Справа № 177/1740/20
Провадження 2-з/216/8/21
про забезпечення позову
18 січня 2021 року м. Кривий Ріг
Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області суддя Бутенко М. В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, шляхом зупинення виконання стягнення за виконавчим написом нотаріуса, -
Позивачем ОСОБА_1 одночасно з поданням позовної заяви до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АЛАНД», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Малкова Марія Вікторівна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, було подано заяву про забезпечення позову, шляхом зупинення виконання стягнення за виконавчим написом нотаріуса.
Заяву обґрунтовано наступним: оскільки оскаржений виконавчий напис нотаріуса перебуває на виконанні у приватного виконавця, приватним виконавцем проводиться виконання напису шляхом звернення стягнення на заробітну плату, а наявність цивільної справи в суді не є підставою для зупинення виконавчого провадження у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження», позивач просить суд задовольнити його заяву про забезпечення позову, шляхом зупинення виконання стягнення за виконавчим написом приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горая Олега Станіславовича від 08.09.2020 року за реєстровим номером № 29239 на загальну суму 15388,46 грн., щодо звернення стягнення за кредитним договором 006-26020-301012 від 30.10.2012 року.
Згідно ч.ч.1,2ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Пунктом 6 ч. 1 ст. 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником в судовому порядку.
Згідно із положеннями ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Статтею 124 Конституції України задекларовано принцип обов'язковості судових рішень, який з урахуванням положень ст.ст. 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При обранні виду забезпечення позову у вигляді зупинення стягнення на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса враховувалась співмірність із заявленими позовними вимогами.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображена в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі "Шмалько проти України" право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6-605 цс16 від 25.05.2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі за для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.
Вчиняючи виконавчий напис, нотаріус повинен врахувати та перевірити факт безспірності заборгованості відносно якої вчинявся виконавчий напис.
Позивач вважає, що існують обґрунтовані підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Аналізуючи матеріали справи і доводи заяви про забезпечення позову, суд приходить до висновку про наявність підстав для зупинення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса, оскільки невжиття саме такого заходу забезпечення позову може істотно ускладнити поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся з позовом до суду.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.
Таким чином, зупинення стягнення за виконавчим документом має наслідком зупинення виконавчого провадження, що охоплює вимоги заявника.
На підставі вищевикладеного, у відповідності до ст.149-153 ЦПК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», ст.34 Закону України «Про виконавче провадження», суд, -
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, шляхом зупинення виконання стягнення за виконавчим написом нотаріуса - задовольнити.
Вжити заходи забезпечення позову, шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису, вчиненого 08.09.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем за реєстровим номером № 29239 на загальну суму 15388,46 грн., щодо звернення стягнення за кредитним договором 006-26020-301012 від 30.10.2012 року.
Копію ухвали направити приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Малковій Марії Вікторівні (02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, 6, офіс 14) для виконання, та надати копію ухвали Позивачу для пред'явлення за місцем роботи.
Допустити ухвалу суду про забезпечення позову, шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Суддя М. В. Бутенко