Постанова
Іменем України
13 січня 2021 року
м. Київ
справа № 727/2272/17
провадження № 51-4123км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанцій, на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 28 липня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016260000000147, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Сербичани Сокирнянського району Чернівецької області, мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 27 ч. 3 ст. 369 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Шевченківський районний суд м. Чернівці вироком від 05 листопада 2019 року визнав винуватим ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень та призначив йому покарання:
- за ч. 1 ст. 190 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік;
- за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 27 ч. 3 ст. 369 КК України - у виді позбавлення волі на строк 4 роки без конфіскації майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, суд призначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без конфіскації майна. Вирішив питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно з вироком, в серпні 2016 року ОСОБА_8 повідомив своєму знайомому ОСОБА_9 , що на нього написано декілька заяв до органів поліції та попросив останнього дізнатись, чи за вказаними заявами були відкриті кримінальні провадження.
ОСОБА_9 звернувся до знайомого ОСОБА_7 , який обіймав посаду т.в.о. заступника начальника Сторожинецького ВП ГУНП у Чернівецькій області, на що ОСОБА_7 в кінці вересня 2016 року повідомив, що відносно ОСОБА_8 зареєстровано чотири кримінальні провадження.
При цьому ОСОБА_7 приховав той факт, що два з них були закриті, та вказав, що він зможе вчинити дії щодо не притягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності за умови передачі ОСОБА_8 через нього неправомірної вигоди для слідчих та їх керівників з розрахунку по 500 доларів США за кожне кримінальне провадження. Таким чином, ОСОБА_7 ввів в оману ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , маючи на меті шахрайським шляхом заволодіти коштами.
В подальшому 06 жовтня 2016 року ОСОБА_7 та ОСОБА_9 зустрілися біля магазину «Точка», що по вул. Алма-Атинській в м. Чернівці, де ОСОБА_7 визначив загальну суму грошових коштів у розмірі 1500 доларів США за закриття трьох кримінальних проваджень, чим підбурив останніх до замаху на давання неправомірної вигоди службовим особам, які займають відповідальне становище.
07 жовтня 2016 року о 21.27 год ОСОБА_9 , отримавши перед цим від ОСОБА_8 частину грошових коштів в сумі 400 доларів США, на вул. Алма-Атинській, 13 в м. Чернівці надав ОСОБА_7 вказані кошти, а ОСОБА_7 , в свою чергу, їх одержав, маючи на меті їх привласнити та використати на свої потреби.
В подальшому, 10 жовтня 2016 року о 23.17 год ОСОБА_7 та ОСОБА_9 зустрілися біля магазину «24 продукти» на перехресті вулиць Каспрука-Героїв Майдану в м. Чернівці, де ОСОБА_9 передав ОСОБА_7 частину з обумовленої суми в розмірі 600 доларів США, одержаних від ОСОБА_8 , які ОСОБА_7 мав на меті привласнити та нікому в якості неправомірної вигоди не передавати. При цьому останній запевнив ОСОБА_9 , що два кримінальних провадження вже закриті, чим підбурив ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до замаху на надання неправомірної вигоди слідчим та керівництву Глибоцького ВП і Сторожинецького ВП ГУНП в Чернівецькій області та заподіяв потерпілому ОСОБА_8 збитків на загальну суму 1000 доларів США, що станом на 10 жовтня 2016 року становило 25860 грн.
Крім цього, після отримання зазначених грошових коштів від ОСОБА_9 . ОСОБА_7 також було наголошено на необхідності передачі через нього в якості неправомірної вигоди ще 500 доларів США для надання їх слідчому та керівнику Кіцманського ВП ГУНП в Чернівецькій області для вирішення питання про закриття ще одного кримінального провадження з зазначенням того, що, у випадку не передачі вказаної неправомірної вигоди, ОСОБА_8 буде притягнуто до кримінальної відповідальності, чим ОСОБА_7 підбурив ОСОБА_9 та ОСОБА_8 до надання неправомірної вигоди.
Чернівецький апеляційний суд ухвалою від 28 липня 2020 року змінив вирок суду першої інстанції. Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 27 ч. 3 ст. 369 КК України, закрив на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. Визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, та пом'якшив йому призначене покарання, призначивши покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. В решті вирок залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Свої вимоги прокурор мотивує тим, що ухвала апеляційного суду містить суперечності щодо підстав закриття кримінального провадження за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 27 ч. 3 ст. 369 КК України.
Крім цього, прокурор вважає, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 27 ч. 3 ст. 369 КК України, повністю доведена дослідженими в судовому засіданнями доказами, тому висновки апеляційного суду про необхідність закриття кримінального провадження є безпідставними, а ухвала не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України. При цьому за змістом скарги прокурор вказує на невідповідність висновків апеляційного суду фактичним обставинами справи та неповноту судового розгляду.
До початку судового розгляду, однак за межами строку на касаційне оскарження, а саме 30 листопада 2020 року, прокурором подано до Верховного Суду доповнення до касаційної скарги, у яких він вказує на порушення судом апеляційної інстанції принципу безпосередності дослідження доказів. Зокрема, суд апеляційної інстанції, не дослідивши безпосередньо всіх доказів, покладених судом першої інстанції в основу обвинувального вироку, надав їм іншу оцінку, закривши кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 27 ч. 3 ст. 369 КК України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.
До початку судового розгляду захисник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подала до суду заперечення на касаційну скаргу прокурора, просила залишити її без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав подану касаційну скаргу і просив її задовольнити.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПКУкраїни.
При цьому суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржувані рішення через неповноту судового розгляду, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при перегляді кримінального провадження в касаційному порядку виходить з фактичних обставин, установлених судами нижчих інстанцій.
У поданій касаційній скарзі прокурор, серед іншого, не погоджується з установленими судом апеляційної інстанції фактичними обставинами кримінального провадження, перевірка яких в силу статей 433, 438 КПКУкраїни до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесена.
Стосовно доводів скарги прокурора про суперечності в ухвалі апеляційного суду щодо підстав закриття кримінального провадження за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 27 ч. 3 ст. 369 КК України колегія суддів зазначає наступне.
Як убачається з матеріалів провадження, суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині ухвали вказав, що наявні в матеріалах провадження докази не свідчать поза розумним сумнівом про наявність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 27 ч. 3 ст. 369 КК України.
Проте в резолютивній частині ухвали суд чітко, з посиланням на конкретну норму закону зазначив, що закриває кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 27 ч. 3 ст. 369 КК України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості обвинуваченого в суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що наявна в ухвалі розбіжність не може бути безумовною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення в розумінні положень ст. 412 КПК України. Зміст ухвали апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Посилань на інші конкретні порушення, допущені судом апеляційної інстанції при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_7 , касаційна скарга прокурора, яка була подана в межах строку на касаційне оскарження, не містить.
Стосовно доводів, викладених в доповненнях до касаційної скарги прокурора, поданих до Верховного Суду 30 листопада 2020 року, слід зазначити наступне.
Колегія суддів Верховного Суду бере до уваги доводи прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені судом апеляційної інстанції, який ухвалюючи рішення про закриття кримінального провадження, надав іншу оцінку окремим доказам, ніж суд першої інстанції, й при цьому, всупереч вимогам ст. 23 КПК України, не дослідив їх безпосередньо.
Зокрема апеляційний суд обмежився виключно безпосереднім допитом обвинуваченого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_9 , проте надав свою, іншу оцінку показанням інших допитаних судом першої інстанції свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 та ОСОБА_23 .
Також судом апеляційної інстанції не надано оцінки й іншим доказам, покладеним судом першої інстанції в основу обвинувального вироку. Тобто, приймаючи рішення про закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, судом апеляційної інстанції не було безпосередньо досліджено всієї сукупності доказів, покладених судом першої інстанції в основу обвинувального вироку.
Проте Верховний Суд не вбачає можливим скасувати оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції із зазначених вище підстав, оскільки за змістом ст. 432, ч. 4 ст. 403 КПК України, внесення до касаційної скарги змін, які тягнуть за собою погіршення становища обвинуваченого, за межами строків на касаційне оскарження не допускається.
За правилами ч. 2 ст. 426 КПК України, касаційна скарга на судові рішення може бути подана протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
З матеріалів провадження убачається, що оскаржувану ухвалу апеляційного суду постановлено 28 липня 2020 року, а доповнення до касаційної скарги подано прокурором 30 листопада 2020 року.
За змістом поданих доповнень, прокурором розширюється коло підстав для скасування ухвали апеляційного суду, якою закрито кримінальне провадження у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримання. Тобто зазначені доповнення подані поза межами тримісячного строку на касаційне оскарження і спрямовані на погіршення становища ОСОБА_7 .
Враховуючи викладені положення закону, Верховний Суд позбавлений права скасувати ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 28 липня 2020 року щодо ОСОБА_7 із зазначених в доповненні до касаційної скарги прокурора підстав.
Крім цього, Верховний Суд встановив, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 27 ч. 3 ст. 369 КК України шляхом зміни вироку суду першої інстанції, що суперечить положенням статей 407, 417 КПК України, оскільки суд апеляційної інстанції закриває кримінальне провадження саме шляхом скасування, а не зміни вироку, повністю чи в певній частині. Верховний Суд також встановив, що суд апеляційної інстанції ухвалою визнав особу винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, тоді як визнати особо винуватою можливо лише вироком суду.
Однак, оскільки суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги і не має права вийти за її межі, якщо цим погіршується становище засудженого, а касаційна скарга прокурора, подана в межах строку на касаційне оскарження, не містить доводів щодо вказаних вище порушень, колегія суддів не вбачає можливим скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції на підставі поданої касаційної скарги.
Враховуючи викладене, касаційну скаргу прокурора потрібно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 28 липня 2020 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3