ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.01.2021Справа № 910/11292/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ІНГО"
до відповідача ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ВУСО"
про стягнення 6 938,07 грн.,
без виклику учасників справи.
АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ІНГО" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ВУСО" про стягнення страхового відшкодування у розмірі 55 679,26 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що ним як страховиком здійснено страхувальнику страхове відшкодування, внаслідок чого до позивача на підставі статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги в межах здійснених фактичних затрат та ліміту відповідальності до відповідача як особи, якою застраховано цивільно-правову відповідальність водія, якого було визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, вказаною ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення даної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову (в тому числі доказів повного або часткового погашення боргу).
13.08.2020 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, докази часткової сплати спірної суми заборгованості на суму 22 451,08 грн., а також заяву про закриття провадження у справі.
26.08.2020 від позивача надійшли заперечення на відзив та заява про зменшення позовних вимог.
07.09.2020 від відповідача надійшли заперечення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2021 прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, з одночасним визначенням нової ціни позову - 6 938,07 грн.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Беручи до уваги запровадження карантину та особливого режиму роботи суду, зважаючи на період перебування судді Приходько І.В. у відпустці, завершальний розгляд справи здійснювався 18.01.2020.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-
13.12.2016 між позивачем (страховик) та ПП «МакДональдз Юкрейн Лтд» (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування № 250533880.17, відповідно до якого позивачем, зокрема, були застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземних транспортних засобів, в тому числі, транспортного засобу "SKODA FABIA", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Як зазначає позивач, 12.08.2017 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля "SKODA FABIA", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та транспортного засобу "NISSAN PRIMERA", реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 . На підтвердження обставин вчинення ДТП позивач посилається на повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол), відповідно до якої водій транспортного засобу "NISSAN PRIMERA", реєстраційний номер НОМЕР_2 - ОСОБА_1 визнав себе винним у скоєнні ДТП.
Позивач зазначає, що оскільки за умовами договору добровільного страхування страхова компанія повинна відшкодувати фактичну вартість відновлювального ремонту, ним було виплачено на користь страхувальника страхове відшкодування в розмірі 56 679,26 грн.
Саме зазначену суму відповідач визначив предметом даного спору за вирахуванням відповідної франшизи у розмірі 1000 грн., внаслідок чого ціна позову склала 55 679,26 грн.
У відповідності до абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.
Матеріалами справи підтверджується, що під час розгляду справи відповідачем було частково сплачено спірний борг на суму 22 451,08 грн.
При цьому, у відзиві на позов відповідач повністю заперечував проти стягнення залишку спірної суми, посилаючись на те, що його відповідальність має обмежуватися оціненою суб'єктом оціночної діяльністю шкодою з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу (23 451,08 грн.) з вирахуванням франшизи, яка передбачена полісом (1 000 грн.).
У відповіді на відзив (запереченнях) позивач погодився з тим, що відповідач має здійснити виплату страхового відшкодування саме з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу. Натомість, позивачем у відповіді на відзив було взято коефіцієнт фізичного зносу, згідно звіту про оцінку вартості матеріального збитку № 003А/2017, (а саме 0,59) та застосовано такий коефіцієнт до вартості замінених частин згідно з актом виконаних робіт № ФОППо-0949 від 30.09.2017, а в подальшому вирахувано різницю від загальної суми відновлювального ремонту.
Згідно зі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат (затрат) переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Таким чином, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув право вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи, якою є ОСОБА_1 , який визнав себе винним у скоєнні ДТП згідно складеного водіями європротоколу.
Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частиною 1 статті 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля "NISSAN PRIMERA", реєстраційний номер НОМЕР_2 , на момент скоєння вищезазначеної ДТП була застрахована відповідачем, згідно відповідного Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АК/003382756.
Пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
В такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду № 910/7449/17 від 05 червня 2018 року.
Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
З матеріалів справи вбачається, що 13.02.2018 позивачем направлялася відповідачу претензія про виплату страхового відшкодування на суму 56 679,26 грн., яку останній отримав 16.02.2018. Проте відповідач не виконав претензію у добровільному порядку до моменту звернення позивача з позовом до суду, здійснивши виплату страхового відшкодування лише частково, під час розгляду даної справи у суді, на суму 22 451,08 грн. Даний факт підтверджується платіжним дорученням № 21624 від 07.08.2020 на суму 22 451,08 грн.
Відповідно до статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
При цьому слід враховувати, що спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.05.2018 по справі № 910/6094/17.
Так, розмір (коефіцієнт) зносу розраховується за порядком, передбаченим Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (КТЗ), затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фондом державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003 р. (далі - Методика).
Згідно з п. 1.6 Методики відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин.
Пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Виходячи з аналізу зазначених норм, визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року N 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за N 1074/8395 (далі - Методика). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.09.2018 по справі № 753/21177/16-ц.
Статтею 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" визначено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Так, відповідно до звіту про оцінку вартості матеріального збитку №003А/2017 від 01.11.2017, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу "SKODA FABIA", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з урахуванням значення коефіцієнту фізичного зносу, склала 23 451,08 грн.
Згідно полісу АК/003382756 розмір франшизи складає 1 000 грн., у зв'язку з чим, судом приймаються доводи відповідача щодо правомірності вирахування 1 000 грн. франшизи від вартості відновлювального ремонту транспортного засобу "SKODA FABIA", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок чого відповідачем було сплачено на користь позивача саме 22 451,08 грн.
Разом з цим, судом окремо враховано, що 6 липня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, розглянувши в порядку письмового провадження матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства «СК «Країна», дійшов висновку, що звіт про оцінку транспортного засобу - лише попередній оціночний документ, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення ТЗ, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. Таким чином, у страховика у зв'язку з настанням страхового випадку виник обов'язок відшкодувати позивачу шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком і в межах суми фактичних затрат, право на вимогу якої перейшло до позивача у зв'язку з понесенням витрат на оплату ремонту автомобіля, але виходячи з вартості відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням коефіцієнта зносу деталей, ПДВ та з вирахуванням франшизи (постанова Верховного Суду від 6 липня 2018 року у справі № 924/675/17).
В свою чергу, судом враховано, що згідно полісу АК/003382756 ліміт виплати страхового відшкодування за шкоду, заподіяну майну складає 100 000 грн.
Натомість, з матеріалів справи вбачається, що спірне ДТП було оформлено повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (Європротокол) від 12.08.2017, який визнається судом як належний та допустимий доказ у справі, з урахуванням наступного.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування" від 17.02.2011 були внесені зміни та доповнення до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", які дозволили учасникам дорожнього руху, при скоєні ДТП, за наявності встановлених пунктом 33.2 статті 33 наведеного Закону обставин, спільно складати повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду ("Європротокол") без інформування відповідних підрозділів Національної поліції про її настання.
Відповідно до пункту 33.2 статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що кореспондується з абзацом 3 пункту 2.11 Правил дорожнього руху України, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
Згідно з розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 17.11.2011 № 698 "Про затвердження максимальних розмірів страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Державтоінспекції МВС України " , затверджено максимальні розміри страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України: на період з дня набрання чинності цим розпорядженням до 31 грудня 2012 року в розмірі 10000 гривень потерпілому; з 1 січня 2013 року - 25000 гривень потерпілому, з 01 лютого 2016 року - 50 000 гривень потерпілому.
У такому разі, водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідний підрозділ МВС України про її настання.
На виконання умов Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплат страхового відшкодування", Моторним (транспортним) страховим бюро України було встановлено відповідний зразок повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та за погодженням з Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України затверджено протоколом Президії МСТБУ від 11.08.2011 №274/2011 Інструкцію щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
Відповідно до зазначеної Інструкції, у Європротоколі зазначаються фактична дата, час та місце настання дорожньо-транспортної пригоди, інформація про страхувальника згідно з даними полісу та інше. Виправлення у повідомленні категорично забороняються та замість зіпсованого бланку заповнюється інший.
Як вбачається з Європротоколу від 12.08.2017, останній складений обома учасниками ДТП у частинах, що стосуються інформації про транспортний засіб А та транспортний засіб Б, не містить виправлень, у відповідних пунктах зазначено дату, час та місце дорожньо-транспортної пригоди, наявна схема ДТП, визначені обставини ДТП для пояснення цієї схеми, а також відсутні будь-які відмітки про наявність з боку сторін зауважень стосовно відомостей, які зазначені у даному Європротоколі.
Крім того, сам лише факт складання та підписання обома учасниками ДТП повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (Європротоколу), вказує на наявність у водіїв транспортних засобів згоди щодо обставин її скоєння.
Водій автомобіля "NISSAN PRIMERA", реєстраційний номер НОМЕР_2 визнав свою вину у вчиненні ДТП, яке відбулось 12.08.2017, про що міститься відмітка в пункті 14 повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
Суд зазначає, що відповідно до статті 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, за умови, що учасники дорожньо-транспортної пригоди скористалися правом спільно скласти повідомлення про цю пригоду відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
У зв'язку з тим, що між учасниками ДТП спільно складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, водій, винний у вчиненні ДТП, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів.
Отже, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, складене учасниками ДТП відповідно до норм чинного законодавства, і є належним доказом вини особи, що скоїла ДТП, у зв'язку з чим завдана шкода підлягає відшкодуванню.
В свою чергу, з урахуванням вищенаведених обставин, правомірними є доводи відповідача в частині того, що склавши повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, водії обох транспортних засобів тим самим зменшили максимальний розмір страхового відшкодування за шкоду, заподіяну майну, до 50 000 грн., оскільки при оформленні Європротоколу страхове відшкодування є додатково лімітованим.
Таким чином, ліміт страхового відшкодування внаслідок складання та підписання учасниками ДТП європротоколу в даному випадку не може перевищувати 50 000 грн. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 570/1668/16-ц.
Таким чином, судом не приймаються доводи позивача про те, що сума належного до сплати страхового відшкодування має розраховуватися за наведеною ним формулою (56 679,26 грн. - 26 290,11 грн. - 1000 грн. = 29 389,15 грн.), оскільки страхове відшкодування відповідача за шкоду, заподіяну майну, внаслідок спірної ДТП, у даному випадку є додатково лімітованим, а відтак вирахування коефіцієнту фізичного зносу з суми, яка перевищує такий ліміт (у даному випадку з 56 679,26 грн.) є безпідставним та необґрунтованим, оскільки таке вирахування має бути здійснено виключно від суми, що не перевищує 50 000 грн. У зв'язку з вищенаведеним, позовні вимоги у редакції заяви про зменшення позовних вимог на суму 6 938,07 грн. є недоведеними та не підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
При цьому, суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.
Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами належними та допустимими доказами, поданими у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства.
Суд звертає увагу позивача, що відповідно до положень ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Суд зазначає, що позивач, заявляючи позов та обираючи спосіб захисту повинен дбати про те, щоб резолютивна частина рішення, в якій остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача, могла бути виконана в процесі виконавчого провадження у справі, адже у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права
Відтак, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
За приписами ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду спору має бути встановлено не лише наявність підстав на які позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Враховуючи наведене, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позов (в редакції заяви про зменшення позовних вимог) не є достатньо обґрунтованим, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено правомірності та законності позовних вимог на суму 6 938,07 грн.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Частиною 9 статті 129 ГПК України, зокрема встановлено, що у випадку, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи факт того, що даний спір виник через неправильні дії відповідача, оскільки саме відповідач понад два роки не виплачував обґрунтовану та законну суму страхового відшкодування в порядку суброгації на користь позивача (здійснивши виплату лише після подання до суду позову у серпні 2020 року), судовий збір покладається на відповідача в порядку частини 9 статті 129 ГПК України.
Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 231, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Стягнути з ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ВУСО" (Україна, 03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ КАЗИМИРА МАЛЕВИЧА, будинок 31, ідентифікаційний код 31650052) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ІНГО" (Україна, 01054, місто Київ, ВУЛИЦЯ БУЛЬВАРНО-КУДРЯВСЬКА, будинок 33, ідентифікаційний код 16285602) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102 грн.
3. Після набрання рішенням законної сили - видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 18.01.2021.
Суддя І.В. Приходько