19 січня 2021 року № 320/2663/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Головного управління ДПС у Львівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Деметра СВР" про накладення арешту на кошти, що знаходяться у банках.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулось Головне управління ДПС у Львівській області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Деметра СВР" про накладення арешту на кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Деметра СВР", що знаходяться у банках.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Деметра СВР" заборгованості зі сплати акцизного податку на суму 3337,00 грн., яка самостійно не була сплачена відповідачем.
Позивач зазначив, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "Деметра СВР" відсутнє будь-яке майно, за рахунок якого може бути погашена заборгованість, у зв'язку з чим контролюючий орган звернувся до суду з позовом про накладення арешту на кошти відповідача, що знаходяться у банках.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.03.2020 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач правом на надання відзиву не скористався.
Згідно з частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Частиною другою статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
На підставі цього, справа розглянута судом за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Товариство з обмеженою відповідальністю "Деметра СВР" (ідентифікаційний код 40629178, місцезнаходження: 08050, Київська обл., Києво-Святошинський р-н., м.Боярка, вул.Білогородська, буд.45, оф.76А) зареєстровано в якості юридичної особи 05.07.2016, про що свідчить інформація з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Деметра СВР" були подані до Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області наступні декларації з акцизного податку:
- за лютий 2017 року від 20.03.2017, в якій самостійно визначено суму акцизного податку, який підлягає сплаті, у розмірі 1518,00 грн. (а.с.9-10);
- за березень 2017 року від 20.04.2017, в якій самостійно визначено суму акцизного податку, який підлягає сплаті, у розмірі 1036,00 грн. (а.с.17-18);
- за квітень 2017 року від 19.05.2017, в якій самостійно визначено суму акцизного податку, який підлягає сплаті, у розмірі 787,00 грн. (а.с.15-16).
Крім того, Головним управлінням ДФС у Львівській області було проведено камеральну перевірку даних, задекларованих Товариством з обмеженою відповідальністю "Деметра СВР" у податковій звітності з акцизного податку, за результатами якої складено акт від 21.03.2017 №13/40/400/40629178 (а.с.42-47).
У вказаному акті перевірки контролюючий орган зазначив про порушення відповідачем граничних термінів реєстрації акцизних накладних/розрахунків коригування до акцизних накладних в Єдиному реєстрі акцизних накладних, встановлених пунктом 231.6 статті 231 Податкового кодексу України відповідно до пункту 120-2.1 статті 120-2 Податкового кодексу України.
На підставі вказаного акта Головним управлінням ДФС у Львівській області було видано податкове повідомлення-рішення від 24.03.2017 №0000954000, яким відповідачу нараховані штрафні (фінансові) санкції на суму 680,00 грн. (а.с.14).
Як вбачається з інтегрованої картки ТОВ "Деметра СВР" з акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів сума податкового боргу з акцизного податку, з урахуванням переплати у розмірі 684,00 грн., становить 3337,00 грн. (а.с.37-41).
07.08.2017 Головним управлінням ДФС у Львівській області була виставлена відповідачеві вимога форми «Ю» №10902-17 про сплату боргу у сумі 3337,00 грн., яка була направлена на податкову адресу відповідача, однак не була вручена з незалежних від контролюючого органу причини (а.с.8).
Відомостей про сплату податкового боргу, який є предметом стягнення у цій справі, у матеріалах справи немає.
У позовній заяві позивач зазначив про відсутність у відповідача майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу, внаслідок чого контролюючий орган просить суд накласти арешт на кошти відповідача, що знаходяться у банках.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 94.1 статті 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.
Відповідно до пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу; платник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог цього Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки).
Згідно з пунктом 94.4 статті 94 Податкового кодексу України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.
Відповідно до пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається: платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна; іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.
Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.
Звільнення коштів з-під арешту банк або інша фінансова установа здійснює за рішенням суду.
Відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
Наведена законодавча норма встановлює як право контролюючого органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.
При цьому суд зауважує, що обов'язковою умовою для накладення арешту є відсутність відповідного майна, яка має бути встановлена саме на момент, коли у податкового органу виникає право на стягнення податкового боргу, в іншому разі, вимога про застосування арешту коштів є передчасною, оскільки не виключається, що на момент пред'явлення відповідної вимоги майно, за рахунок якого можна погасити податковий борг, буде наявним.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 24.01.2019 №826/10396/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 79409665).
У пункті 37 постанови від 10.12.2020 у справі №520/6837/19 Верховний Суд зауважив, що норми підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 та пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини. Норми пункту 94.2 Податкового кодексу України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації - за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
У позовній заяві позивач зазначив про відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Деметра СВР" майна, за рахунок якого може бути погашена заборгованість з акцизного податку у сумі 3337,00 грн.
На підтвердження такої позиції позивачем додано до матеріалів справи Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, з якої вбачається відсутність в реєстрах інформації щодо перебування у власності ТОВ "Деметра СВР" будь-якого нерухомого майна (а.с.11).
Однак, суд зауважує, що наведена інформація свідчить лише про відсутність у Реєстрі інформації про зареєстроване за відповідачем нерухоме майно.
При цьому, суд звертає увагу на те, що наданий позивачем витяг з Реєстру був сформований 01.07.2018, у той час як позов був поданий до суду 04.03.2020, тобто після одного року та восьми місяців з моменту формування витягу, що не виключає можливості набуття відповідачем за цей проміжок часу у власність нерухомого майна, за рахунок якого можна здійснити погашення податкового боргу.
Крім того, згідно частиною першою статті 179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Статтею 181 Цивільного кодексу України визначено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.
Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Згідно частиною першою статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
У справі, що розглядається, контролюючим органом не було надано та не було доведено належними та допустимими доказами відсутність у відповідача майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу.
Зокрема, контролюючим органом не було зроблено запити до відповідних установ про наявність зареєстрованих за платником податків транспортних засобів, сільськогосподарської техніки, земельних ділянок, цінних паперів, прав інтелектуальної власності тощо.
Позивачем не надані докази вжиття ним заходів щодо встановлення факту наявності або відсутності у відповідача готівкових коштів, зокрема, у касі підприємства.
При цьому, лише наявність беззаперечних доказів відсутності у платника податків будь-якого майна, за рахунок якого можливо здійснити погашення податкового боргу (або вартість якого є недостатньою для такого погашення), є передумовою для застосування контролюючим органом повноважень, визначених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України.
Виходячи з системного аналізу вищевказаних норм права та встановлених судом обставин справи, суд зауважує, що наявність у відповідача податкового боргу не є безумовною підставою для накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків, що знаходяться в банку, оскільки винятковість такого заходу податкового контролю законодавець чітко пов'язує з обставинами, визначеними підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, що виникли між платником податків та контролюючим органом.
Оскільки матеріали справи не містять доказів здійснення контролюючим органом усіх заходів щодо встановлення наявності у ТОВ "Деметра СВР" майна, за рахунок якого можливо здійснення погашення податкового боргу, суд вважає, що підстави для накладення арешту на кошти відповідача відсутні.
Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 30.04.2020 у справі №813/3003/14 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 89160913) та від 10.12.2020 у справі №520/6837/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 84520782).
Відповідно до положень першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Під час розгляду справи позивачем не було доведено факту відсутності у відповідача майна, за рахунок якого можливо здійснення погашення податкового боргу, що, в свою чергу, виключає можливість накладення арешту на кошти відповідача у банках.
Таким чином, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Дудін С.О.