Ухвала від 14.01.2021 по справі 913/843/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

УХВАЛА

"14" січня 2021 р. Справа № 913/843/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши матеріали справи

за позовом 3 - я особа, яка не Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос") заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод"

про стягнення 287 052 541, 58 грн.

за участю представників:

позивача - Архіпова О.Ю. (дов. № б/н від 11.01.2021); Микитенко О.В. (дов. №б/н від 01.12.2020)

відповідача - Вітюка В.В. (свідоцтво №2975/10 від 27.10.2005р.)

3-ї особи - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі також ПАТ "Дельта Банк"), яке у спірних правовідносинах було правонаступником Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" (далі також ПАТ "Кредитпромбанк") звернулось до Господарського суду Луганської області з позовною заявою, в якій просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" (далі також ТОВ "Лисичанський пивоварний завод" або Відповідач) 287052541,58 грн. у зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором № 13/046/2007-КЛТ (зі змінами та доповненнями), який 29.05.2007 було укладено між ПАТ "Кредитпромбанк" та ТОВ "Лисичанський пивоварний завод" .

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.02.2020 Рішення Господарського суду Харківської області від 13.11.2019 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

З підстав поданої касаційної скарги ТОВ "ФК "Геліос", яке не погодившись із постановою апеляційного господарського суду, звернулось до Верховного Суду де просило постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.02.2020 у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.06.2020 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" було задоволено частково, скасовано Постанову Східного апеляційного господарського суду від 13 лютого 2020 року і рішення Господарського суду Харківської області від 13 листопада 2019 року у справі № 913/843/14 та направлено справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2020 для розгляду справи визначено суддю Жигалкіна І.П.

З урахуванням вищевикладеного вказана справа прийнята до провадження на новий розгляд господарським судом Харківської області у складі судді Жигалкіна І.П., про що постановлена ухвала від 20.07.2020 та призначено справу №913/843/14 до розгляду на 18.08.2020 р. о 12:00. Ухвалою суду від 18.08.2020 р. підготовче засідання відкладено на 10.09.2020 р. о 11:15. Ухвалою суду від 10.09.2020 р. підготовче засідання відкладено на 24.09.2020 р. о 12:00.

15.09.2020 року до Господарського суду Харківської області від ТОВ "Лисичанський пивоварний завод" надійшов зустрічний позов (вх. № 21331) та ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.09.2020 р. було його повернуто.

23.09.2020 р. зі Східного апеляційного господарського суду направлено апеляційну скаргу ТОВ "Лисичанський пивоварний завод" на ухвалу господарського суду Харківської області від 16.09.2020 р. по справі № 913/843/14 та витребувано у суду першої інстанції її матеріали, які повинні бути направлені до апеляційної інстанції разом з апеляційною скаргою для її розгляду.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" на ухвалу господарського суду Харківської області від 16.09.2020 у справі №913/843/14 залишено без задоволення, ухвалу господарського суду Харківської області від 16.09.2020 у справі №913/843/14 залишено без змін.

Після вирішення апеляційною інстанцією підстав, які зумовили зупинення №913/843/14, тобто відпали такі підстави, суд постановив ухвалу про поновлення провадження у справі № 913/843/14 та призначення підготовчого засідання на "14" січня 2021 р. о 11:45.

Представником Відповідача у підготовче засідання надано клопотанням (вх. № 712 від 14.01.2021) про зупинення провадження у справі № 913/843/14 за позовом ТОВ «ФК «Геліос» до ТОВ «Лисичанський пивоварний завод» про стягнення боргу за кредитним Договором №13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007 до вирішення по суті спору у справі № 910/21031/20 за позовом ТОВ «Лисичанський пивоварний завод» ТОВ «ФК «Геліос», ФГВФО, ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фьост Файненшіал Нетворк Юкрейн» про визнання недійсними договору купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав № 1962/К від 26.09.2019 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «ДЕЛЬТА БАНК» та ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» за результатами відкритих торгів (аукціон), що відбулися 14 серпня 2019 року за лотом №UKR-2019-03, оформлені протоколом №UKR-2019-03 від 14.08.2019р, та власне торгів, які відбулися 14.08.2019, на підставі яких Позивачем було придбано вимогу за кредитним Договором №13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007.

Представником Позивача у підготовче засідання заяв та клопотань не надано, проти клопотання Відповідача про зупинення провадження у справі № 913/843/14 до вирішення по суті спору у справі № 910/21031/20 за позовом ТОВ «Лисичанський пивоварний завод» ТОВ «ФК «Геліос», ФГВФО, ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фьост Файненшіал Нетворк Юкрейн» про визнання недійсними договору купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав заперечує та вважає такою, що не підлягає задоволенню.

Представник третьої особи у підготовче засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Звертаючись до господарського суду із клопотанням (вх. № 712 від 14.01.2021) про зупинення провадження у справі № 913/843/14, Відповідач обґрунтовує наступним.

В провадженні Господарського суду Харківської області знаходиться справа № 913/843/14 за позовом ТОВ «ФК «Геліос» (Позивач) до ТОВ «Лисичанський пивоварний завод» (Відповідач) про стягнення боргу за кредитним Договором №13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007, вимогу за яким було придбано Позивачем на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав № 1962/К від 26.09.2019 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «ДЕЛЬТА БАНК» та ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» за результатами відкритих торгів (аукціон), що відбулися 14 серпня 2019 року за лотом №UKR-2019-03, оформлені протоколом №UKR-2019-03 від 14.08.2019р.

В цей же час, 05.01.2021 Господарським судом м. Києва (суддя Босий В.П.) відкрито провадження у справі № 910/21031/20 за позовом ТОВ «Лисичанський пивоварний завод» до ТОВ «ФК «Геліос», ФГВФО, ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фьост Файненшіал Нетворк Юкрейн» про визнання недійсними договору купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав № 1962/К від 26.09.2019 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «ДЕЛЬТА БАНК» та ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» за результатами відкритих торгів (аукціон), що відбулися 14 серпня 2019 року за лотом №UKR-2019-03, оформлені протоколом №UKR-2019-03 від 14.08.2019р, та власне торгів, які відбулися 14.08.2019, на підставі яких Позивачем було придбано вимогу за кредитним Договором №13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007.

Виклад обставин справи № 910/21031/20 на яку посилається Відповідач та її пов'язаність з поточною справою (аргументи, позиція, детальний опис виходячи зі змісту позовної заяви доданої до клопотання) є те, що 14 серпня 2019 року відбулись відкриті торги щодо реалізації (продажу права вимоги) за лотом №UKR-2019-03, до якого включені, у тому числі, права вимоги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лисичанський пивоварний завод» за Кредитним договором №13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007 року. Організатором відкритих торгів виступило ТОВ «Фьост Файненшіал Нетворк Юкрейн».

Відповідно до результатів проведення відкритих електронних торгів, що були оформлені протоколом №UKR-2019-03 від 14.08.2019 року, переможцем торгів стало ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ГЕЛІОС» (також далі по тексту - ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» або Правонаступник Позивача).

За результатами проведення торгів між Публічним акціонерним товариством «ДЕЛЬТА БАНК» та ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» був укладений Договір купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав № 1962/К від 26.09.2019 року (надалі по тексту - Договір відступлення права вимоги).

Згідно з п. 1.1 Договору відступлення права вимоги, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Банком передано у власність Нового кредитора, а Новим кредитором прийнято у власність всі права вимоги Банку, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому та які включають, у тому числі, всі права вимоги до боржників за кредитними договорами та всі права вимоги Банку до майнових і фінансових поручителів боржників, які виникли за укладеними між ними і Банком договорами.

Так, зі змісту Додатку №1 Договору відступлення права вимоги вбачається, що Банком відступлено, а Новим кредитором набуто право вимоги Банку за Кредитним договором № 13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007 року.

Згідно з п. 1.3 Договору відступлення права вимоги, майнові права вважаються переданими Новому кредитору з моменту підписання цього Договору відступлення права вимоги.

Відповідач по поточній справі вважає, що продаж на відкритих торгах (аукціоні) лоту № №UKR-219-03 відбувся з порушенням положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо порядку організації і його проведення, що, на думку позивача, має наслідком визнання результатів таких торгів недійсними, а укладений за наслідками відкритих торгів (аукціону) договір не відповідає встановленим ст. 203 Цивільного кодексу України вимогам, що є підставою для визнання його недійсним, в силу приписів ст. 215 Цивільного кодексу України виходячи з наступного.

1. Постановою Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 150 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняте рішення від 02 березня 2015 року № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», згідно з яким з 03 березня 2015 року запроваджена тимчасова адміністрація та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Дельта Банк».

На підставі постанови правління Національного банку України від 02 жовтня 2015 року № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02 жовтня 2015 року прийнято рішення № 181 «Про початок здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд затверджує способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси, у разі потреби організовує консолідований продаж майна кількох банків, що одночасно перебувають у процедурі ліквідації.

Згідно з ч.ч. 1- 8 ст. 51 Закону після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає реалізацію майна банку у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, за найвищою вартістю у найкоротший строк.

Фонд затверджує способи, порядок, склад та умови продажу майна банку, включеного до ліквідаційної маси.

Майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: 1) на відкритих торгах (аукціоні); 2) шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі.

Продаж майна (активів) банку у спосіб, передбачений цією частиною, може проводитися в електронній формі (на електронних майданчиках).

Порядок реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури регламентується нормативно-правовими актами Фонду.

Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про: 1) затвердження переліку майна банку, що не підлягає продажу; 2) об'єднання майна банку або кількох банків у пули та/або продаж окремих інвентарних об'єктів; 3) строки та заходи передпродажної підготовки майна; 4) затвердження умов відкритих торгів (у тому числі аукціонів, що проводяться за методами підвищення та/або зниження ціни і без обмеження мінімальної ціни продажу майна), зокрема розмірів гарантійного внеску, лота та кроку аукціону, порядку зниження ціни, встановлення або відмови від встановлення мінімальної ціни продажу; 5) обмеження загальної кількості відкритих торгів, на яких пропонуються до продажу одні й ті самі об'єкти або пули активів; 6) проведення відкритих торгів (аукціонів) уповноваженою особою Фонду або торговельним посередником, біржею тощо, у тому числі у разі продажу пулів активів, сформованих за рахунок майна кількох банків.

Інформація про обраний спосіб та порядок продажу (умови, строки, порядок оплати, місце, початкова ціна тощо) майна банку або кількох банків оприлюднюється на офіційному веб-сайті Фонду та веб-сайті банку, майно якого продається.

Для проведення відкритих торгів на підставі договору може залучатися організатор торгів - юридична особа, яка відповідно до установчих документів має право проводити торги. Організатор торгів не повинен мати конфлікт інтересів з банком, майно якого продається.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 розділу VI Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженого Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №388 від 24 березня 2016 року, на відкритих торгах (аукціоні) можуть продаватися наступні види активів /майна / банку, що ліквідується: основні засоби, майно банку в вигляді цілісного майнового комплексу, майно банку, щодо обороту якого встановлено обмеження, дебіторська заборгованість, права вимоги за кредитними договорами.

Відповідно до п. 1 Розділу 3 Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідується, затвердженого Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 24.03.2016 № 388, Порядок підготовки до продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, включає проведення інвентаризації активів (майна), здійснення оцінки активів (майна), формування ліквідаційної маси, розробку плану продажу активів (майна).

Відповідно до п. 7 Розділу 3 Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідується з метою підвищення ефективності продажу активи (майно) можуть бути об'єднані в пули, загальні принципи формування яких включають, але не виключно, такі ознаки:

- спільний предмет забезпечення (застава, іпотека тощо);

- пов'язані особи (у тому числі група пов'язаних контрагентів, яка визначається згідно з Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року № 368, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 26 вересня 2001 року за № 841/6032);

- спільна ознака (розмір активу, перебування на балансі однієї юридичної особи, галузь діяльності, фінансова група, банківський продукт, валюта видачі, період видачі, строк прострочення, перебування у заставі Національного банку України, етап претензійно-позовної роботи, мораторій на реалізацію предмета застави, ознаки шахрайства, стадія ліквідації тощо). Першочергово застосовується для активів із балансовою вартістю до 3 млн грн.

Заявник клопотання зазначає, що як вбачається з паспорту ВІДКРИТИХ ТОРГІВ (АУКЦІОНУ) з продажу активів (майна) АТ "БАНК"ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ", АТ "ДЕЛЬТА БАНК", АТ "ІМЕКСБАНК, ПАТ "ВІЕЙБІ БАНК", ПАТ "ДІАМАНТБАНК", ПАТ "ЕНЕРГОБАНК", ПУАТ "ФІДОБАНК", ПАТ "ПТБ", ПАТ "РАДИКАЛ БАНК", ПАТ "УКРБІЗНЕСБАНК", ПАТ "БАНК"КИЇВСЬКА РУСЬ" та ПАТ "БАНК ТРАСТ" від 14.08.2019р за лотом №UKR-2019-03 зобов'язання за якими мають різні принципи формування, що є недопустимим, за його думкою в розумінні п. 7 Розділу 3 Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, а саме:

- Різні предмети забезпечення;

- Різні: розміри активу, перебування на балансі різних юридичних осіб, галузь діяльності, банківський продукт, валюта видачі, період видачі, строк прострочення, тощо;

- Половина активів, яка увійшла до пулу балансова вартість складає понад 3 млн. грн.

2. Згідно з п. 5.11 розділу V Положення (в редакції Рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 2526 від 21 листопада 2016 року) реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов'язання здійснюється шляхом проведення відкритого конкурсу.

Згідно ст. 517 ЦК України на підтвердження прав нового кредитора у зобов'язанні Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

27.09.2013 між ПАТ «Кредитпромбанк», як продавцем та ПАТ «Дельта банк», як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами п.2.1 якого продавець цим погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю, а покупець цим погоджується купити права вимоги, прийняти їх та сплатити загальну купівельну ціну.

В процесі розгляду справи № 913/843/14 представником ПАТ «Дельта Банк» було долучено до матеріалів справи копії листів, адресованих ПАТ «Кредитпромбанк», з яких вбачається, що під час укладення договору купівлі-продажу прав вимоги від 27.09.2013 ПАТ «Кредитпромбанк» не передав ПАТ «Дельта Банк» оригіналів Кредитного договору, Додаткових угод до нього, усіх забезпечувальних договорів та будь-яких інших документів, що стосуються кредитного договору.

Як вбачається з Паспорту ВІДКРИТИХ ТОРГІВ (АУКЦІОНУ) з продажу активів (майна) АТ «БАНК» ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», АТ «ДЕЛЬТА БАНК», АТ «ІМЕКСБАНК, ПАТ «ВІЕЙБІ БАНК», ПАТ «ДІАМАНТБАНК», ПАТ «ЕНЕРГОБАНК», ПУАТ «ФІДОБАНК», ПАТ «ПТБ», ПАТ «РАДИКАЛ БАНК», ПАТ «УКРБІЗНЕСБАНК», ПАТ «БАНК» КИЇВСЬКА РУСЬ» та ПАТ «БАНК ТРАСТ» від 14.08.2019р за лотом №UKR-2019-03 - заборгованість Позивача на дату формування ліквідаційної маси перед ПАТ «Дельта Банк» складає 439 506 106,51 грн.

При цьому, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав (Постанова Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 6-459цс17, Постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 909/1411/13).

Відтак, Банк був позбавлений можливості відступити (продати на аукціоні) відповідні права. Більш того, відповідні права не могли бути визначені, як актив Банку та включені до пулу лоту за номером №UKR-2019-03.

Внесенням недостовірних відомостей у паспорт відкритих торгів та у публічний паспорт активу Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та ПАТ «Дельта Банк» порушили норми законодавства України, права та інтереси ПОЗИВАЧА.

3. Згідно рішення Фонду №1604 від 26.06.2019 року активи банків були сформовані у лот # UKR-2019-03, до складу якого включено: активи АТ «БАНК»

ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», детальний перелік активів в публічному паспорті активу; Активи АТ «ДЕЛЬТА БАНК», детальний перелік активів в публічному паспорті активу; Активи АТ «ІМЕКСБАНК», детальний перелік активів в публічному паспорті активу; Активи ПАТ «ВІЕЙБІ БАНК», детальний перелік активів в публічному паспорті активу; Актив ПАТ «ДІАМАНТБАНК», детальний перелік активів в публічному паспорті активу; Активи ПАТ «ЕНЕРГОБАНК», детальний перелік активів в публічному паспорті активу; Активи ПУАТ «ФІДОБАНК», детальний перелік активів в публічному паспорті активу; Активи ПАТ «ПТБ», детальний перелік активів в публічному паспорті активу; Активи ПАТ «РАДИКАЛ БАНК», детальний перелік активів в публічному паспорті активу; Активи ПАТ «УКРБІЗНЕСБАНК», детальний перелік активів в публічному паспорті активу; Активи ПАТ «БАНК» КИЇВСЬКА РУСЬ», детальний перелік активів в публічному паспорті активу; Актив ПАТ «БАНК ТРАСТ», детальний перелік активів в публічному паспорті активу.

Вбачається, що лот #UKR-2019-03 сформовано з активів банків, які не були реалізовані на попередніх торгах, а відтак формування лоту #UKR-2019-03 відбулось на підставі абз. 1 пп. 4 п. 2 Рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20.07.2017 № 3117 «Про реалізацію активів (майна) банків, що ліквідуються, шляхом проведення відкритих торгів (аукціонів) із використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону, який складається з автоматичного покрокового зниження початкової (стартової) ціни лота, етапів подання закритих цінових пропозицій та цінової пропозиції»

В свою чергу, абз. 5 пп. 3 п. 2 Рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20.07.2017 № 3117 «Про реалізацію активів (майна) банків, що ліквідуються, шляхом проведення відкритих торгів (аукціонів) із використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону, який складається з автоматичного покрокового зниження початкової (стартової) ціни лота, етапів подання закритих цінових пропозицій та цінової пропозиції» передбачено, що початкова (стартова) ціна лота на перших відкритих торгах (аукціоні) може бути встановлена на рівні вартості відповідних активів, що відображається на балансових та позабалансових рахунках (для прав вимоги та інших майнових прав за кредитними договорами - на рівні заборгованості за такими договорами (заборгованість за основним боргом, нарахованими відсотками, а також сума заборгованості, що обліковується на рахунках клієнтів банку)) станом на перше число місяця, у якому затверджено відповідну пропозицію щодо реалізації активів (майна) банку, але не нижче оціночної вартості таких активів, визначеної незалежними суб'єктами оціночної діяльності.

Початкова (стартова) ціна лота на повторних відкритих торгах (аукціоні) може бути встановлена на рівні не нижче суми мінімальних цін/цін реалізації активів (майна), які включені до складу пулів, що склалися на попередніх відкритих торгах (аукціонах), що не відбулися (абз. 6 пп. 3 п. 2 Рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20.07.2017 № 3117 «Про реалізацію активів (майна) банків, що ліквідуються, шляхом проведення відкритих торгів (аукціонів) із використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону, який складається з автоматичного покрокового зниження початкової (стартової) ціни лота, етапів подання закритих цінових пропозицій та цінової пропозиції».

Враховуючи, що електронні торги з продажу лота #UKR-2019-03, які були призначені на 04.08.2019, були першими відкритими торгами з реалізації цього лоту, який був сформований Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 2361 від 19.09.2019, то для визначення початкової ціни реалізації такого лоту Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повинен був керуватися положенням Рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20.07.2017 №3117 «Про реалізацію активів (майна) банків, що ліквідуються, шляхом проведення відкритих торгів (аукціонів) із використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону, який складається з автоматичного покрокового зниження початкової (стартової) ціни лота, етапів подання закритих цінових пропозицій та цінової пропозиції», яким передбачено порядок визначення початкової (стартової) ціна лота саме на перших відкритих торгах.

Проте, як зазначено Відповідачем по поточній справі, цього обов'язку дотримано не було, оскільки для визначення початкової ціни реалізації лоту #UKR-2019-03 використано мінімальну ціну реалізації окремих лотів на попередніх торгах (зокрема, лоту №F07GL18912), які в подальшому були включені до лоту #UKR 2019 05.

Так на думку Відповідача, посилаючись на викладене вище, визначення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у Рішенні №1604 від 26.06.2019 року початкової (стартової) ціни продажу прав вимоги у складі лоту #UKR-2019-03 не відповідає вимогам абз. 5 пп. 3 п. 2 Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20.07.2017 №3117.

Крім цього, всупереч вимогам Положення № 388 та Рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20.07.2017 №3117 про порядок розкриття інформації про активи банку, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у Рішенні № 2361 від 19.09.2019 року та у публічному паспорті активів з продажу лота #UKR-2019-03 було визначено не актуальну суму заборгованості по кредитним договорам. Зазначений розмір заборгованості визначений Фондом станом на 01.01.2019 року. В той час, як продаж активів банку здійснювався через 8 місяців після цього.

Зокрема, в публічному паспорті активу безпідставно зазначена сума заборгованості Позивача перед ПАТ «Дельта Банк» за процентами в розмірі 122 428 669,04, оскільки в паспорті зазначено 0 (нульову) ставку відсотків.

Також нарахування відсотків за користування кредитами в зазначених сумах не існує, так як включення до суми заборгованості процентів після закінчення строку кредитування не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Такі правові висновки, на які посилається Відповідач, були висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 р. по справі №175/4753/15-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2020 р. у справі №750/1061/16-ц.

Так як в публічному паспорті активу невірно визначена сума заборгованості Позивача перед ПАТ «Дельта Банк», то відповідно потенційним покупцям була надана недостовірна інформація щодо розміру заборгованості, тим самим були порушені права та інтереси Відповідача по поточній справі так як у потенційних покупців склалося викривлене уявлення про розмір дійсної заборгованості за кредитним договором.

З вищевикладеного вбачається, що під час проведення електронного аукціону 04.08.2019 за лота #UKR-2019-03 були допущені суттєві порушення порядку його проведення, що мають своїм наслідком визнання результатів аукціону недійсними.

29.05.2007 між ЗАТ "Лисичанський пивоварний завод", як позичальником, правонаступником якого є Відповідач та ВАТ «Кредитпромбанк», як банком було укладено кредитний договір №13/046/2007-КЛТ.

Пунктом 1.1 кредитного договору встановлюється процедура та умови надання банком у майбутньому кредитів (траншів) позичальнику в національній валюті України або в доларах США з повною або частковою конвертацією в українську гривню в межах загальної суми, еквівалентної 14 000 000,00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на дату укладання кожної додаткової угоди до цього договору про надання кредиту, що є його невід'ємною частиною; процедура та умови повернення позичальником отриманих кредитів, нарахування та сплати процентів за отриманими кредитами, нарахування та сплати комісії за надання кредитів; а також взаємні права та зобов'язання сторін, що виникнуть при наданні банком кредитів.

За умовами п.1.2 кредитного договору від 29.05.2007 зобов'язання банку щодо надання кредитів та зобов'язання позичальника щодо повернення кредитів, сплати процентів та комісії, а також інші права та зобов'язання сторін, передбачені цим договором, виникають з моменту укладання сторонами додаткових угод про надання кредитів, в сумах, зазначених в таких додаткових угодах. Строк користування кожним окремим кредитом у межах загальної суми, встановленої пунктом 1.1 цього договору, визначається додатковими угодами, але не пізніше строку, встановленого п.3.4.5 цього договору.

У відповідності до умов п. 3.4 кредитного договору позичальник зобов'язувався використати кредити на цілі, вказані у п. 2.2 цього договору, сплачувати банку нараховані відсотки за кожним кредитом, наданим згідно додатковим угодам та повністю погасити заборгованість за кредитами не пізніше 28.02.2013.

27.09.2013 між ПАТ «Кредитпромбанк», як продавцем та ПАТ «Дельта банк», як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами п.2.1 якого продавець цим погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю, а покупець цим погоджується купити права вимоги, прийняти їх та сплатити загальну купівельну ціну.

Зі змісту п.1.1 договору від 27.09.2013 вбачається, що правами вимоги є всі права вимоги продавця в якості кредитора до позичальників за кредитними договорами, а також всі права вимоги продавця до осіб, які надали забезпечення за договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні продавцю щодо виконання позичальниками та/або особами, які надали забезпечення будь-яких своїх обов'язків за кредитними договорами та договорами забезпечення.

У додатку №1 до договору від 27.09.2013 погоджено, що продавець продає, а покупець купує, в тому числі, право вимоги до ТОВ "Лисичанський пивоварний завод" за кредитним договором №13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007.

В процесі розгляду справи № 913/843/14 представником ПАТ «Дельта Банк» було долучено до матеріалів справи копії листів, адресованих ПАТ «Кредитпромбанк», з яких вбачається, що під час укладення договору купівлі-продажу прав вимоги від 27.09.2013 ПАТ "Кредитпромбанк" не передав ПАТ «Дельта Банк» оригіналів Кредитного договору, Додаткових угод до нього, усіх забезпечувальних договорів та будь-яких інших документів, що стосуються кредитного договору (Т. 2, а.с. 212-218).

Відповідно, заявник клопотання вважає, що можна прийти до висновку, про наступне.

Новому кредитору (ПАТ «Дельта банк») первісним кредитором (ВАТ «Кредитпромбанк») не були передані оригінали документів, які засвідчують право вимоги до Відповідача, а саме: кредитний договір № 13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007 з додатковими угодами до нього, іпотечний договір №13/046/1001/2007 від 29.05.2007 з додатковими угодами до нього, договори застави та додаткові угоди до них.

14 серпня 2019 року відбулись відкриті торги щодо реалізації (продажу права вимоги) за лотом №UKR-2019-03, до якого включені, у тому числі, права вимоги ПАТ «Дельта Банк» до Відповідача за кредитним договором №13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007.

Відповідно до результатів проведення відкритих електронних торгів, що були оформлені протоколом №UKR-2019-03 від 14.08.2019 року, переможцем торгів стало ТОВ «ФК «Геліос» (або новий кредитор).

За результатами проведення торгів між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Геліос» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав № 1962/К від 26.09.2019 (надалі - договір відступлення права вимоги).

Згідно з п. 1.1 договору відступлення права вимоги, в порядку та на умовах, визначених цим договором, банком передано новому кредитору, а новим кредитором прийнято всі права та вимоги банку, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому та які включають, у тому числі, всі права вимоги до боржників за кредитними договорами та всі права вимоги банку до майнових і фінансових поручителів боржників, які виникли за укладеними між ними і банком договорами.

Перелік договорів, права вимоги банку за якими відступлені правонаступнику позивача, наведені в додатку №1 до договору відступлення права вимоги.

Так, зі змісту додатку №1 договору відступлення права вимоги вбачається, що банком відступлено, а новим кредитором набуто права вимоги банку за кредитним договором № 13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007.

Згідно з п. 1.3 договору відступлення права вимоги, майнові права вважаються переданими новому кредитору з моменту підписання цього договору відступлення права вимоги.

Заявник клопотання звернув увагу суду на повну відсутність у вказаному лоті (№UKR-2019-03) та відповідних пакетах документів, доказів, щодо виникнення та розміру заборгованості.

В нового кредитора ТОВ «ФК «Геліос» відсутні оригінали кредитних договорів, додаткових угод до них, меморіальних ордерів, первинних документів щодо виконання зобов'язання тощо.

Відсутність оригіналів вказаних документів підтверджується листом ПАТ «Дельта-банк» до ПАТ «Кредитпромбанк» від 31.07.2015 № 2/01-17/6171 (Т. 2 а.с. 214), і, відповідно до зафіксованих технічною фіксацією судового засідання пояснень представників позивача, відсутність доказів була відома ТОВ "Фінансова Компанія «Геліос» на час придбання лоту та наступного укладання договору цесії.

За результатами проведення торгів між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "ФК «Геліос» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав № 1962/К від 26.09.2019.

Таким чином, заявник клопотання вважає, що з урахуванням вищенаведеного можна дійти до висновку, що вимоги на дотримання норм чинного законодавства при укладанні Договору купівлі-продажу права вимоги та майнових прав № 1962/К від 26.09.2019, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Геліос» не були дотримані, оскільки: ПАТ «Дельта Банк» не мав права власності на товар (вимогу за кредитним договором №13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007); ПАТ «Дельта Банк» не передав товар (право вимоги) ТОВ «ФК «Геліос»; ТОВ «ФК «Геліос» не отримав товар (право вимоги) від ПАТ «Дельта Банк».

Відповідач по поточній справі вважає, що при укладанні правочину (Договору купівлі-продажу права вимоги та майнових прав № 1962/К від 26.09.2019), Сторонами не дотримано норми цивільного кодексу, які регулюють даний вид правовідносин, а тому такий правочин має бути визнаний судом недійсним.

Також, оскільки, визнання недійсним договору 1962/К від 26.09.2019 року про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги є похідним від вимоги про визнання недійсними результатів аукціону, то у зв'язку із визнанням недійсним спірного аукціону з продажу права вимоги, визнанню недійсним також підлягає договір 1962/К від 26.09.2019 року про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за наслідками такого аукціону.

Заявник клопотання посилається на правову позицію Верховного суду України у справі № 6-605цс16 від 25.05.2016 та Великої палати Верховний Суду, викладеної у постанові від 18.04.2018, справа № 439/212/14-ц правом оспорювати правочин (ч. 3 ст. 215 ЦК України) в судовому порядку наділяються «заінтересовані особи», які не є сторонами, але які вважають, що їх права порушені і підлягають захисту та Постанову Великої Палати Верховного суду від 04.12.2019 року у справі №917/1739/17, де зазначено, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Відповідач по справі вважає, що з викладеного вбачається обставинна про пов'язаність справ № 913/843/14 і 910/21031/20 в частині вирішення по суті справи № 910/21031/20 про визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав № 1962/К від 26.09.2019 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «ДЕЛЬТА БАНК» та ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» за результатами відкритих торгів (аукціон), що відбулися 14 серпня 2019 року за лотом №UKR-2019-03, оформлені протоколом №UKR-2019-03 від 14.08.2019р, та власне торгів, які відбулися 14.08.2019, так як результати вирішення спору про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав та торгів істотно впливають на результати розгляду справи № 913/843/14, оскільки визнання договору купівлі-продажу майнових прав та торгів недійсними спростує наявність будь-яких прав у Позивача вимагати у Відповідача сплату будь-яких коштів за кредитним Договором №13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007.

Тому, за таких обставин Відповідач не вбачає можливим розгляд справи про стягнення коштів за кредитним Договором №13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007, до вирішення питання про наявність у Позивача майнових прав на стягнення коштів на підставі вказаного кредитного Договору по справі № 910/21031/20.

Також, Відповідач посилається на п. 5 ч.1 ст. 227 ГПК України де зазначено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку господарського судочинства до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

На підставі викладеного, Господарським судом м. Києва було відкрито провадження по справі № 910/21031/20 та призначено підготовче засідання.

Позивач проти зазначеного клопотання заперечував. В обґрунтування своїх заперечень поклав наступні тези.

Позивач вважає подання Відповідачем поточного клопотання зловживанням процесуальними правами, оскільки останній вже звертався до інших судів з аналогічними позовними заявами з таким самим предметом позову: №910/13663/20, №910/13968/20, №910/14539/20).

Крім того, на розгляді у Господарському суді м. Києва знаходились наступні спори, в яких суди вже досліджували законність набуття Позивачем прав вимоги до Відповідача: a) Справа №910/9604/19: «визнання відсутнім права на відчуження майна Відповідача», шляхом набуття права власності на предмет іпотеки чи шляхом продажу майна будь-яким третім особам, чи звернення стягнення на майно на підставі виконавчого напису нотаріуса». Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.11.2019 по справі №910/9604/19 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Рішення Відповідачем не оскаржувалось. b) Справа №910/9139/19, відкрита за заявою Відповідача про вжиття заходів забезпечення позову до моменту подання позову. Предметом анонсованого в заяві «майбутнього позову» були наступні вимоги: «визнання відсутнім права на відчуження майна». Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2019 по справі №910/9139/19 вжито забезпечення позову на користь Відповідача. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2019 по справі №910/9139/19 скасовано заходи забезпечення позову. Позови у справі №910/9139/19, як і у справі №910/13663/20, Відповідачем подано не було.

Тому, Позивач вважає, що виходячи з вищезазначеного, очевидним є те, що Відповідачеві не потрібен захист порушених прав, оскільки права останнього і не порушено.

Дослідивши матеріали справи, зміст клопотання про зупинення провадження у справі, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд вирішив, що подане Відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Під час підготовчого засідання, учасники справи можуть подавати клопотання та заяви, відповідно до статті 177 ГПК України. Адже відповідно до частини 1 статті 177 ГПК України, серед інших завдань підготовчого провадження, важливим є визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів, а також вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Згідно п. 10 ч. 2 ст. 182 ГПК України, у підготовчому засіданні суд вирішує заяви та клопотання учасників справи. У разі виникнення обставин, визначених п. 5 ч. 2 статті 227 ГПК України подати клопотання про зупинення провадження у справі можливо лише на етапі підготовчого провадження.

Наразі, розгляд поточної справи знаходиться у межах підготовчого провадження та у межах строків передбачених ГПК України.

У постанові ВСУ по справі №6-1957цс16 зазначено, що визначаючи наявність підстав за яких провадження у справі підлягає обов'язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року № 18 (на момент розгляду клопотання не скасована та є чинною) та Постанови ВСУ від 01.02.2017 у справі №6-1957цс16: (а) Під «неможливістю розгляду цієї справи» розуміють неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин; (б) Під «пов'язаною з даною справою іншою справою» розуміють таку іншу справу, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення; (в) «Іншим судом» є будь-який орган, що входить до складу судової системи України, іншим судом може вважатися й інший склад суду (одноособовий чи колегіальний) в тому ж самому судовому органі, в якому працює суддя (судді), що вирішує (вирішують) питання про зупинення провадження у справі.

При розгляді поданого Відповідачем клопотання, суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 де зазначено, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, в яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Так, порядок та умови зупинення провадження у справі врегульованого нормами статті 227 ГПК України в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов'язаний та має право зупинити провадження у справі.

За змістом п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

У разі застосування наведеної правової норми за вимогами ст. 234 ГПК України у мотивувальній частині ухвали повинно бути зазначено, зокрема, обґрунтування висновків, яких дійшов суд при постановленні ухвали.

Під неможливістю розгляду справи необхідно розуміти відсутність у господарського суду можливості самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Крім цього, слід зауважити, що зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин (до вирішення іншої справи; до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі), які зумовили зупинення провадження, тому провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього.

Подібний правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №904/3935/18 та від 29.04.2020 у справі №903/611/19, від 18.05.2020 року по справі № 905/1728/14-908/4808/14.

Неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які встановлюються іншим судом, у принципі не можуть бути встановлені господарським судом у даній справі з незалежних від нього (суду) законодавчо зумовлених причин.

При цьому наведена процесуальна норма (ст. 227 ГПК України) прямо встановлює, що суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.06.2020 у справі № 910/6674/19 та від 20 липня 2020 року по справі № 9190/11236/19,від 15.05.2019 у справі №904/3935/18, від 29.04.2020 у справі №903/611/19, від 18.05.2020 у справі № 905/1728/14-908/4808/14.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов'язаний з'ясовувати: 1) як саме справа, яка розглядається господарським судом, пов'язана зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлена неможливість розгляду справи.

Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у постановах від 10.09.2019 у справі № 922/1962/17 і від 17.12.2019 у справі № 917/131/19, від 15.05.2019 у справі № 904/3935/18 і від 17.12.2019 у справі № 917/131/19, від 23.01.2020 № 917/130/19.

Обґрунтовуючи позицію про зупинення провадження у справі, Відповідач у клопотанні та у судовому засіданні, посилається на об'єктивну неможливість розгляду поточної справи до вирішення пов'язаної з нею справи № 910/21031/20, оскільки рішення в останній може вплинути на результати розгляду справи № 913/843/14.

Встановлення судом фактичних обставин правомірності чи неправомірності придбання вимоги у справі № 910/21031/20, за твердженням заявника, має значення для встановлення судом у поточній справі можливості стягнення виниклої заборгованості.

Суд зазначає, що предметом позову у цій справі є вимога Позивача про стягнення заборгованості з Відповідача за кредитним договором, право відносно якої у Позивача виникло за результатами проведення торгів між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Геліос» укладеного договору купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав № 1962/К від 26.09.2019.

Правовою підставою позову є норми ЦК України, банківського законодавства щодо кредитних правовідносин.

Предметом позову по справі 910/21031/20 є визнання недійсними договору купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав № 1962/К від 26.09.2019 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «ДЕЛЬТА БАНК» та ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» за результатами відкритих торгів (аукціон), що відбулися 14 серпня 2019 року за лотом №UKR-2019-03, оформлені протоколом №UKR-2019-03 від 14.08.2019р, та власне торгів, які відбулися 14.08.2019, на підставі яких Позивачем було придбано вимогу за кредитним Договором №13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007.

Підставою зазначеного позову є норми ЦК України, банківське банківського законодавство щодо кредитних правовідносин та норми які регулюють проведення торгів на підставі яких у Позивача виникло право за позовом до Відповідача у поточній справі.

Враховуючи викладене, суд вважає, що у поточній справі має значення встановлення відповідної обставини - правомірність або не правомірність проведення відкритих торгів (аукціону) взагалі, і між тим у тому числі, ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Геліос», і укладеного договору купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав № 1962/К від 26.09.2019 на підставі якого виникло право на позов у цій справі до Відповідача.

Зупинення провадження у господарській справі з мотивів наявності іншої справи, може мати місце тільки в тому разі, коли лише в тій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав вимог у даній справі чи умов, від яких залежить можливість її розгляду, і з'ясувати, чи дійсно від наслідків розгляду зазначеної господарської справи залежить прийняття рішення у цій господарській справі.

Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у постановах від 23 січня 2020 року у справі № 917/130/19, від 10 вересня 2019 у справі № 922/1962/17 та від 17 грудня 2019 у справі № 917/131/19.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове і повне припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому процесу і щодо яких невідомо, коли їх може бути усунено (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів КГС у справі № 910/15715/19).

Пов'язаність справ № 910/21031/20 та № 913/843/14 , за думкою суду, полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збір і оцінку доказів у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини можуть бути і такими, які мають значення для цієї справи.

У даній господарській справі очевидною є неможливість вирішення даного спору у зв'язку з наявністю підстав пов'язаності справ № 910/21031/20 та №913/843/14 і встановлення фактів які можуть вплинути на наявність права Позивача на стягнення заборгованості з Відповідача по справі.

По-перше, наявність пов'язаної судової справи, в якій предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав № 1962/К від 26.09.2019 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «ДЕЛЬТА БАНК» та ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» за результатами відкритих торгів (аукціон), що відбулися 14 серпня 2019 року за лотом №UKR-2019-03, оформлені протоколом №UKR-2019-03 від 14.08.2019р, та власне торгів, які відбулися 14.08.2019, на підставі яких Позивачем було придбано вимогу за кредитним Договором №13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007 унеможливлює вирішення поточного спору.

В межах поточної судової справи № 913/843/14 існують обставин, які перешкоджають перевірці наявності права ФК «Геліос» на стягнення розміру позовних вимог на підставі наданих розрахунків і доказів до розгляду справи № 910/21031/20.

Очевидно, що факт проведення судового дослідження правомірності проведення торгів в іншій справі не передбачений законодавством як підстава зупинення провадження у даному спорі, проте є об'єктивною обставиною на підставі якої мають бути встановлені факти, що впливають на вирішення поточної справи по суті.

По-друге, суд вважає, що слід зазначити про небезпеку казуального тлумачення норм права - ст. 517 ЦК України, ч. 6 ст. 91 ГПК України , через призму змісту п. 53 Постанови Верховного суду по поточній справі (Т. 5, а.с. 251), яке може привести до спотворення змісту цих норм без достатніх та належних на те підстав.

Зокрема, в узагальненому вигляді висновки суду полягають в утвердженні правової позиції, відповідно до якої розгляд спору про стягнення боргу є неможливим до вирішення по суті спору щодо визнання недійсним торгів у справі № 910/21031/20 і надання відповідних доказів.

Таке тлумачення закону, на думку суду повністю відповідає дотриманню принципів верховенства права, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності (ст. 2 ГПК України).

Суд вважає, що внаслідок такого тлумачення не виникне правовий стан, в якому оскаржений і визнаний недійсним правочин (результат торгів (аукціон) по справі №910/21031/20 отримає здатність до створення правових наслідків у вигляді стягнення боргу (у разі задоволення позову по справі № 913/843/14).

По-третє, суд враховує позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 21.03.2018 у справі № 760/14438/15-ц провадження № 14-38цс18, в який зазначено, що у статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину і ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Проте, в межах поточної справи Відповідач ставить під сумнів вчинені правочини внаслідок відсутності оригіналів документів (договорів) та вчинення договору купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав № 1962/К від 26.09.2019 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «ДЕЛЬТА БАНК» та ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» за результатами відкритих торгів (аукціон), що відбулися 14 серпня 2019 року за лотом №UKR-2019-03, оформлені протоколом №UKR-2019-03 від 14.08.2019р, та власне торгів, які відбулися 14.08.2019, на підставі яких Позивачем було придбано вимогу за кредитним Договором №13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007.

Саме справа № 910/21031/20 порушена господарським судом м. Києва і має на меті підтвердити/спростувати тези покладені у підстави позову за поточною справою.

В іншому випадку, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені сторонами обов'язки підлягають виконанню.

Стосовно тез Позивача щодо зловживання процесуальними правами з боку Відповідача, та подання останнім необґрунтованих клопотань з метою затягування розгляду справи, суд зазначає наступне.

Подання Відповідачем по справі клопотання про зупинення провадження у справі суд не розцінює як зловживанням процесуальними правами і не розглядає їх у призмі недобросовісного використання, яке не можна кваліфікувати через критерій відсутності серйозного законного інтересу, тобто легітимного прагнення до отримання певних переваг, передбачених процесуальним законом (ст. 45, 91, 169, 170, 227 ГПК України).

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб.

Господарський процесуальний обов'язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб'єктивному процесуальному праву суду.

Процесуальні права надані законом тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду при розгляді справ, для сприяння їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним.

Так, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі Шульга проти України від 02 грудня 2010 року № 16652/04) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (див. рішення Суду у справі Мусієнко проти України від 10 січня 2011 року № 26976/06).

Неприпустимість зловживання процесуальними правами належить до основних засад (принципів) господарського судочинства (п. 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

За змістом ч. 5 п'ятої ст. 13 ГПК саме на суд покладається обов'язок щодо керування ходом судового процесу, сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, запобігання зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вжиття заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Водночас, системно-логічне тлумачення цієї норми дозволяє дійти висновку про те, що зазначений перелік не є вичерпним, а прийняття рішення щодо наявності у діях учасників процесу ознак зловживання правами належить до повноважень суду та здійснюється ним з урахуванням конкретних обставин справи, оцінки дій учасників процесу та інших осіб тощо.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами.

Так, Відповідачем, виходячи з моніторингу судом Єдиного державного реєстру судових рішень та заперечень Позивача встановлено, що перший, дійсно звертався до інших судів: справи № 910/13663/20 (заява про забезпечення позову у задоволенні якої відмовлено), № 910/13968/20 (заява про забезпечення позову у задоволенні якої було відмовлено), № 910/14539/20 (про визнання електронних торгів недійсними. Позов було повернуто), №910/9604/19 (визнання відсутнім права на відчуження майна Відповідача, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки чи шляхом продажу майна будь-яким третім особам, чи звернення стягнення на майно на підставі виконавчого напису нотаріуса. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.11.2019 по справі №910/9604/19 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Рішення Відповідачем не оскаржувалось), №910/9139/19 (відкрита за заявою Відповідача про вжиття заходів забезпечення позову до моменту подання позову. Предметом анонсованого в заяві «майбутнього позову» були наступні вимоги: «визнання відсутнім права на відчуження майна». Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2019 по справі №910/9139/19 вжито забезпечення позову на користь Відповідача. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2019 по справі №910/9139/19 скасовано заходи забезпечення позову). Позови у справі №910/9139/19, як і у справі №910/13663/20, Відповідачем подано не було.

Проте, на відміну від вище перелічених справ, справа № 910/21031/20 порушена господарським судом м. Києва і стосується визнання недійсними відкритих торгів (аукціону) та їх результатів: договору купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав № 1962/К від 26.09.2019 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «ДЕЛЬТА БАНК» та ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» за результатами відкритих торгів (аукціон), що відбулися 14 серпня 2019 року за лотом №UKR-2019-03, оформлені протоколом №UKR-2019-03 від 14.08.2019р, та власне торгів, які відбулися 14.08.2019, на підставі яких Позивачем було придбано вимогу за кредитним Договором №13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007

Перші та остання, відповідно, є різними за своїм змістом, предметом, підставами і є такою, що за нею порушено провадження у справі і призначено підготовче засідання на 01.02.2021 року.

До речі, Господарський суд м. Києва по справі № 910/21031/20 в межах ст. 43 ГПК України не дійшов протилежних висновків відносно подання позову в розрізі справи № 913/843/14.

В частині заперечень Позивача через призму зловживання правом, суд вважає не зайвим звернути увагу на доктрину вирішення цього питання.

Застосовуючи методологічний підхід пов'язаний із запереченням феномена «зловживання правом» і його використання у доктрині та законодавстві, суд вважає термін «зловживання правом» таким що позбавлений сенсу, адже сполучає поняття, що виключають одне одного.

Можливість існування двох варіантів поведінки особи: «або поведінка особи є здійсненням її права, відповідно, правомірною, або ця поведінка неправомірна, і, отже, не є здійсненням права».

Здійснення права не може бути протиправним, а, отже, і зловживанням. Ті дії, що називають зловживання правом, насправді здійснені поза його межами.

Якщо суб'єкт діє у межах права, що йому належить, тоді він не зловживає своїм правом, або він виходить за межі, встановлені законом, тим самим порушуючи закон, тоді наявне елементарне правопорушення, за яке має наставати відповідальність.

В ідеї зловживання правом закладене протиставлення духу букві закону, закону - розсуду. Однак дух закону не має іншого вираження, ніж як в його букві.

Реалізація права є завжди правомірною, а коли йдеться про неправомірну поведінку, то остання не може вважатися реалізацією права, а є звичайним правопорушенням.

Виходячи з таких засадничих положень, неможливо допустити існування категорії «зловживання правом», адже, з одного боку, це поняття не належить до реалізації права, бо містить елемент протиправності, і з іншого - не може бути кваліфіковане як правопорушення, адже формально відповідні дії є законними.

Вихід за межі реалізації права пов'язується саме з неправомірною поведінкою, правопорушенням, а тому поняття «зловживання правом» видається зайвим, адже у даному випадку йдеться про простий делікт.

Зловживання правом оцінюється судом негативно також через можливість необмеженого суддівського розсуду.

Теорія зловживання правом містить логічну помилку, вона є порочною і стосовно висловленої в ній тенденції до визнання необмеженого судового розсуду у визначенні меж здійснення права, що може призвести не лише до невизначеності змісту окремих суб'єктивних цивільних прав, а й до випадків порушення законності.

Проблема зловживання правом визначається тим, що існує «тенденція допустити суддівський розсуд та надати останньому для керівництва більш або менш невизначений критерій для відмежування здійснення права від дій, які не є такими, хоча і відповідають сформульованому законом змісту права. Суд сам жодних меж проводити не повинен. Вони встановлені законом, і у встановлених законом межах суб'єкт може здійснювати свої права як йому завгодно. Усі процесуальні дії, умови та порядок здійснення кожної з них повинні бути визначені законодавцем, тому сама можливість для зловживання судовими процесуальними правами не має під собою будь-якого підґрунтя. Всі процесуальні дії та порядок їх вчинення мають бути чітко визначені в законодавстві, а застосування аналогії закону та аналогії права в частині застосування несприятливих наслідків (санкцій) за зловживання процесуальними правами є неможливим.

Віднайдення шляхів нейтралізації прийомів протидії правосуддю, використовуючи категорію зловживання правом, не лише неефективне, а й небезпечне, адже посиланням на зловживання (істинні або мнимі) можна виправдовувати процесуальні недоліки у роботі самого суду.

Також, суд, при розгляді даного клопотання вважає за можливе, звернути увагу на доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium - принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. (постанова у справі № 450/2286/16-ц ВС від 7.10.2020), оскільки дії Позивача визнавались судом зловживанням процесуальним правом двома ухвалами Господарського суду Харківської області від 13 листопада 2019 року (Т. 4, а.с. 231-242).

Виходячи з вищенаведеного, що, з урахуванням наведених обставин, cуд вважає, що відсутні правові підстави для визнання поданого клопотання про зупинення розгляду поточної справи скарги зловживанням процесуальними правами.

Крім того, суд вважає за необхідне зробити узагальнюючі тези за поданим клопотанням та підставами для його задоволення:

1. Розгляд поточної справи знаходиться у межах підготовчого провадження та у межах строків передбачених ГПК України в іншому складі суду і не призводить до порушення розумності строків. Позивач як правонаступник був залучений до участі у справі ухвалою суду від 12.11.2019 року, а 13.11.2019 року було прийняте рішення Господарським судом Харківської області.

2. Неможливість розгляду поточної справи обумовлено неможливістю господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі - № 910/21031/20 щодо визнання недійсними відкритих торгів (аукціону) та їх результатів. Договору купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав № 1962/К від 26.09.2019 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «ДЕЛЬТА БАНК» та ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» за результатами відкритих торгів (аукціон), що відбулися 14 серпня 2019 року за лотом №UKR-2019-03, оформлені протоколом №UKR-2019-03 від 14.08.2019р, та власне торгів, які відбулися 14.08.2019, на підставі яких Позивачем було придбано вимогу за кредитним Договором №13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007, на підставі яких і виникло право Позивача на стягнення з Відповідача заборгованості.

3. Пов'язаність поточної справи з іншою справою - знаходить своє відображення у встановленні господарським судом м. Києва обставин які підтвердять або спростують правомірність позовних вимог Позивача в межах дійсності/недійсності відкритих торгів (аукціону) та їх результатів. Договору купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав № 1962/К від 26.09.2019 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «ДЕЛЬТА БАНК» та ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» за результатами відкритих торгів (аукціон), що відбулися 14 серпня 2019 року за лотом №UKR-2019-03, оформлені протоколом №UKR-2019-03 від 14.08.2019р, та власне торгів, які відбулися 14.08.2019, на підставі яких Позивачем було придбано вимогу за кредитним Договором №13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007, на підставі яких і виникло право Позивача на стягнення з Відповідача заборгованості. А також, встановить обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення.

4. Іншим судом - є Господарський суд м. Києва.

5. Зібрані докази по поточній справі не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, та предметом судового розгляду по справі № 910/21031/20 які будуть прямо впливати на розгляд поточної справи по суті.

6. Суд вважає, що у справі № 910/21031/20 можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав позовних вимог у поточній справі та умов, від яких залежить можливість її розгляду.

7. Суд вважає, що дійсно від наслідків розгляду зазначеної господарської справи № 910/21031/20 залежить прийняття остаточного рішення у поточній господарській справі.

8. Пов'язаність справ № 910/21031/20 та № 913/843/14, за думкою суду, полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збір і оцінку доказів у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиціальне та доказове значення.

9. У даній господарській справі очевидною є неможливість вирішення даного спору у зв'язку з наявністю підстав пов'язаності справ № 910/21031/20 та № 913/843/14 і встановлення фактів які можуть вплинути на наявність права Позивача на стягнення заборгованості з Відповідача по справі.

10. Суд здійснює посилання на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції» та постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 1 лютого 2017 року у справі № 6-2776цс16 де ним зазначено, що межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та такі критерії, як складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі.

11. Поточна справа є достатньо складною, поведінка сторін - омонімічна, а сума позову складає 18.312.245, 51 дол. США (що за офіційним курсом НБУ на день подання клопотання складає 512 193 506,91 грн.).

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі». «Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права» (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю «питомою вагою» принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах».

Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з'являються внаслідок «помилок» законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.

Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.

Обов'язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з'ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хаджинастасіу проти Греції» національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнецов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України»), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Роуз Торія проти Іспанії», параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», параграф 32). Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає, що обсяг вмотивування ухвали є достатнім для її прийняття.

А отже у відповідності до вимог п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Таким чином, суд зазначає, що, враховуючи предмет позову у справі №910/21031/20, яка розглядається Господарського суду міста Києва тісно пов'язані з розглядом справи № 913/843/14 та може вплинути на ухвалене судом рішення по суті спору в останній справах, а отже має безпосередній вплив на розгляд позову у даній справі (913/843/14).

Враховуючи викладене, до вирішення Господарським судом міста Києва справи №910/21031/20 існує об'єктивна неможливість розгляду даної справи, тому провадження у справі № 913/843/14 підлягає зупиненню до набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/21031/20.

Керуючись ст. ст. 46, 119, п. 5 ч. 1 ст. 227, п. 4 ч. 1 ст. 229, ст. ст. 234, 235 ГПК, суд, -

УХВАЛИВ:

Клопотання (вх. № 712 від 14.01.2021) Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" про зупинення провадження у справі - задовольнити.

Зупинити провадження у справі 913/843/14 до набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/21031/20.

Зобов'язати сторони повідомити суд про набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/21031/20.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена в строки та порядку, передбаченому статтями 254 - 257 ГПК України з врахуванням п. 4 Прикінцевих положень ГПК України та п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет.

Ухвалу складено та підписано 18.01.2021.

Суддя І.П. Жигалкін