18 січня 2021 року Справа № 280/3579/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку за правилами загального позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області (вул. Центральна, буд. 86-А, с. Любимівка, Гуляйпільський район, Запорізька область, 70033) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач 1), ОСОБА_2 (далі - позивач 2) до Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача розглянути на сесії сільради в порядку ст. 122 ЗК України розглянути на сесії сільради клопотання надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель на території сільради для ведення особистого селянського господарства розміром 100 метрів х 100 метрів - площею 1 га. це город присадибної ділянки будинку АДРЕСА_2 ;
зобов'язати відповідача вчинити певну дію, а саме - розглянути та задовольнити клопотання в порядку ст. 122 ЗК ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель на території сільради для ведення особистого селянського господарства розміром 100 метрів х 100 метрів - площею 1 га. це город присадибної ділянки будинку АДРЕСА_2 ;
стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 50 000 гривень;
стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду 500 гривень;
стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 000 гривень.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ОСОБА_1 23.04.2020 подав до відповідача письмове клопотання в порядку ст. 122 ЗК України щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель на території сільської ради для ведення особистого селянського господарства розміром 100 метрів х 100 метрів - площею 1 га в АДРЕСА_2 . 23.05.2020 листом від 19.05.2020 № 02-03-11/195 відповідач повідомив позивача про те, що його клопотання не підлягає розгляду, оскільки повторні звернення не розглядаються згідно ст. 8 Закону України «Про звернення громадян». Позивачі вважають таку бездіяльність протиправною та просять позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 02.06.2020 позовну заяву у справі № 280/3579/20 залишено без руху та наданий позивачу строк 10 днів з моменту отримання цієї ухвали для усунення недоліків.
Ухвалою суду від 15.06.2020 продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви у справі № 280/3579/20 та наданий строк для усунення недоліків.
Ухвалою суду від 19.06.2020 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі та призначено підготовче судове засідання по справі на 16.07.2020.
Ухвалою суду від 16.07.2020 відкладено підготовче засідання на 17.08.2020.
27.07.2020 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якій зазначено, що клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1 га для ведення особистого селянського господарства вже розглядалося сільською радою та судовим рішенням було зобовязано повторно розглянути клопотання від 06.12.2018. На виконання рішення суду 16.01.2020 сільська рада повторно розглянула клопотання ОСОБА_1 від 06.12.2018 та рішенням відмовила у задоволенні його клопотання. Вважає позовні вимоги необгрунтованими та просить у їх задоволенні відмовити.
Ухвалою суду від 17.08.2020 підготовче провадження було продовжено на 30 днів та відкладено на 15.09.2020.
Ухвалою суду від 15.09.2020 відкладено підготовче засідання на 13.10.2020.
Ухвалою суду від 13.10.2020 відкладено підготовче засідання на 11.11.2020.
Ухвалою суду від 11.11.2020 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 09.12.2020.
Ухвалою від 03.12.2020 у задоволенні заяви про проведення розгляду справи в режимі відеоконференції відмовлено.
Ухвалою суду від 09.12.2020 витребувано від Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області додаткові докази, а саме: інформацію щодо перебування Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області в стадії припинення юридичної особи або інформацію про наявність правонаступника Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області. Відкладено розгляд справи №280/3579/20. Призначено судове засідання на 12 січня 2021року.
Ухвалою суду від 21.12.2020 заяву позивачів про проведення розгляду справи в режимі відеоконференції, заміни не належного відповідача на належного та витребування доказів повернуто заявникам без розгляду.
Перед судовим засіданням позивач ОСОБА_1 подав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином.
Враховуючи те, що сторонами подані всі докази та пояснення по суті спору, суд у відповідності до ч.9 ст.205 КАС України вважає за можливе завершити розгляд справи без участі сторін у порядку письмового провадження та на підставі наявних у ній доказів.
На підставі приписів ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з'ясував наступне.
Судом встановлено, що позивачем ОСОБА_1 23.04.2020 було подано клопотання до Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства розміром 100 м х 100 м - площею 1 га. До клопотання додано копію паспорта, копію ідентифікаційного номеру, графічне зображення бажаного місця розташування земельної ділянки в кінці АДРЕСА_2 , копія погосподарчої книги сільської ради, копія свідоцтва про одруження ОСОБА_2 та М.М.
Відповідачем, у відповідь на подане клопотання ОСОБА_1 від 23.04.2020, 19.05.2020 за № 02-03-11/195 було надіслано листа, яким повідомлено, що відповідно до ст. 8 Закону України «Про звернення громадян» не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті. Разом з тим цим же листом повідомлено, що клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 06.12.2018 розглянуто сільською радою 16.01.2020 та прийнято відповідне рішення № 11 «Про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 », яке було направлено раніше та оскаржується позивачем в судовому порядку.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною позивачі звернулися до суду.
Вирішуючи даний спір суд виходить з наступного.
Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III, а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.
Відповідно до пункту б частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Відповідно до частин першої - третьої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. «в» ч. 3 ст. 116 ЗК України).
У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Пунктом «б» частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
З огляду на це, ОСОБА_1 , який є громадянином України, має право на набуття права власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства.
Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у статті 118 ЗК України. Відповідно до положень частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
У частині сьомій статті 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Частинами десятою та одинадцятою статті 118 ЗК України встановлено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Як установлено судом, позивачем до Любимівської сільської ради надано саме клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства розміром 100 м х 100 м - площею 1 га.
Зауважень щодо подачі всіх необхідних документів, передбачених нормами ЗК України, відповідачем не зазначено.
Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.
Частина десята статті 118 ЗК України у взаємозв'язку із положеннями Кодексу адміністративного судочинства і конституційним правом особи на судовий захист, свідчить про те, що відмова органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути предметом судового оскарження, оскільки, фактично, створює перешкоди для подальшого позитивного вирішення питання на користь особи, яка замовила і розробила проект землеустрою всупереч відмові у наданні такого дозволу. У випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду і розгляду справи), встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року № 280/97-ВР(надалі Закон № 280/97-ВР), сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Повноваження відповідних органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України, статтями 26, 33, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до статті 59 Закону № 280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.
Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.
З системного аналізу зазначених норм судом встановлено, що за результатами розгляду заяви про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орган місцевого самоврядування приймає одне із рішень визначених ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.
В межах даного адміністративного спору позивач звернувся до відповідача із відповідним клопотанням, за наслідками розгляду якої суб'єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній вказане питання по суті не розглянув та не прийняв відповідне рішення.
Суд зазначає, що відсутність оформленого рішення Любимівської сільської ради, з урахуванням вимог ч. 7 ст. 118 ЗК України, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі рішення, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.
Таким чином, клопотання ОСОБА_1 не було вирішено Любимівською сільською радою у встановленому законом порядку.
Відтак, суд зауважує, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, що свідчить про допущення ним як суб'єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно не розгляду поданого позивачем клопотання.
Згідно з висновками Європейського суду з прав людини, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити).
Таким чином щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача вчинити певну дію, а саме - розглянути на сесії сільської ради та задовольнити клопотання в порядку ст. 122 ЗК ОСОБА_1 , надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель на території сільради для ведення особистого селянського господарства розміром 100 метрів х 100 метрів - площею 1 га, суд зазначає, що оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягає у не розгляді клопотання позивача та неприйнятті Любимівською сільською радою жодного з тих рішень, які передбачені ЗК України, належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 23.04.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель на території сільради для ведення особистого селянського господарства розміром 100 метрів х 100 метрів - площею 1 га, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання Любимівську сільську раду розглянути клопотання на сесії сільської ради, задовольнити його та прийняти рішення про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки на момент розгляду справи зазначені вимоги є передчасними. Задоволення позовних вимог у формі зобов'язання розглянути заяву виключає одночасне задоволення позовних вимог про зобов'язання прийняти рішення про надання дозволу, оскільки таким діям повинен передувати розгляд клопотання ОСОБА_1 від 23.04.2020 із наданими документами та прийняття Любимівською сільською радою відповідного рішення.
Що стосується стягнення матеріальної та моральної шкоди, то з цього приводу суд повідомляє наступне.
Відповідно до п.3 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно з ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Як зазначено у п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як зазначено у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. (…) Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (ч.4 ст.23 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Позивач у позові документально не довів завдання йому моральної шкоди відповідачем.
Таким чином, суд прийшов до висновку про недоведеність позивачем своїх позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди у сумі 50000 грн. 00 коп.
Позивачем не надано до суду доказів завдання йому відповідачем матеріальної та моральної шкоди у сумі 1500 грн. 00 коп.
Позивачем також не надано до суду доказів на понесення витрат на роботу представника по справі.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності..
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, а також з того, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача ОСОБА_2 до відповідача із будь яким клопотаннями щодо розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, а також відомості щодо розгляду таких клопотань, суд дійшов висновку, що в даній справі підлягають частковому задоволенню виключно позовні вимоги позивача ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області (вул. Центральна, буд. 86-А, с. Любимівка, Гуляйпільський район, Запорізька область, 70033) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області щодо неприйняття рішення за клопотанням ОСОБА_1 від 23.04.2020, з урахуванням вимог ч. 7 ст. 118 ЗК України, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства розміром 100 м х100 м площею 1 га.
Зобов'язати Любимівську сільську раду Вільнянського району Запорізької області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 23.04.2018 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства розміром 100 м х100 м площею 1 га та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області (вул. Центральна, буд. 86-А, с. Любимівка, Гуляйпільський район, Запорізька область, 70033) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 18.01.2021.
Суддя А.В. Сіпака