Україна
Донецький окружний адміністративний суд
18 січня 2021 р. Справа№200/9939/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Ушенка С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (ЄДРПОУ 34898944; 84301, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, 48а) про стягнення відпускних та компенсації за невикористану відпустку, -
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про стягнення відпускних за 2019 рік у сумі 3305,47 грн. та компенсації за невикористану відпустку у сумі 15100,82 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 08 квітня 2015 року по 27 грудня 2019 року працювала на посаді заступника начальника відділу організації та контролю за виконанням рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області. Зазначає, що наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області № 3952/1 від 26.12.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 » її було звільнено із займаної посади в порядку переведення для подальшої роботи у Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Харків) згідно з пунктом 5 статті 36 Кодексу законів про працю України та відповідно до статті 41 Закону України «Про державну службу». Вказує на те, що відповідно до вимог КЗпП України та Закону України «Про державну службу» відповідач протиправно не нарахував та не виплатив 3305,47 грн. відпускних та 15100,82 грн. компенсації за невикористану відпустку при звільненні, у зв'язку з чим вона звернулась до суду з даним позовом.
В матеріалах справи наявний відзив відповідача на позовну заяву, вмотивований тим, що наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 25.11.2020 № 107/1 були внесені зміни до наказу від 26.12.2019 № 3952/1 «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині виключення періодів невикористаної відпустки до 2015 року. Тому, після внесення змін до наказу про звільнення ОСОБА_1 , та виключення з наказу періодів невикористаної відпустки до 2015 року, кількість днів невикористаної відпустки позивача складає 47 днів (до внесення змін до наказу кількість складала 49 днів). При звільненні, за 49 днів невикористаної відпустки, позивачу була виплачена компенсація у сумі 35278,53 грн. Після перерахунку суми компенсації за 47 днів невикористаної відпустки встановлено, що позивачу необхідно було сплатити 48323,05 грн., тобто різниця між перерахованою та сплаченою сумою складає 13044,52 грн. При цьому, у зв'язку з неправильним нарахуванням протягом 2019 року відпускних позивачу було недоплачено 3305,47 грн. Проте, у зв'язку із знаходженням Головного управління у стані припинення, кошторисом не передбачені кошти на заробітну плату працівникам. На підставі вказаного відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03.11.2020 вказану заяву залишено без руху та заявнику надано строк 10 днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16.11.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи та оцінивши їх наявними доказами в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , про що свідчить наявна в матеріалах справи копія паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 .
Відповідач в даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.
Позивач з 2006 року працювала в органах юстиції Донецької області, що не заперечується сторонами та не є спірною обставиною. З 08 квітня 2015 року по 27 грудня 2020 року працювала на посаді заступника начальника відділу організації та контролю за виконанням рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькі області.
Наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області №3952/1 від 26.12.2019 «Про звільнення ОСОБА_2 » позивача звільнено із займаної посади в порядку переведення для подальшої роботи у Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Харків), згідно з пунктом 5 статті 36 Кодексу законів про працю України та відповідно до статті 41 Закону України «Про державну службу» (а.с.12).
Після звільнення позивач 12.10.2020 звернулася до голови ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Донецькій області із запитом про надання публічної інформації, в якому просила надати інформацію про повний розрахунок під час звільнення у грудні 2019 року (а.с. 13-14).
Листом від 19.10.2020 № ПІ-П-448 відповідач повідомив, що станом на дату звільнення 26.12.2019 нараховані у грудні суми були сплачені в повному обсязі, в тому числі компенсація за невикористану відпустку при звільненні у кількості 49 днів у сумі 35278,53 грн., однак зазначено, що було не донараховано 3305,47 грн. відпускних та 15100,82 грн. компенсації за невикористану відпустку при звільненні (а.с. 15).
В матеріалах справи наявний лист Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 19.05.2020 № 01-21/143, який адресований начальнику Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), зі змісту якого вбачається, що у зв'язку з численними зверненнями колишніх працівників Головного територіального управління юстиції у Донецькій області проведено перевірку правильності нарахування відпускних протягом 2019 року і компенсації за невикористану відпустку при звільненні та виявлено розбіжності в нарахуванні у зв'язку з технічною помилкою в програмному забезпеченні. Оскільки були виявлені зазначені помилки, просив розглянути питання щодо надання дозволу на збільшення кошторисних призначень для проведення виплати по перерахунку зазначених сум (а.с. 16).
До листа Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 19.05.2020 № 01-21/143 доданий додаток, в якому зазначені прізвища колишніх працівників та суми, які підлягають доплаті у зв'язку з перерахунком (а.с. 17-21).
Відповідно до зазначеного додатку ОСОБА_1 недоотримала 3305,47 грн. відпускних та 15100,82 грн. компенсації за невикористану відпустку при звільненні (а.с. 17).
Наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 25.11.2020 № 107/1, на підставі аудиторського звіту (висновки і рекомендації) про проведення позапланового внутрішнього аудиту діяльності Головного територіального управління юстиції у Донецькій області за період з 01.01.2019 по 30.06.2020, були внесені зміни до наказу від 26.12.2019 № 3952/1 «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині виключення періодів невикористаної відпустки до 2015 року (а.с. 52).
Тому, після внесення змін до наказу про звільнення ОСОБА_1 , та виключення з наказу періодів невикористаної відпустки до 2015 року, кількість невикористаної відпустки позивача складає 47 днів (до внесення змін до наказу кількість складала 49 днів). При звільненні за 49 днів невикористаної відпустки позивачу була виплачена компенсація у сумі 35278,53 грн. Після перерахунку суми компенсації за 47 днів невикористаної відпустки встановлено, що позивачу необхідно було сплатити 48323,05 грн., тобто різниця між перерахованою та сплаченою сумою складає 13044,52 грн.
Доказів розрахунку Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області перед позивачем до суду не надано.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Перевіряючи правомірність дій відповідача щодо невиплати відпускних та компенсації за невикористану відпустку при звільненні позивачу, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (надалі - Закон № 889-VIII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За приписами статті 1 Закону № 889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 3 Закону № 889-VIII дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.
Частинами першою третьою статті 5 Закону № 889-VIII встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Підстави для припинення державної служби визначені у статті 83 Закону № 889-VIII, відповідно до пункту 4 частини 1 якої державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
Відповідно до п.п. 1 та 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889 підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
1-1) ліквідація державного органу.
Як вбачається з наявного в матеріалах справи наказу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 26.12.2019 № 3959/1, позивача звільнено з посади в порядку переведення для подальшої роботи у Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Харків).
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Суд зазначає, що наведена норма встановлює прямий обов'язок роботодавця провести з працівником повний розрахунок в день звільнення та завчасно письмово повідомити його про відповідні нараховані суми до моменту їх фактичної виплати. Таке повідомлення дозволяє усунути розбіжності у проведених роботодавцем і працівником розрахунків та уникнути потенційного спору.
Суд зазначає, що в матеріалах даної справи відсутні докази виконання Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області норм законодавства щодо повідомлення позивача про належні при звільненні нараховані суми до моменту їх фактичної виплати.
У наказі від 26.12.2019 № 3952/1 «Про звільнення ОСОБА_1 » суми компенсації за невикористану частину відпустки не конкретизовані.
Як вже зазначалось, в матеріалах справи наявний лист Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 19.10.2020 № ПІ-П-448 з якого вбачається, що сума недонарахованих позивачу коштів компенсації за невикористану відпустку при звільненні складає 15100,82 гривень та сума недонарахованих відпускних протягом 2019 року - 3305,47 гривень.
Проте, наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 25.11.2020 № 107/1, на підставі аудиторського звіту (висновки і рекомендації) про проведення позапланового внутрішнього аудиту діяльності Головного територіального управління юстиції у Донецькій області за період з 01.01.2019 по 30.06.2020, були внесені зміни до наказу від 26.12.2019 № 3952/1 «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині виключення періодів невикористаної відпустки до 2015 року. Після перерахунку суми компенсації за 47 днів невикористаної відпустки встановлено, що позивачу необхідно сплатити 48323,05 грн., тобто різниця між перерахованою та сплаченою сумою складає 13044,52 грн.
Таким чином, враховуючи викладене, а також те, що на момент розгляду даної справи відповідач не виконав свій обов'язок перед позивачем щодо розрахунку з ним при звільнені у повному обсязі, суд дійшов висновку, що позивач мав право при звільненні на отримання належної йому компенсації за невикористану відпустку та суми не донарахованих відпускних відповідно до норм КЗпП України.
Отже, з наведеного вбачається, що роботодавцем, а саме Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області, була вчинена протиправна бездіяльність щодо виплати при звільненні ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку та недоотриманих відпускних протягом 2019 року.
Проте, у зв'язку із визначенням суми компенсації за 47 днів невикористаної відпустки у сумі 13044,52 грн. на підставі наказу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 25.11.2020 № 107/1, який є чинним і позивачем у судовому порядку не оскаржувався, підлягає стягненню компенсація за невикористану відпустку саме у сумі 13044,52 грн., а не 15100,82 грн., як зазначено позивачем у позовній заяві.
У зв'язку з тим, що протиправна бездіяльність допущена Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області, яке, як встановлено судом, до теперішнього часу знаходиться в процесі припинення (ліквідації державного органу) та утворено ліквідаційну комісію, обов'язок виплати заборгованості перед позивачем покладається саме на Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Як випливає з практики ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на їх конвенційні права (рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2008 року у справі «C. Дж. та інші проти Болгарії», заява №1365/07, пункт 39, від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11, пункт 170).
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Суханов та Ільченко проти України» ЄСПЛ зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (заява № 68385/10 п. 35 та №71378/10).
Відповідно до ст. 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач в силу Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання щодо його розподілу не вирішувалось.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 72-77, 133, 139, 241-246, 255, 257, 258, 262, 263, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (ЄДРПОУ 34898944; 84301, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, 48а) про стягнення відпускних та компенсації за невикористану відпустку, - задовольнити частково.
Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (ЄДРПОУ 34898944; 84301, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, 48а) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) відпускні за період 2019 року у сумі 3 305,47 грн. (три тисячі триста п'ять гривень 47 копійок).
Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (ЄДРПОУ 34898944; 84301, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, 48а) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) компенсацію за невикористану відпустку у сумі 13044,52 грн. (тринадцять тисяч сорок чотири гривні 52 копійки).
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 18 січня 2021 року.
Суддя С.В. Ушенко