18 січня 2021 року № 320/5585/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про визнання протиправними дій,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради, в якому просить суд:
- визнати дії Управління соціального захисту Білоцерківської міської ради, в частині виплати щорічної разової допомоги до 5 травня у розміру встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 р. № 112 Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» - протиправними;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради донарахувати та виплатити щорічну одноразову грошову допомогу до 5-го травня за 2020 рік, як особі з інвалідністю внаслідок війни 2-ї групи, у відповідності до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, визначені Законом України "Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту". Відповідно до статті 13 цього Закону йому має щорічно до 5 травня виплачуватись разова грошова допомога у розмірі семи мінімальних пенсій за віком. Однак, не зважаючи на прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 №3-р/2020, відповідачем, у квітні 2020 року, щорічна разова грошова допомога до 5-го травня була виплачена йому в розмірі меншому, ніж це передбачено законом. У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду про захист порушеного права.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.07.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.07.2020 вирішено перейти до розгляду адміністративної справи №320/5585/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про визнання протиправними дій за правилами загального позовного провадження.
Відповідач з позовними вимогами не погодився, надав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що щорічна разова грошова допомога до 05 травня виплачувалась позивачу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 №112. Підстав для виплати разової грошової допомоги в іншому розмірі, у органу соціального захисту населення не було. Зауважив, що разова грошова допомога, що виплачується ветеранам війни щорічно до 05 травня, має періодичний характер, не є основним джерелом існування її отримувачів та не є виплатою постійного характеру, що має забезпечувати достатній життєвий рівень в розумінні ст. 48 Конституції України як гарантії держави.
Протокольною ухвалою суду від 21.12.2020 вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю унаслідок війни 2 групи, має право на пільги та гарантії соціального захисту відповідно до ЗУ «про статус ветеранів війни гарантії соціального захисту».
18 травня на адресу управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради позивач надіслав лист, щодо розміру виплати одноразової грошової допомоги до 5 травня. Окремо в листі просив донарахувати суми, що недоплачені з урахуванням рішення Конституційного Суду України №3-р/2020 від 27.02.2020 яким було визнано неконституційним окреме положення п.26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а саме допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю 2 групи, внаслідок війни - вісім мінімальних пенсій за віком.
Позивач отримав відповідь, що він як особа з інвалідністю не включений до списків наданих головним управлінням пенсійного фонду України у Київській області, щодо виплати одноразової грошової допомоги до 5 травня.
Таку відповідь позивач вважає протиправною, тому звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Питання виплати щорічної грошової допомоги до 5 травня регламентується статтею 17і Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», частиною 1 якої визначено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами. - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Щорічна разова грошова допомога до 5 травня виплачена у 2020 році відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року №112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «І Іро жертви нацистських переслідувань».
Пунктом 1 зазначеної постанови встановлено, що виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України « 1 Іро статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - грошова допомога), здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних. Київської міської державних адміністрацій (далі - органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі районні органи соціального захисту населення).
Районні органи соціального захисту населення перераховують кошти через відділення зв'язку або через установи банків перераховують їх на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які по с пенсіонерами. - за місцем їх проживання).
У відповідності до пункту 2 ціп ж постанови до 23 березня 2020 року було забезпечено подання органам соціального захисту населення таких переліків осіб, які мають право на одержання грошової допомоги: Міністерством оборони. Міністерством внутрішніх справ. Національною гвардією. Національною поліцією, Державною податковою службою, Державною митною службою, Державною службою з надзвичайних ситуацій. Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Міністерством юстиції, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державною спеціальною службою транспорту. Офісом Генеральною прокурора, іншими твореними відповідно до законів військовими формуваннями, підприємствами, установами, організаціями - щодо осіб, які не перебувають на обліку в органах Пенсійного фонду України; Пенсійним фондом України - переліку осіб, які перебувають на обліку в його органах.
В свою чергу Міністерством фінансів України та Державною казначейською службою забезпечено перерахування коштів Міністерству соціальної політики України для їх спрямування органам соціального захисту населення з метою здійснення виплати грошової допомоги.
Згідно зазначених положень функції з виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня v 2020 році було покладено зокрема і на департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації. А повноваження щодо виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в межах м. Біла Церква були надані управлінню соціального захисту населення Білоцерківської міської ради.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов'язані діяти лише па підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 95 Конституції України визначено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що управлінням не визначався розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, оскільки розмір зазначеної допомоги визначено в названій вище постанові Кабінету Міністрів України.
Крім цього, списки осіб, які мають право па одержання грошової допомоги, надані відповідними міністерствами та службами, органами ПФУ, вже містили суми допомоги в залежності від статусу особи. Управлінням проводилась перевірка списків щодо наявності арифметичних помилок та звірка з іншими списками, аби не допустити отримання особою допомоги за кількома списками, і після цього списки надавались до департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації для виділення коштів на виплату допомоги.
Тому, жодних рішень щодо визначення розміру допомоги для конкретної особи чи розміру допомоги загалом управлінням не приймалось. Жодні права осіб таким чином не порушувались.
Свої вимоги позивач також обгрунтовує висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішенні від 27 лютого 2020 року №3-р/2020.
Суд вважає, що вказані висновки суду слід застосовувати у взаємозв'язку з іншими висновками Конституційного Суду України, що стосувались питань встановлення та падання державою соціальних гарантій громадянам.
Так, при розгляді даної справи неможливо оминути увагою висновки Конституційного Суду України, які надавались щодо аналогічних спірних правовідносин.
Слід звернути увагу, що відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
У відповідності до Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3- рп/2012 повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державною бюджет), відповідно до Конституції України та законів України. Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України на відповідний рік та інших законів України.
Європейський суд з прав людини у рішення від 09.10.1970 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й па питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кайртап Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004 року.
Встановлення Кабінетом Міністрів України розмірів соціальних виплат виходячи з обсягу бюджетних призначень на цю мету, є гарантією своєчасного та в повному обсязі отримання громадянами України цих виплат.
Окрім цього, у рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року №5- р/2018 (п.2.3 мотивувальної частини) суд дійшов думки, що держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей маг право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливою балансу між інтересами особи та суспільства. Проте, держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.
Конституційний Суд України в рішенні від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 зазначає, що соціальний захист ветеранів війни спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня.
В контексті даних висновків Конституційного Суду України слід звернути увагу па характер допомоги, що є предметом спору. Разова грошова допомога, що виплачується ветеранам війни щорічно до 5 травня, має періодичний характер, не є основним джерелом існування її отримувачів і не є виплатою постійного характеру, що має забезпечувати достатній життєвий рівень в розумінні статті 48 Конституції України як гарантії держави.
У рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року №5-р/2018 (п.3 мотивувальної частини) сформульовано позицію, згідно з якою падання окремих видів пільг громадянами є конституційно допустимим. Однак, наявність у тексті Основного Закону України категорії «пільга» не означає, що ця категорія є елементом конституційного статусу людини на відміну від основоположних прав і свобод людини та гарантій їх реалізації, які є необхідними для гідного існування та гармонійного розвитку людини. Конституційний Суд України виходить з того, що в кожному конкретному випадку мас бути встановлено, чи пов'язані пільги з неможливістю особи мати заробіток, втратою такого заробітку або недостатнім рівнем життєвого забезпечення особи та непрацездатних членів її сім'ї, а також чи спрямовані вони на забезпечення достатніх умов життя, сумісних із людською гідністю.
Пільги окремих категорій громадян є елементом їх спеціального юридичного статусу, формою винагороди за їх заслуги та надають їм спеціальні можливості юридичного характеру. Ці пільги не пов'язані з соціальними ризиками, про які йдеться у частині першій статті 46 Конституції України, і не спрямовані па забезпечення мінімальних вимог існування в умовах, гідних людини, а мають характер преференцій, які падає держава.
Верховна Рада України виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.
У цьому аспекті Конституційний Суд України наголосив, що заборона звужувати зміст та обсяг існуючих прав і свобод, про яку йдеться у частині третій статті 22 Конституції України, стосується саме існуючих конституційних прав і свобод, а не медичних, транспортних, телекомунікаційних і житлово-комунальних пільг.
До того ж, аналізуючи положення нормативних актів, що визначають порядок виплати та розміри щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни до 5 травня (постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №141. 05 квітня 2017 року №223. від 14 березня 2018 року №170, від 20 березня 2019 року №237. від 19 лютого 2020 року №112), можна прослідкувати тенденцію до постійного зростання розміру допомоги. Відтак, державою забезпечується стабільне підвищення даної соціальної виплати з врахування забезпечення принципу збалансованості бюджетної політики.
Суд звертає увагу на суперечності тверджень та вимог позивача. Так, позивач не заперечує факту виплати йому разової грошової допомоги у 2020 році управлінням соціального захисту населення Таращанської районної державної адміністрації, але водночас просить визнати неправомірними дії управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради в частині виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року №112.
Даний факт також підтверджується листом управління соціального захисту населення Таращанської районної державної адміністрації від 17.08.2020 року №1753, в якому зазначено, що допомогу до 5 травня у 2020 році позивач отримав в розмірі 3 640 грн.
Також, позивач стверджує, що управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради є належним відповідачем по справі, оскільки саме на його обліку перебуває. Таке твердження є однозначно помилковим. Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року №112 визначено уповноважених суб'єктів, які забезпечували подання переліків осіб, які мають право на отримання грошової допомоги. Органи соціальною захисту населення серед уповноважених суб'єктів не фігурують, а виконують виключно функції перерахування коштів на особові рахунки громадян.
Враховуючи, що управлінням соціального захисту населення Білоцерківської міської ради виплата позивачу разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік не проводилась, оскільки виплата була проведена іншим управлінням, вимоги позивача є безпідставними та необгрунтованими.
По факту в даній справі відсутній предмет спору, оскільки вимоги позивача стосуються іншого суб'єкта владних повноважень. З огляду на викладене, відсутні підстави для задоволення вимог позивача до управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Позивачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а також не спростовано доводи відповідача. Натомість, відповідачем доведено суду правомірність та законність оскаржуваних дій.
З огляду на зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Терлецька О.О.