Справа № 560/5812/20
іменем України
18 січня 2021 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Козачок І.С. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби (за період з 22.04.2019 року по 27.05.2020 року)
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на момент звільнення з військової служби йому не була виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік. Відповідач 27 травня 2020 року на виконання рішення суду провів розрахунок по виплаті вказаної компенсації в сумі 21175,96 грн. Оскільки остаточний розрахунок був здійснений лише у травні 2020 року, відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В обґрунтування позову також зазначив, що так як спеціальним законом порядок виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовців не визначений, слід застосовувати норми Кодексу законів про працю України.
Провадження у справі відкрите за правилами спрощеного позовного провадження, витребувані необхідні докази.
Військовою частиною НОМЕР_1 поданий відзив, у якому у задоволенні позову просить відмовити. Відповідач покликається на те, що вказана позивачем компенсація середнього заробітку за час затримки розрахунку застосовується у правовідносинах за трудовим договором і не розповсюджується на розрахунок з військовослужбовцями. Оскільки трудові відносини, унормовані КЗпП, та військова служба мають різну правову природу та спосіб законодавчого регулювання, відповідач вважає доводи позивача хибними. Крім того, покликається на відсутність вини військової частини у невиплаті коштів військовослужбовцю, оскільки на час звільнення спір щодо їх виплати був відсутній. Також просить зменшити розмір грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, вважаючи заявлену позивачем суму неспівмірною з розміром фактичної компенсації.
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , є учасником бойових дій. Наказом командира військової частини від 22.04.2019 №61-РС звільнений з військової служби у запас, виключений зі списків особового складу військової частини з 22.04.2019.
Оскільки компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки позивачу як учаснику бойових дій за період 2017 - 2019 роки виплачена при звільненні не була, він звернувся до суду.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року, яке набрало законної сили, суд визнав протиправною бездіяльність військової частини, що полягає у ненарахуванні та невиплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за період 2017-2019 років, та зобов'язав нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
На виконання рішення суду відповідач 26.05.2020 року виплатив позивачеві грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій в розмірі 21175,96 грн., що підтверджується платіжним дорученням №95 від 26 травня 2020 року, іншими доказами.
Згідно з вимогами Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
На даний час ані Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), ані вищезгаданим Положенням про проходження військової служби чітко не врегульовані питання, пов'язані з виплатою грошового забезпечення або відповідних компенсацій військовослужбовцям у разі затримки проведення з ними повного розрахунку за час служби.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовані спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовані певні спірні правовідносини. Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівниками.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює порядок проходження військової служби, чітко не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату всіх належних сум звільненим військовим, з метою забезпечення принципу рівності прав та недискримінації у трудових відносинах Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, відтак поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби та пов'язані з обов'язком провести виплату усіх належних працівнику коштів при звільненні з роботи ( зі служби)
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у аналогічній справі №910/4518/16 стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності, який застосовується у розмірі середнього заробітку, спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена статтею 117 КЗпП України, згідно з якою в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Отже, Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним також у постановах від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
Як вже було встановлено судом раніше, позивач був звільнений 22.04.2019, грошова компенсація була виплачена 26.05.2020, отже тривалість затримки розрахунку склала 401 календарний день.
Процедура нарахування середнього заробітку працівника визначається за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 01.02.2019 по 31.03.2019 року (2 останні місяці служби) позивачу за цей період нараховано 31479,38 грн. грошового забезпечення.
Відповідно до розрахунку (№1937 від 25 листопада 2020 року) середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 , яке обчислене на підставі положень п.7 розділу І відомчого Наказу Міністерства Оборони України №260 від 07.06.2018, середньоденне грошове забезпечення позивача за відповідний період складає 511,87 грн.
У той же час, у порівнянні із вже виплаченою сумою компенсації за невикористану відпустку, розрахункова сума середнього заробітку за час затримки розрахунку (205 259,87 грн.) а також заявлена позивачем сума (213 953,55 грн.) значно ( майже у 10 разів) перевищують розмір невчасно виплачених сум.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає з боку роботодавця внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 р. у справі №761/9584/15-ц розглянула питання визначення пропорційного та співмірного розміру коштів, які підлягають стягненню з роботодавця у зв'язку з несвоєчасними виплатами працівникам. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, Суд зазначив, що необхідно враховувати наступне:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах,
- співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Верховний Суд, як вбачається зі змісту цієї постанови, прийшов до висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про виплату належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Судом під час вирішення справи №560/5812/20 враховані вказані критерії, а також правова позиція та механізм врахування коефіцієнта істотності частки складових заробітної плати у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, викладені Верховним Судом під час вирішення аналогічних справ, зокрема справи №806/2473/18, де у постанові від 30.10.2019 р. Суд прийшов до наступних висновків.
Коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку розраховується за наступною формулою (з урахуванням предмету спору): виплачена індексація грошового забезпечення або інша частка недоплачених коштів / середній заробіток за час затримки розрахунку * 100 (помножити на 100). Коефіцієнт у відсотках.
Сама ж сума, яка підлягатиме виплаті з урахуванням принципів пропорційності та співмірності, а також істотності частки складових заробітної плати, розраховується за такою формулою: середньоденний розмір грошового забезпечення * коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати, отримане помножити на кількість днів (календарних або робочих) затримки розрахунку.
Суд враховує зазначений механізм обчислення, сформульований Верховним Судом, та здійснює розрахунок наступним чином:
коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку вираховується так:
середньоденне грошове забезпечення позивача складає 511,87 грн. (Розрахунок №1937 від 25.11.2020 р.), розрахункова сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з 22.04.2019 року по 26.05.2020 року (401 календарний день) становить 205259,87 грн.
21175,96 грн. (виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій) / 205259,87 грн. (розрахункова сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку) х 100 = 10,31%.
Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 10,31% становить: 511,87 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 10,31 % = 52,77 грн.; 52,77 грн. х 401 (днів затримки розрахунку) = 21160,77 грн.
Сума компенсації 21 160,77 грн. є співмірною із загальною сумою виплачених відповідачем позивачеві коштів (21175,96 грн.), тоді як розрахована позивачем сума (213953,55 грн.) більш ніж у 10 разів перевищує розмір фактично виплаченої військовослужбовцю компенсації. Враховуючи це, за час затримки розрахунку позивачу слід виплатити 21160,77 грн.
Суд не вирішує питання про утримання з цих коштів податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов'язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а).
У той же час, що стосується вимоги про визнання протиправними дій щодо невиплати у день звільнення грошової компенсації за щорічну додаткову відпустку учаснику бойових дій (повного розрахунку при звільнені), суд звертає увагу на те, що вимога аналогічного змісту, хоча і сформульована по-іншому (у формі бездіяльності), вже розглядалась судом в межах справи №560/823/20. Обставини, встановлені зазначеним рішенням суду, судом враховані, відтак відсутні підстави повторно визнавати протиправними дії відповідача, які полягають у невиплаті тієї ж компенсації, оскільки вони за своїм змістом є тією ж бездіяльністю, якій вже надана оцінка іншим складом суду.
З врахуванням вищевказаних приписів законодавства та правових позицій Верховного Суду у подібних та аналогічних правовідносинах, суд вважає, що відповідач не довів відсутність у позивача права на одержання коштів за час затримки розрахунку, тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов - задоволити частково.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток ( грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.04.2019 року по 26.05.2020 року в сумі 21160 (двадцять одна тисяча сто шістдесят) гривень 77 коп., з вирішенням питання утримання податків, зборів та інших обов'язкових платежів відповідно до вимог закону.
У задоволенні решти вимог позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 18 січня 2021 року
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 )
Головуючий суддя І.С. Козачок