ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.01.2021Справа № 911/2694/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Державного підприємства "Іванківське лісове господарство"
до Фізичної особи-підприємця Шумарова Андрія Петровича
про стягнення 44 636,80 грн.,
Без виклику (повідомлення) представників учасників справи.
Державне підприємство "Іванківське лісове господарство" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Шумарова Андрія Петровича (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 44 636,80 грн., з яких 35 000,00 грн. основного боргу, 7 563,30 грн. пені, 1 048,00 грн. 3 % річних та 1 025,50 грн. інфляційних втрат.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за укладеним між сторонами договором поставки № 115 від 09.04.2019 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, унаслідок чого за ним утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування штрафних санкцій та компенсаційних виплат. У зв'язку з наведеними обставинами, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом для захисту своїх прав.
Ухвалою господарського суду Київської області від 28.09.2020 позовну заяву Державного підприємства "Іванківське лісове господарство" до Фізичної особи-підприємця Шумарова Андрія Петровича про стягнення заборгованості передано за територіальною підсудністю до господарського суду міста Києва.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2020 вказану позовну заяву передано для розгляду судді Ломаці В.С.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.11.2020 відкрито провадження у справі № 911/2694/20 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження від 04.11.2020 у справі № 911/2694/20 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження (місця проживання) відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03083, місто Київ, вулиця Китаївська, будинок 11, квартира 144, та вручена 17.11.2020 року.
Разом із тим, відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 04.11.2020, не подав до суду відзиву на позов.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Беручи до уваги вищевказане, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
09.04.2019 року між Державним підприємством "Іванківське лісове господарство" (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Шумаровим Андрієм Петровичем (покупець) було укладено договір поставки № 115 (далі - Договір), за умовами якого позивач зобов'язався відпустити покупцю товар (заготовки пилені соснові), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар у порядку та на умовах, передбачених даним договором.
Вказаний правочин підписаний уповноваженою особою Державного підприємства "Іванківське лісове господарство" та відповідачем, а також скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.
Відповідно до пункту 1.2 Договору право власності на товар переходить до покупця з моменту фактичної передачі йому товару постачальником та підписання уповноваженими представниками сторін відповідних супровідних документів.
За умовами пункту 2.1 Договору сума цього Договору складається із загальної вартості товару, що буде відпущено покупцю згідно усіх відповідних супровідних документів.
У пунктах 2.3, 2.4 цієї угоди сторони погодили, що платіж здійснюється шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок продавця на умовах 100 % передоплати, або за усною згодою сторін на умовах післяоплати. Оплата за договором вважається здійсненою з моменту зарахування грошових коштів на поточних рахунок постачальника, зазначений у цьому Договорі.
Положеннями пункту 3.1 Договору унормовано, що товар відпускається покупцю після оплати за товар, або, у виняткових випадках, за згодою сторін на умовах післяплати згідно з пунктом 2.3 даного Договору.
Згідно з пунктом 9.1 Договору останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його тексту печатками сторін і діє до 31.12.2019 року.
Судом встановлено, що на виконання умов вищенаведеного Договору позивач відповідно до товарно-транспортних накладних № 003148 від 12.04.2019 на суму 40 768,00 грн., № 003164 від 16.04.2019 на суму 41 171, 00 грн.; № 003315 від 24.04.2019 на суму 41 093, 00 грн.; № 003217 від 03.05.2019 на суму 48 555,00 грн.; № 003258 від 28.05.2019 на суму 31 330,00 грн.; № 003529 від 25.06.2019 на суму 31 317, 00 грн.; № 003582 від 18.07.2019 на суму 32 760,00 грн.; № 003642 від 01.08.2019 на суму 55 848,00 грн.; № 003719 від 21.07.2019 на суму 33 976, 80 грн.; № 004003 від 22.08.2019 на суму 56 056, 00 грн., № 004065 від 11.09.2019 на суму 15 665,00 грн., № 004067 від 11.09.2019 на суму 15 509,00 грн. та № 004074 від 12.09.2019 на суму 40 183, 00 грн. поставив відповідачу погоджений між сторонами товар на загальну суму 484 231, 80 грн.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки товару свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником своїх зобов'язань.
Проте, всупереч взятим на себе за договором зобов'язанням, відповідач отриманий товар оплатив лише частково, перерахувавши позивачу грошові кошти у загальному розмірі 449 231, 80 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями відповідних виписок з банківського рахунку позивача, та заборгувавши таким чином останньому 35 000, 00 грн.
Як свідчать матеріали справи, позивач звертався до відповідача, зокрема, з претензією № 3 від 19.03.2020 про перерахування 35 000, 00 грн., проте вказана претензія у добровільному порядку задоволена відповідачем не була.
У зв'язку з неналежним виконанням Фізичною особою-підприємцем Шумаровим Андрієм Петровичем своїх зобов'язань за Договором, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за договором поставки № 115 від 09.04.2019, яка складає 35 000, 00 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Державного підприємства "Іванківське лісове господарство" до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.
Разом із тим, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати поставленого йому товару за Договором, позивач просив суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Шумарова Андрія Петровича 3 % річних у розмірі 1 048,00 грн. та інфляційні втрати в сумі 1 025,50 грн., нараховані у період з 12.09.2019 року по 10.09.2020 року на суму основного боргу в розмірі 35 000,00 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень нормативних законодавчих приписів, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень норми статті 625 Цивільного кодексу України позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річні, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає пункту 6 Наказу Держкомстату № 265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
Необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок вищенаведених компенсаційних виплат, суд вважає його таким, що відповідає положенням чинного законодавства, у зв'язку з чим позовні вимоги Державного підприємства "Іванківське лісове господарство" про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 1 048,00 грн. та інфляційних втрат в сумі 1 025,50 грн. підлягають задоволенню.
Також у зв'язку з неналежним виконанням Фізичною особою-підприємцем Шумаровим Андрієм Петровичем своїх зобов'язань за договором поставки № 115 від 09.04.2019, позивач просив суд стягнути з останнього 7 563, 30 грн. пені, нарахованої у період з 12.09.2019 по 10.09.2020 на суму основного боргу в розмірі 35 000,00 грн. із застосуванням процентної ставки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.
Обґрунтовуючи зазначену вимогу, Державне підприємство "Іванківське лісове господарство" посилалося виключно на положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Водночас преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює лише договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
В силу приписів статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Зі змісту вищенаведених нормативних приписів Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вбачається, що наведеним нормативно-правовим актом не встановлюється розмір пені, яка підлягає стягненню з платників грошових коштів за прострочення платежу, а лише обмежується її розмір (який має бути встановлений за погодженням сторін правочину) подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Разом із тим правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі та, у разі недодержання письмової форми, є нікчемним (стаття 547 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що в укладеному між сторонами договорі поставки № 115 від 09.04.2019 відсутнє письмове погодження щодо забезпечення здійснення відповідачем виконання свого обов'язку за наведеним договором по сплаті позивачу грошових коштів шляхом застосування до Фізичної особи-підприємця Шумарова Андрія Петровича штрафних санкцій у вигляді стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу.
Слід також зазначити, що у матеріалах справи відсутні й інші належні та допустимі докази, які свідчать про письмове погодження сторонами можливості притягнення відповідача до відповідальності шляхом стягнення пені, а також докази, які свідчать про погодження сторонами конкретного розміру цієї штрафної санкції.
Крім того, Державним підприємством "Іванківське лісове господарство" було здійснено нарахування наведеної штрафної санкції без урахування положень частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, за якою нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відтак, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування та стягнення з Фізичної особи-підприємця Шумарова Андрія Петровича пені за договором поставки № 115 від 09.04.2019, у зв'язку з чим позов у цій частині задоволенню не підлягає.
Суд зазначає, що згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження відсутності заборгованості перед позивачем або доказів належного виконання ним своїх грошових обов'язків зі своєчасної оплати поставленого товару.
Оскільки, як зазначалось вище, відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати товару, позовні вимоги Державного підприємства "Іванківське лісове господарство" підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги Державного підприємства "Іванківське лісове господарство" до Фізичної особи підприємця Шумарова Андрія Петровича про стягнення 44 636,80 грн. задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Шумарова Андрія Петровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Державного підприємства "Іванківське лісове господарство" (07200, Київська область, Іванківський район, селище міського типу Іванків, вулиця Поліська, будинок 22; код ЄДРПОУ 00992088) 35 000 (тридцять п'ять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 1 048 (одну тисячу сорок вісім) грн. 00 коп. 3 % річних, 1 025 (одну тисячу двадцять п'ять) грн. 50 коп. інфляційних втрат, а також 1 745 (одну тисячу сімсот сорок п'ять) грн. 86 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено та підписано 19.01.2021 року.
Суддя В.С. Ломака