направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) збігається з адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також з ідентифікаційних даних з ITC «Податковий блок». Дане відправлення було особисто вручено ОСОБА_1 21.06.2019 під підпис, а відтак у силу закону, вимога була вручена Позивачу
Також звертає увагу суду, що в позовній заяві та додатках до неї не містяться доказів того, що позивач у період нарахування контролюючим органом єдиного соціального внеску, а саме до 01.03.2019 року перебував у трудових відносинах як найманий працівник та за нього роботодавцями сплачувався єдиний внесок протягом спірного періоду. Таким чином, на думку відповідача позивач не був позбавлений обов'язку щодо нарахування і сплати ЄСВ.
Протокольною ухвалою суду від 21.12.2020 вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з огляду на таке.
04 червня 2020 року Позивач дізнався, що стосовно нього відкрито виконавче провадження ВП № 61615866 від 23.03.2020 року з примусового виконання вимоги № Ф- 295301-50 У від 14.05.2019 року згідно з якою він зобов'язаний сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 21 030.9 грн.
Позивач вважає вимогу ГУ ДПС у Київській області неправомірною, оскільки вказана вимога оформлена з порушенням норм закону та є протиправною, а відтак підлягає скасуванню, тому звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Суд звертає увагу, що предметом даного позову правомірність нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а не дій відповідача що передували складанню спірної вимоги.
Так, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Так Відповідач наполягає на необхідності сплати єдиного внеску Позивачем як фізичною особою - підприємцем. Свою позицію контролюючий орган мотивує посиланням на те, що Позивач у спірний період був зареєстрований фізичною особою - підприємцем, а отримання доходу від підприємницької діяльності не є визначальною ознакою для сплати єдиного внеску, оскільки ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» зобов'язує таку особу сплатити єдиний внесок і у разі відсутності доходу від ведення підприємницької діяльності.
Згідно з визначень наведених в Податковому кодексі України доходи - загальна сума доходу платника податку від його діяльності отриманого протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.
Проте слід зазначити, що підприємницька діяльність за певних обставин може бути і збитковою, що виключає отримання особою доходу (прибутку).
Разом з цим, як дохід, так і збитки є результатом ведення такою особою підприємницької діяльності.
Слід зауважити, що підприємницьку діяльність за спірний період Позивач жодним чином не здійснював.
За період з початку з 15 березня 2016 року по 05 травня 2019 року Позивач не подавав жодної податкової звітності до контролюючого органу, крім того не здійснював жодної підприємницької діяльності.
Слід також зазначити, що датою прийняття рішення про припинення підприємницької діяльності є 05 травня 2019 року, в той же час, як вбачається з самої вимоги, то вона охоплює період 1 кварталу 2020 року, тобто після внесення запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності.
Аналізуючи положення абзацу другого п. 2 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» слід зауважити наступне, цією нормою визначено необхідність сплати єдиного внеску саме у випадку безпосереднього ведення особою підприємницької діяльності упродовж звітного періоду, оскільки у ній акцентовано увагу саме на наявності або відсутності у платника єдиного внеску доходу (прибутку).
Водночас ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не містить жодних норм, щодо обов'язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок у разі, коли такою особою фактично не ведеться підприємницька діяльність.
Тобто факт реєстрації фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності не зобов'язує таку особу до активного її ведення.
Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов'язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов'язку з його сплати.
Відповідно до пункту 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 449 від 20.04.2015 року затвердженого Міністерством Фінансів України Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Відповідно до п. 3 абзацу 3-4 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 449 від 20.04.2015 року затвердженого Міністерством Фінансів України: «Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
Згідно з ч. 3 ст. 9 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування » обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Таким чином ГУ ДПС у Київськійобласті мало право нарахувати внесок та сформувати вимогу про його сплату, на підставі: акта перевірки; звітності, що подасться Позивачем, як платником до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до закону нараховується внесок.
Проте, як вже і зазначалося Позивачем не подавалася жодна звітність. Відповідач чи інший державний контролюючий орган не проводив перевірку стосовно Позивача, у Позивача жодного разу за стільки років не витребовувалися бухгалтерські та інші документи.
Відповідач посилається у своєму рішенні, а саме у оскаржуваній вимозі, на облікові дані інформаційної системи органу доходів та зборів, проте слід зазначити, що вказана система не є самостійною підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки така система призначена виключно для відображення відомостей, одержаних безпосередньо від платника або за результатами проведеної перевірки.
Оскільки в вищезазначеній нормі законодавець зазначає разом з підставами через сполучник «та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів» зазначене говорить проте, що підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) може бути або акт документальної перевірки та облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів, або звіт платника про нарахування єдиного внеску та облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів.
Додатково слід зазначити, що відомості з інтегрованої картки платника внеску не входять до переліку "інших документів", оскільки не підтверджують суми виплат (доходу). Такі відомості є підставою для призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, що становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Вказане вище свідчить про порушення контролюючим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Недотримання Відповідачем строків прийняття відповідних рішень позбавило Позивача можливості передбачати наслідки, та позбавило, у випадку необхідності та з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку, та як наслідок призвело до покладення на Позивача надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску.
Таким чином, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) прийнята всупереч встановленому порядку, передбаченому ч. 3 ст. 9 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та п. 3, 4 Розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 449 від 20.04.2015 року затвердженого Міністерством Фінансів України.
Окрім того, позивач починаючи з 01.03.2019 року офіційно був працевлаштований у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі» (що підтверджується довідкою ОК-5 з Пенсійного Фонду) однак за цей період йому, як фізичній особі-підприємцю, нараховувався до сплати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Оскільки Позивач був найманим працівником та відповідно його роботодавець щомісячно сплачував за нього єдиний внесок, та враховуючи той факт, що Позивач був фізичною особою-підприємцем проте господарську діяльність ніколи не здійснював та не отримував доходи починаючи з 2016 року, направлення до виконання вимоги контролюючої о органу, щодо стягнення єдиного внеску спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Зазначена позиція викладена в Постанові КАС ВС від 04.12.2019 року по справі № 440/2149/10 «Суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.»
Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377) про сплату боргу (недоїмки) Ф-295301-50 У від 14.05.2019 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Терлецька О.О.