ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.01.2021Справа № 910/17686/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/17686/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіфід»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Константа холдинг»
про стягнення 53895,54 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «Профіфід» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Константа холдинг» (далі - відповідач) про стягнення 53895,54 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором поставки №300420/1 від 30.04.2020 несвоєчасно та не в повному обсязі розрахувався за отриманий товар, у зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення основний борг у розмірі 52539,00 грн, пеню у розмірі 1085,23 грн та 3% річних у розмірі 271,31 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2020 відкрито провадження у справі та, оскільки справа малозначна і було відсутнє клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.
07.12.2020 до відділу діловодства суду, у встановлений судом строк, надійшов відзив на позовну заяву, який направлений засобами поштового зв'язку 04.12.2020, у якому вказано про необґрунтованість позовних вимог, оскільки відповідачем було сплачено суму основного боргу до відкриття провадження у справі, а тому в цій частині позовних вимог просить відмовити. При цьому звертає увагу, що термін оплати товару має визначатися згідно умов договору, а не специфікації, оскільки вона не підписувалась ним, а відтак є нікчемною. В частині стягнення пені та 3% річних зазначає, що при передачі товару позивачем не були надані оригінали супровідних документів, визначених в пункті 2.8 договору, а тому у відповідності до умов п. 6.7 договору він не несе відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій.
Своїм правом на подання відповіді на відзив у відповідності до приписів статті 166 Господарського процесуального кодексу України позивач не скористався.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
30.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Профіфід» (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Константа холдинг» (далі - покупець) укладено договір поставки №300420/1 (далі - договір) згідно пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується у визначені строки та на умовах цього договору передати у власність покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити його в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Пунктом 1.2 договору передбачено, що найменування, умови оплати, умови поставки, одиниці виміру, кількість, вартість та асортимент товару, що є предметом поставки за цим договором визначаються у специфікації (далі - специфікація), що є додатком до цього договору і його невід'ємною частиною.
За умовами пункту 2.1 договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється постачальником на умовах та у строк, визначених та узгоджених у специфікаціях до договору.
Приймання-передача товару проводиться уповноваженими представниками сторін, повноваження яких повинні бути засвідчені довіреністю, або іншим безспірним документом за домовленістю сторін, що виключає можливість передачі товару стороннім особам (пункт 2.2 договору).
Поставка товару, що зазначена в специфікаціях до цього договору, здійснюється на підставі письмової заявки від покупця (додаток №2), де вказується вид та кількість товару, який буде поставлятися (пункт 2.3 договору).
Пунктом 2.6 договору передбачено, що датою поставки є дата отримання покупцем товару за умовами, визначеними пунктом 2.1 договору, згідно з видатковою накладною, яка підписується уповноваженими представниками сторін та/або товаротранспортною накладною (при поставках транспортом).
При цьому, пунктом 2.8 договору визначено, що товар, який поставляється за договором, повинен супроводжуватися такими документами: видаткова накладна у двох примірниках; рахунок-фактура; товаротранспортна накладна (при поставках транспортом); сертифікат якості або інший документ, що підтверджує якість товару.
Умовами пунктів 4.1 та 4.2 договору передбачено, що ціна на товар встановлюється в національній валюті України. Вартість товару, який поставляється за цим договором, зазначається у відповідних специфікаціях до цього договору та вказується з урахуванням ПДВ за ставкою 20%. Покупець здійснює оплату за товар в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, на підставі виставленого ним рахунку протягом 30 днів з моменту поставки, якщо інші строки, не обумовлені у відповідній специфікації.
У випадку, якщо постачальник не передав оригінали документів, зазначені в пункті 2.8 даного договору, покупець має право затримати оплату товару до фактичного отримання таких документів, і санкції за прострочення оплати не несе (пункт 6.7 договору).
Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 30.12.2021. Дострокове припинення договору можливе за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору (пункт 9.1 договору).
Сторонами не оспорювалася правомірність зазначеного договору, а тому в силу встановленої в статті 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, цей договір поставки є дійсним, а його положення беруться судом до уваги при розгляді спору.
14.08.2020 сторони підписали специфікацію до договору якою погодили поставку товару на таких умовах: найменування товару - монокальцій фосфат; кількість товару - одинадцять (12) +/- 10% тонн; сума поставки - 231600,00 грн; порядок оплати - покупець здійснює оплату за товар, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 14 календарних днів з моменту поставки; строк поставки - 20.08.2020; датою поставки вважається дата фактичного одержання товару покупцем відповідно до підписаної сторонами видаткової накладної й відміток покупця про одержання товару в товарно-транспортній накладній; місце та умови поставки - поставка товару здійснюється на умовах СРТ Україна, склад ТОВ «Константа Фід», Донецька обл., с. Бересток, вул. Докучаєва, 1.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, на виконання умов даного договору та специфікації, позивач передав відповідачу погоджений монокальцій фосфат у кількості 12 т., що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною №97 від 17.08.2020 на суму 231600,00 грн, яка підписана сторонами договору без зауважень та скріплена печатками.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо поставки.
Тоді як, відповідач свого обов'язку з оплати отриманого товару належним чином не виконав, сплативши лише 179061,00 грн, що також визнається відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Стаття 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).
Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.3 Цивільного кодексу України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Статтями 626, 627 вказаного Кодексу передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.
Пунктом 4.2 укладеного договору передбачено, що покупець здійснює оплату за товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, на підставі виставленого ним рахунку протягом 30 днів з моменту поставки, якщо інші строки, не обумовлені у відповідній специфікації.
В той же час, умовами погодженої специфікації, за якою було здійснено поставку товару передбачено, що покупець здійснює оплату за товар протягом 14 календарних днів з моменту поставки.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оплата за отриманий товар мала бути здійснена протягом 14 календарних днів з моменту поставки, як то передбачено умовами специфікації, тобто у строк включно до 31.08.2020, враховуючи дату поставки 17.08.2020, а тому на момент звернення до суду строк для оплати настав.
При цьому, твердження відповідача про те, що за умовами пункту 4.2 договору строк оплати мав бути здійснений протягом 30 днів з моменту поставки, судом до уваги не приймається, тим більш, що сам відповідач здійснив часткову оплату товару у строк, встановлений специфікацією.
Згідно з частиною першою статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
В статті 2, 13 ГПК України закріплений принцип змагальності господарського судочинства, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
Тоді як, відповідач, стверджуючи що ним специфікація не підписувалася, не надає суду жодних допустимих доказів у підтвердження своїх доводів та залишає поза увагою наявність печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Константа холдинг» на цій специфікації.
Водночас, як встановлено судом, після подання позову до суду, відповідач здійснив оплату основного боргу в розмірі 52539,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №2969 від 10.11.2020.
За приписами пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір.
В даному випадку, предметом спору є стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки №300420/1 від 30.04.2020 в розмірі 52539,00 грн.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Таким чином, спір в даній справі припинив своє існування під час розгляду справи у зв'язку з оплатою відповідачем боргу в розмірі 52539,00 грн.
Суб'єкти господарювання мають можливість самостійно регулювати свої відносини, діяти на власний розсуд, тому суд вважає за можливе закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору, оскільки такий припинив існування в процесі розгляду справи (позов поданий 09.11.2020, а оплата здійснена в період з 10.11.2020).
Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Відтак, твердження відповідача про необхідність відмови у цій частині позовних вимог є безпідставним та необґрунтованим.
При цьому помилковими є твердження відповідача про те, що позов поданий до суду саме 12.11.2020, оскільки як вже було вище зазначено судом, даний позов направлено суду засобами поштового зв'язку 09.11.2020, свідченням чого є відбиток штемпелю поштового відділення з відповідною датою.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
При цьому, частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 6.2 договору передбачено, що в разі прострочення строку оплати покупець зобов'язаний сплатити постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від вартості товару за кожний день прострочення.
Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за поставлений товар, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пункту 6.2 договору, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 1085,23 грн.
Окрім того, оскільки у відповідності до вимог частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано 3% річних у розмірі 271,31 грн.
Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та 3% річних, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цих частинах в заявлених позивачем розмірах, оскільки вони відповідають вимогам чинного законодавства та не суперечать умовам укладеного договору.
При цьому, є недоведеним твердження відповідача, про те що, оригінали супровідних документів, визначених в пункті 2.8 договору, ним отримані лише 10.11.2020, тобто набагато пізніше ніж сама поставка товару, а тому у відповідності до умов п. 6.7 договору він не несе відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій.
Так, пунктом 2.8 договору сторони погодили, що товар, який поставляється, повинен супроводжуватися такими документами: видаткова накладна у двох примірниках; рахунок-фактура; товаротранспортна накладна (при поставках транспортом); сертифікат якості або інший документ, що підтверджує якість товару.
Однак, матеріали справи не містять, а відповідачем не надано жодних доказів, того що ним отримано товар без супровідних документів, як то застереження на видатковій накладні №97 від 17.08.2020 про отримання товару без супровідних документів чи звернення до позивача з вимогами про необхідність надання таких документів.
Вказуючи у відзиві на позовну заяву про отримання від позивача супровідних документів 10.11.2020, відповідач не надає відповідних доказів на підтвердження своїх доводів, тоді як вже було зазначено судом кожна сторона повинна довести обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
У зазначеному аспекті слід зазначити, що за результатом оцінки наданих сторонами доказів, цілком вірогідним є факт належного виконання позивачем свого обов'язку щодо поставки товару з супровідними документами відповідно до умов укладеного договору та специфікації та отримання їх відповідачем.
Позаяк, відповідач під час розгляду справи не надав суду належних, допустимих та більш вірогідних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги в повному обсязі, а доводи викладені у відзиві на позовну заяву спростовуються вищевикладеним.
Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіфід» в частині стягнення пені та 3% річних підлягають задоволенню у заявленому розмірі.
При цьому, судом враховано те, що загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одинці України на території України, що здійснюються за участю банків, визначені Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою правління Національного банку України від 21.01.2004 №22.
Згідно пункту 3.7 вищевказаної Інструкції установлено, що реквізит «Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.
Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.
Відтак, враховуючи, що відповідач сплачуючи за платіжним дорученням №2969 від 10.11.2020 - 118000,00 грн визначив, призначення платежу «за монокальций фосфат з-но договору» сплачені кошти можуть бути зараховані лише за визначеним в платіжному документі призначенні, яке не стосується сплати нарахованих штрафних санкцій, а тому не можуть бути зараховані судом в сплату пені та 3% річних, які до того ж не визнавались відповідачем під час розгляду справи.
Згідно з пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 231, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Провадження у справі в частині стягнення 52539,00 грн основного боргу закрити.
2. В іншій частині позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіфід» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Константа холдинг» задовольнити повністю.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Константа холдинг» (01001, м. Київ, пров. Тараса Шевченка, буд. 13, кв. 44; ідентифікаційний код 43533211) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіфід» (54001, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Спаська, буд. 75А/1, офіс 103; ідентифікаційний код 43213032) пеню у розмірі 1085 (одна тисяча вісімдесят п'ять) грн 23 коп., 3% річних у розмірі 271 (двісті сімдесят одна) грн 31 коп. та судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.
4. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 19.01.2021.
Суддя Т.В. Васильченко