номер провадження справи 15/166/20
12.01.2021 Справа № 908/2862/20
м. Запоріжжя
Господарський суд Запорізької області у складі судді Горохова І.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група", 03038, м. Київ, вул. І. Федорова, 32-А
до відповідача Приватне акціонерне товариство "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА", 69005, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 97-А
про стягнення коштів
без виклику (повідомлення) представників учасників процесу
суть спору
09.11.2020 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група", м. Київ до відповідача Приватне акціонерне товариство "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА", м. Запоріжжя про стягнення заборгованості в розмірі 56 152,43 грн з яких: страхове відшкодування в розмірі 57 779,15 грн, пеня в розмірі 1458,69 грн, 3% річних в розмірі 364,67 грн, інфляційні втрати в розмірі 288,90 грн.
Також, позивачем заявлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.11.2020, справу № 908/2862/20 передано на розгляд судді Горохову І.С.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 13.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2862/20. Присвоєно справі номер провадження 15/166/20, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування", ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та ст. 993 ЦК України до позивача, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, відтак просить стягнути з відповідача 57 779,15 грн страхового відшкодування, яке було сплачено на користь ОСОБА_1 , яка є страхувальником за договором добровільного страхування № 28-0107-20-00128 від 21.02.2020, пеню у розмірі 1458,69 грн, 3% річних у розмірі 364,67 грн, інфляційні втрати у розмірі 288,90 грн. Крім цього, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті правової допомоги в розмірі 3 000,00 грн.
Відповідач відзив на позовну заяву, у встановлений ухвалою суду по справі строк не надав, про поважність причин неподання відзиву суд не повідомив, правову позицію у справі не висловив.
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстрованим місцем знаходження юридичної особи Приватного акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА" є: 69005, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 97-А, що відповідає адресі відповідача, зазначеній у позовній заяві.
Статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" встановлено, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
В матеріалах справи наявне поштове повідомлення про отримання представником відповідача ухвали господарського суду від 13.11.2020 про відкриття провадження у справі № 908/2862/20.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
У відповідності до ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
За таких обставин, суд вважає, що ним були вжиті достатні заходи для повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи № 908/2862/20.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 13.11.2020 про відкриття провадження у справі № 908/2862/20 відповідачу запропоновано подати відзив у строк не пізніше 14.12.2020.
Про хід розгляду даної справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України "Єдиний державний реєстр судових рішень" http://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України "Про доступ до судових рішень" № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
Відповідач відзив на позовну заяву не надав, свою позицію у спорі не повідомив, обґрунтованих заперечень проти позову не висловив.
Згідно з ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки судом належним чином виконано обов'язок та вжито заходи щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2,3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Отже, 14.12.2020 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням, а тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.
Будь-яких процесуальних заяв або заяв по суті протягом цього періоду до суду не надходило.
Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 12.01.2021.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд установив.
Згідно довідки Управління патрульної поліції у місті Києві від 04.05.2020 №3020104416929221, 08.04.2020 по вул. Богатирській, 10, у м. Києві, сталась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «NISSAN», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , транспортного засобу «TOYOTA», державний реєстраційний номер № НОМЕР_2 , що належить ПрАТ «АК «Київводоканал» під керуванням водія ОСОБА_3 та транспортного засобу «FORD», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_4 , під керуванням водія ОСОБА_4 .
Внаслідок ДТП обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 15.05.2020 у справі № 756/5082/20 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, визнано ОСОБА_4
21.02.2020 ПАТ «СК «Українська страхова група» (позивач) та ОСОБА_1 укладений договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-0107-00128, предметом якого є страхування транспортного засобу «Ніссан» державний реєстраційний № НОМЕР_1 .
Відповідно до ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
За приписами ст. 8 зазначеного Закону страхова компанія при настанні страхового випадку зобов'язана здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Відповідно до ст. 988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Відповідно до частини 1 статті 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Судом встановлено, що 09.04.2020 страхувальник звернувся до ПАТ «СК «Українська страхова група» із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування й надав усі необхідні документи.
29.04.2020 ПАТ «СК «Українська страхова група» на підставі рахунку №КУ32000127/0059 від 16.04.2020 складено страховий акт № ДККА-70818 та розрахунок суми страхового відшкодування.
На підставі вищевказаних документів, ПАТ «СК «Українська страхова група» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 89 816,03 грн що підтверджується платіжним дорученням № 11734 від 29.04.2020.
Статтею 993 ЦК України встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого.
Особою, відповідальною за завдані збитки, може бути як безпосередній заподіювач шкоди, так і страхова компанія, відповідальна за останнього.
Вказана стаття, яка дублює положення ст. 27 Закону "Про страхування", надає страховикові право звернутися з вимогою до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки. Такий перехід права вимоги до страховика в науці та практиці цивільного права отримав назву суброгація.
Суброгація допускається тільки у договорах майнового страхування. Якщо страхові виплати спрямовані на покриття збитків, що виникли у зв'язку із завданням шкоди здоров'ю страхувальника, право вимоги до винної особи до страховика не переходить.
Право вимоги страховик отримує тільки в разі, якщо він виплатив страхове відшкодування. Позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 89 816,03 грн.
Матеріалами справи підтверджується, що Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «FORD», державний реєстраційний № НОМЕР_3 застрахована в ПрАТ "Українська страхова компанія АСКА" (відповідач у справі), що підтверджується полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР № 109075877, (згідно роздруківки з бази МТСБУ), який є діючим станом на 08.04.2020. Встановлений ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 100 000,00 грн, розмір франшизи - 2000,00 грн.
Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування вих. № 111/20021 від 11.05.2020, згідно з якою позивач просив відповідача сплатити суму в розмірі 89 816,03 грн відшкодування згідно страхового акту ДКК А-70818.
Внаслідок несплати відповідачем страхового відшкодування, позивач за захистом порушених прав звернувся з позовом до суду.
Статтею 1192 Цивільного кодексу України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно зі ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки, зокрема, є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який є спеціальним законом та регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів передбачено, що настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.
Правила відшкодування шкоди заподіяної третій особі встановлені ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно з п. 22.1 якої у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Крім того, Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежує розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала шкоду, зокрема, сумою франшизи (ст. 12), вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленого законодавством (ст. 29).
Таким чином, відповідач як страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми - ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленого законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахування зносу на підставі ст. 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092).
Відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, збільшення від нуля до одиниці коефіцієнту зносу деталей автомобіля впливає на зменшення вартості його відновлювального ремонту, та при наявності коефіцієнту зносу деталей автомобіля при встановлення вартості його відновлювального ремонту застосування такого коефіцієнту є обов'язковим.
Пунктами 7.38, 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів встановлено, що значення Ез (коефіцієнт фізичного зносу) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для фототехніки.
Винятком, стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.
Враховуючи той факт, що вказаний транспортний засіб мав відновлення складових частин кузова, то є підстави для розрахунку коефіцієнта фізичного зносу на підставі п. 7.39. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів.
Відповідно до п. 2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат., яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Відповідно до п. 8.2. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ визначається за наступною формулою: Сврз = Ср + См + Сс х (1 - Ез) де: Сврз - вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу; Ср - вартість ремонтно-відновлювальних робіт; См - вартість необхідних для ремонту матеріалів; Сс - вартість складників, що підлягають заміні під час ремонту; Ез - коефіцієнт фізичного зносу.
Сврз = 10 557,00 + 10 993,39 + 68 265,64 * (1 - 0,44) = 59 779,15 грн.
Таким чином, матеріальний збиток завданий власникові автомобіля «NISSAN», державний реєстраційний № НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження при ДТП, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні 44,00 % складає 59 779,15 грн.
Згідно вищевказаного витягу з централізованої бази даних МТСБУ, поліс № ЕР № 109075877 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, передбачає франшизу в розмірі 2000,00 грн та страхову суму (ліміт відповідальності) за шкоду, спричинену майну - 100 000,00 грн.
Таким чином, сума фактичних витрат позивача не перевищує страхову суму (ліміт відповідальності), передбачену полісом № ЕР № 109075877 та складає 57 779,15 грн.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд дійшов висновку, що до позивача, який сплатив страхове відшкодування за договором страхування транспортного засобу, перейшло право вимоги, з відповідача сплаченого страхового відшкодування, у межах фактичних витрат, оскільки відповідальність водія транспортного засобу «FORD», державний реєстраційний № НОМЕР_3 ), застрахована в ПрАТ "Українська страхова компанія АСКА" (відповідач у справі).
Тобто, позивач отримав право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування.
Відповідач не надав суду доказів виплати позивачу страхового відшкодування в розмірі 57 779,15 грн або обґрунтованих заперечень проти позову.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача страхового відшкодування в розмірі 57 779,15 грн підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 1458,69 грн пені за період з 17.08.2020 по 01.11.2020, 3% річних у розмірі 364,67 грн за період з 17.08.2020 по 01.11.2020 та інфляційних втрат в розмірі 288,90 грн за вересень 2020.
За визначенням ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.
Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Позивачем заявлена вимога про стягнення 1458,69 грн пені за загальний період з 17.08.2020 по 01.11.2020.
Під час перевірки розрахунку пені судом встановлено, що позивачем невірно визначено початок періоду нарахування пені. У вказаних періодах позивачем не враховано вимоги ч. 4 ст. 254 Цивільного кодексу України щодо закінчення строку,якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Тобто за вказаним спірним періодом, з урахуванням того, що останній день строку припадає на вихідний, днем закінчення строку у вказаний період буде перший за ним робочий день, а відтак правильним періодом нарахування пені буде з 18.08.2020 по 01.11.2020.
Судом здійснено перерахунок пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», відповідно до якого розмір пені, що підлягає задоволенню становить сума пені в розмірі 1439,74 грн.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Під час перевірки розрахунку 3% річних судом встановлено, що позивачем невірно визначено початок періоду нарахування відсотків за визначений період з 17.08.2020 по 01.11.2020. У вказаних періодах позивачем не враховано вимоги ч. 4 ст. 254 Цивільного кодексу України щодо закінчення строку, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Тобто за вказаним спірним періодом, з урахуванням того, що останній день строку припадає на вихідний, днем закінчення строку у вказаний період буде перший за ним робочий день, а відтак правильним періодом нарахування 3% річних буде: з 18.08.2020 по 01.11.2020.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за період з 18.08.2020 по 01.11.2020 за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», виходячи з простроченої суми заборгованості, судом задовольняються вимоги в частині 359,94 грн.
Проаналізувавши розрахунок заявлених до стягнення з відповідача інфляційних нарахувань, суд приходить до висновку, що розрахунок виконано вірно, відтак вимога в частині стягнення 288,90 грн інфляційних втрат підлягає задоволенню.
Також, у позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті правової допомоги в розмірі 3000,00 грн.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем належними доказами підтверджено понесення витрат на професійну правову допомогу у загальному розмірі 3 000,00 грн.
Надання позивачу правничої допомоги Адвокатським бюро «Гедз» на підставі договору про надання правової допомоги № 1 від 05.11.2018, укладеного між позивачем - Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" та Адвокатським бюро «Гедз», підтверджується актом виконаних робіт від 02.11.2020 до договору про надання правової допомоги № 1 від 02.11.2018, платіжним дорученням № 3219 від 04.11.2020 на суму 3 000,00 грн (призначення платежу: надання правової допомоги по договору № 1 від 02.11.2018), відтак, вимоги про стягнення з відповідача 3 000,00 грн витрат на правову допомогу є співмірними, доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідач заперечень щодо вказаного розміру витрат на професійну правничу допомогу суду не надав.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, то відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на правничу допомогу в розмірі 2998,81 грн.
Керуючись ст. ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (69005, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 97-А; ідентифікаційний код юридичної особи 13490997) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (03038, м. Київ, вул. І. Федорова, 32-А; ідентифікаційний код юридичної особи 30859524) страхового відшкодування в розмірі 57 779,15 грн (п'ятдесят сім тисяч сімсот сімдесят дев'ять гривень 15 коп.), пеню у розмірі 1439,74 (одна тисяча чотириста тридцять дев'ять гривень 74 коп.), 3% річних у розмірі 359,94 (триста п'ятдесят дев'ять гривень 94 коп.), інфляційні втрати в розмірі 288,90 (двісті вісімдесят вісім гривень 90 коп.), витрати по сплаті судового збору в розмірі 2101,17 грн (дві тисячі сто одна гривня 17 коп.), витрати на правову допомогу в розмірі 2998,81 грн (дві тисячі дев'ятсот дев'яносто вісім гривень 81 коп.). Видати наказ.
У задоволенні позову в частині стягнення пені у розмірі 18,95 грн, 3% річних у розмірі 4,73 грн, відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 18 січня 2021 року.
Суддя І. С. Горохов